Читати книгу - "Морбакка, Сельма Лагерлеф"

були схвильовані й радісні. Та воно й не дивно. Мамзель Лувісі минуло сорок, родина вже й не сподівалася, що вона вийде заміж. Парох Мілен був удівцем з чотирма маленькими дітьми, про яких треба дбати. Тож шлюб вигідний усім.

Колись Кайса Нільсдоттер чула, що в молодості мамзель Лувіса не бажала виходити заміж, не хотіла полишати самотніх батьків, але тепер, коли обох уже не стало на білому світі, рада була зажити у власному домі.

Ще вона чула, що мамзель Лувіса не хотіла покидати Морбакку. Тож і тут все добре, бо садиба пароха лише за п’ять хвилин ходи від її рідного хутора.

Кайсі Нільсдоттер аж серце кольнуло, що в мамзель Лувіси, яка сплела для неї брусничний вінок, життя складається так чудово, і вона квапливо відійшла від дверей.

І раптом побачила за спиною стару економку. Та знала про заручини й прийшла подивитися, як усе відбуватиметься.

Кайса поклала важку руку на плече економки.

— Я прийшла довідатися, чи справді мамзель Лувіса сплела для мене вінок з брусничного листя, — ​промовила вона. — ​Але час, мабуть, для цього не слушний.

Економка трохи розгубилася, проте вона була не з тих жінок, які швидко втрачають самовладання.

— Як тобі таке могло спасти на думку, Кайсо! — ​вигукнула вона. — ​Кожний у цьому домі знає, скільки праці вклала мамзель Лувіса у твоє убрання. Ми всі околиці оббігали, випрошуючи мирт.

Кайса Нільсдоттер пропікала поглядом стару економку, наче хотіла в саму душу зазирнути, щоб дізнатися правду.

— Так говорять по всій парафії.

Стара економка думала тільки про те, як заспокоїти Кайсу й випровадити з дому, щоб не турбувала мамзель Лувісу в такий радісний день.

— Ось що я тобі скажу, Кайсо! Вінок мамзель Лувіси буде сплетений з мирту, як і твій.

— Я запам’ятаю твої слова, — ​відповіла дружина шкільного вчителя. — ​Ось коли побачу, з чого шлюбний вінок мамзель Лувіси, знатиму, яким був мій.

— Ніхто й не перечитиме, — ​промовила стара економка.

Обидві повернулися на кухню. Кайса Нільсдоттер простягнула економці руку.

— Я уже, мабуть, піду, — ​сказала вона, начеб цілком заспокоївшись. — ​Не буду в такий час турбувати мамзель Лувісу.

З тими словами вона подалася геть. Економка повернулася до плити й каструль. За клопотами й метушнею вона швидко забула про несподівані відвідини. Лише через два дні розповіла мамзель Лувісі, про що розпитувала Кайса Нільсдоттер і що вона їй відповіла.

Почувши це, мамзель Лувіса дуже зблідла.

— Чому ти не сказала правду? Ліпше було б зізнатися, що я вплела в корону дві чи три гілочки брусниці, не більше.

— Хотіла її заспокоїти, щоб вона пішла собі, — ​виправдовувалася економка.

— А ти ще й сказала, що мій вінок буде з мирта, точнісінько, як у неї! Тепер у мене зовсім не буде ніякого вінця, ось побачиш!

— Ох, мамзель Лувісо, ви вийдете заміж, жодних сумнівів! Парох Мілен порядна людина!

— Можуть виникнути інші перепони, Майє! Ще й як можуть.

Кілька днів мамзель Лувіса ходила стривожена, а потім наче заспокоїлася. Їй і без того було чим клопотати голову. Весілля планували справити через пів року, і Лувіса почала готувати собі посаг. Ткала, шила й вишивала. Потім поїхала в Карлстад на закупи, привезла звідти тканину на весільну сукню і маленьку дротяну основу під віночок, який ще треба було обплести миртовими гілочками. Їй хотілося мати власний вінок, і не користуватися старою основою, яка вже послужила дуже багатьом нареченим.

Не встигла все скупити, як трапилися непередбачені обставини. Захворів і надовго зліг її наречений, парох Мілен. А коли трохи окріп і зміг ставати на ноги, змінився до невпізнання. Парафіяни помітили, що він уникав розмов зі своєю нареченою і перестав ходити навпрошки короткою дорогою в Морбакку, щоб побачитися з нею.

А влітку поїхав на лікувальні води. Усі сподівалися, що він цілком одужає і стане таким, як колись. Можливо, йому й пощастило одужати, але за весь час відсутності він не написав жодного листа мамзель Лувісі.

То був важкий для неї час, сповнений страху й неспокою. Мамзель Лувіса запідозрила, що наречений хоче розірвати заручини й повернула йому обручку.

Того ж дня вона сказала старій економці:

— От бачиш, Майє, і моя вінчальна корона не буде уквітчана миртом.

***

Через багато років одна з доньок лейтенанта Лаґерльофа попросила в тітоньки Лувіси щось з вінчальних уборів для маскараду. Мамзель Лувіса дала їй ключ від шафки, де зберігалися старовинні скарби. Щоправда, на той час шафку перенесли з кімнати мамзель на горище. Дівчинка піднялася на піддашшя, вставила ключ, витягнула одну шухлядку й аж завмерла від здивування. У шухляді лежали всього лиш згорток тюлі, сувій шовкової тканини й маленька дротяна основа для віночка.

Дівчина відразу здогадалася, що помилилася шухлядою. Весільне убрання лежало в сусідній шухляді, ліворуч. Якусь мить вона не могла відірвати погляду від шухляди. Їй стало боляче на душі, що бідолашна тітонька так і не змогла скористатися речами, які там лежали. Вона знала, як тітонька невтішно сумувала багато років. Усі навіть тривожилися, щоб не повередилася розумом.

У пам’яті зринув спогад. У ті часи, коли тітонька Лувіса почувалася особливо сумною і нещасною, небога зайшла у її кімнату. Тітка сиділа перед купкою брусничних гілочок і металевим каркасом для вінка. Відщипнула кілька пагінців і заходилася обплітати дротяну основу.

Несподівано в кімнату ввійшла пані Лаґерльоф.

— Господи, Лувісо, що це ти робиш? — ​злякано запитала вона.

— Я подумала… якби я вдовольнилася вінком з брусничника… Але все це дурниці, звісно.

Мамзель Лувіса рвучко встала, скинувши на підлогу і каркас, і гілочки брусниць.

— Я ж знаю, усе скінчилося, — ​промовила вона, міряючи кроками кімнату й заламуючи руки. — ​Нічим уже не зарадиш.

— Люба Лувісо, це не твоя вина. В усьому винна хвороба.

Але мамзель Лувіса далі схвильовано металася кімнатою.

— Якби ж то я не вплела брусницю в корону Кайси Нільсдоттер!

— Навіть думати так не смій, Лувісо! — ​суворо почала пані Лаґерльоф, але раптом завважила дівчинку, яка стривожена дивилася на матір і тітку.

— Повертайся до вітальні, Сельмо! У тітоньки Лувіси горе, і вам, дітям, не варто її турбувати.

Красеньфельдт

З путівця долинає срібний дзенькіт дзвоника. Їде унтерофіцер Карл фон Вакенфельдт.

Унтерофіцер Карл фон Вакенфельдт… Хіба не його колись вважали найвродливішим чоловіком у Вермланді чи й в усій Швеції? Хіба не він був улюбленцем усього жіноцтва Стокгольма, коли одного разу взимку в 1820-х роках приїхав у столицю складати якийсь іспит з землевпорядкування? Хіба не він влаштовував катання на санях і з неймовірною бравадою