Читати книгу - "Спецназ"

Ті діти, які виявляють особливий інтерес до військової служби, вступають у Добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту, відоме за початковими буквами як ДТСААФ. ДТСААФ є напіввійськової організацією з 15 мільйонами членів, які регулярно навчаються військовій справі і займаються спортом військової спрямованості. ДТСААФ не тільки готує молодь до військової служби, він також допомагає резервістам підтримувати свою кваліфікацію після проходження служби. ДТСААФ має колосальний бюджет, широку мережу аеродромів, навчальних центрів і клубів різних розмірів, використання яких дозволяє давати початкову та додаткову підготовку з військових спеціальностей різного профілю, від снайперів до радистів, від льотчиків-винищувачів до аквалангістів, від планеристів до космонавтів і від водіїв танка до людей, яких навчають на військових лікарів.

Багато хто з видатних радянських льотчиків, більшість космонавтів (починаючи з Юрія Гагаріна), відомі генерали і чемпіони Європи та світу з військових видів спорту починали свою кар'єру в ДТСААФ, часто в чотирнадцятирічному віці.

Люди, що керують ДТСААФ на місцях, є відставними офіцерами, генералами та адміралами, але люди, які керують ДТСААФ на самому верху, є генералами й маршалами дійсної служби. Серед найбільш відомих керівників цього товариства були генерал армії А.Л. Гетьман, маршал військово-повітряних сил А.І. Покришкін, генерал армії Д.Д. Лелюшенко і адмірал флоту Г. Єгоров. За традицією вище керівництво ДТСААФ включає начальників з ГРУ і спецназу. Наприклад, в даний час (1986 рік) першим заступником голови ДТССАФ є генерал-полковник А. Одінцов. До цього, в 1941 році він служив у підрозділі спецназу на Західному Фронті. Підрозділом командував Артур Спрогіс. Все своє життя Одінцов був безпосередньо пов'язаний з ГРУ і тероризмом. В даний час його головною роботою є вчити молодь обох статей до суворої боротьби на війні. Найздібніші з них будуть пізніше послані служити у спецназі.

Коли ми говоримо про радянських мобілізованих солдатів, і особливо про тих, кого призвали до спецназу, ми повинні пам'ятати, що кожен з них пройшов три-чотирирічну інтенсивну військову підготовку, вже стрибав з парашутом, стріляв з автомата і пройшов курс виживання. У нього вже розвинені витривалість, сила, наполегливість і воля до перемоги. Різниця між ним і солдатом регулярної армії на Заході полягає в тому, що солдат регулярної армії отримує за свої зусилля плату. А наш молодий чоловік грошей не отримує. Він фанатик і ентузіаст. Він сам сплачує (хоча й символічні) гроші за те, щоб навчитися використовувати ніж, безшумний пістолет, лопатку і вибухівку.

Після завершення служби у спецназі солдат або залишається на дійсній службі, або повертається до «мирної» праці, а у вільний час відвідує один з багатьох клубів ДОСААФ. Ось типовий приклад: Сергій Чижик, народився в 1965 році. У школі відвідував клуб ДТСААФ. Здійснив 120 стрибків з парашутом. Потім його призвали в армію, і він служив у спеціальних військах в Афганістані. Він відзначився в боях і закінчив служити в 1985 році. У травні 1986 року в складі команди ДТСААФ він бере участь в експерименті з виживання в полярних умовах. Як один з групи радянських «спортсменів» він стрибає з парашутом на Північний полюс.

ДТСААФ багато в чому є дуже корисною для спецназу організацією. Радянський Союз підписав конвенцію про невикористання Антарктики для військових цілей. Але у випадку війни, вона, звичайно ж, буде використана військовими, а для цього був отриманий відповідний досвід. Ось чому навчання стрибків з парашутом на Південному полюсі в Антарктиці планується спецназом, а виконується ДТСААФ. Різниця чисто косметична: люди, які здійснюють стрибки, будуть тими ж головорізами, що пройшли бої в Угорщині, Чехословаччині та Афганістані. Зараз вони вважаються цивільними, але перебувають під повним контролем генералів типу Одінцова, і під час війни вони стануть тими ж спеназівськими військами, яких ми презирливо називаємо «рекрути».

Розділ 8

Агентурна мережа

Радянська військова розвідка керує величезною кількістю таємних агентів, які за своєю суттю є чужоземцями, завербованими радянськими розвідувальними службами і які виконують завдання для цих служб. Їх можна розділити на дві мережі: стратегічну та оперативну. Перша набирається центральним апаратом ГРУ і численними службами ГРУ всередині країни і за кордоном. Вона працює на Генеральний Штаб Збройних Сил СРСР, а її агентів вербують в основному в столицях ворожих країн або в Москві. Друга вербується управліннями розвідки фронтів, флотів, груп військ, військових округів та розвідувальними відділами армій і флотилій, незалежно від центрального апарату ГРУ, а її агенти служать потребам безпосередньо фронту, флоту, армії і так далі. Їх вербують головним чином на території Радянського Союзу або дружніх йому держав.

Поділ агентів на стратегічну та оперативну мережі, в жодному разі, не означає різниці в їх кваліфікації. Центральний апарат ГРУ дійсно має набагато більше агентів, ніж будь-яка військова окружна група військ, дійсно набагато більше, ніж усі флоти, армії військових округів тощо разом узяті. Вони, якщо говорити ширше, є людьми, що мають прямий доступ до офіційних таємниць. Проте, оперативна мережа теж часто добуває інформацію, цікаву не тільки для місцевих командувачів, але також і для вищих радянських керівників.

Під час Другої Світової Війни інформація, що приходила з більшості чужоземних столиць, не становила інтересу для Радянського Союзу. Корисна інформація приходила з дуже небагатьох місць, але, як би вона не була життєво важливою, вона була неповною, щоб задовольнити потреби військового часу. Тому оперативна мережа армій, фронтів і флотів під час війни розширилася в розмірах багаторазово і стала важливішою за стратегічну мережу агентів центрального апарату ГРУ. Це може знову статися в разі наступної всеохопної війни, якщо, всупереч військовому й політичному погляду на майбутні війни, вона виявиться досить тривалою.

Оперативна мережа агентів спецназу працює на кожен військовий округ, групу військ, флот і фронт (які завжди мають додаткову інформаційну мережу). Вербування агентів відбувається головним чином на території Радянського Союзу і дружніх йому країн. Головними місцями, де спецназ шукає придатних кандидатів на вербування, є: великі порти, відвідувані чужоземними туристами, і серед чужоземних студентів. Спецназ вивчає листування радянських громадян і громадян країн-сателітів та прослуховує телефонні розмови в надії вийти на цікаві контакти між радянськими і східноєвропейськими громадянами та громадянами, що живуть у державах, якими спецназ цікавиться. Зазвичай чужоземець, якого завербували, може бути переконаний, що його вербують люди, які ніколи не бували в Радянському Союзі або не мали жодних контактів з радянськими громадянами. Іноді буває, що офіцери спецназу перетворюються ще в когось на чиїйсь території і вербують агентів. Більшість з них не мають дипломатичного прикриття і не вербують агентів