Читати книгу - "Крига. Частини ІII–ІV"

така істина уже для усіх замерзла: до Іркутська прибув син Батюшки Мороза. Цей камінь зруйнував також магічний захисний щит, який досі відокремлював володіння Веліцького від решти світу. Й раптом повернулися усі страхи, якими жилося в експресі: що кожна людина в Іркутську мусить бути явним ворогом або якимось підступним аґентом, що вистежать, уб’ють, застрелять, ножа під ребра встромлять, — ледве тільки ступиться на іркутський брук. І справді, першої ж ночі викрали домовинним способом й хотіли заживо поховати в могилі, чи не так? Дай їм тільки нагоду — розірвуть на шматки. Пам’яталося отой гарячковий трепет душі й тіла, що виникав при самій лише думці про ці погрози: страх, думка про прийдешній страх — тоді, коли булося боягузом.

Завжди завбачливий пан Веліцький велів додатково працювати робітникам зі свого гуртового складу, трьом здорованям у грубо залатаних плащах, загорнутим у повстяні ганчірки з голови до ніг так, що тільки білобарвні півкулі захисних окулярів стирчали в них по-комашиному з-під цих шмат. Паруючи чорнотою, вони охороняли будинок від подвір’я й від вулиці, від річки й від перешийка між кам’яницями, удень і вночі. Коли сім’я Веліцьких виходила до саней, здоровані кланялися паням і посміхалися дітям крізь хустки, сором’язливо ховаючи за плечима великі киї-костоломи.

Кого вони відстрашили, того відстрашили: проте не всіх. Через два дні пізно ввечері, коли запала темрява, в будинку на Цветистой пролунав грюкіт і гучне бряжчання. Загиджений брудною лайкою папір, обгорнутий навколо крижаної брили, що розбила вікно на другому поверсі, був тим разом обривком шпальти «Иркутских Новостей». Ґжеґож, камердинер Войслава, приніс його на кухню й показав, розпрямивши. Споряджена невиразною копією фото Ніколи Тесли, який гордо стояв з руками, затиснутими на голках блискавководів, у кущистому ореолі мільйоновольтного розряду, стаття називалася: «Владний над блискавками доктор прибуває до Іркутська!» З жирним знаком оклику, авжеж, і з чудернацьким підкресленням. Послалося слугу за свіжими газетами. Про приїзд Тесли повідомили всі газети. «Голос Байкала» відтворив світлину доктора, підписавши: «Чарівник у лабораторії у Колорадо-Спрінґс». Тут Тесла сидів, спокійно читаючи книжку, під товстими, наче пні, й довгими в кількадесят аршинов зміями білих розрядів; це справляло чимале враження. Частина журналістів спекулювала на тему замовлених у винахідника власниками Сибирьхожетo чудотворних машин для виробництва й обробки крижліза; проте інші слушно вбачали тут руку Імператора й дуже заплутані мотиви. Нервово горталося пресу. Жоден писака не доскіпався до деталей, але дуже тривожним був сам факт, що взагалі знайшовся хтось, хто пов’язав між собою прізвища Ніколи Тесли й Бенедикта Ґерославського. Хто знав, що їхалося тим самим експресом? Чи витік трапився із Міністерства Зими — одна фракція поширює чутки проти іншої? А може, сам серб комусь проговорився, підохочений співрозмовником? Він має схильність до манії величі, нерв до театральної драматургії, як сказала б mademoiselle Філіпов. Але вміє також бути по-параноїчному скритним, тижнями не вистромлюючи носа зі своїх лабораторій.

Питання: якою людиною замерзне — замерз — Нікола Тесла?

Люди змінюються, — аж ось перестають змінюватися.

Але він, він відсмоктує зі себе щодня перед сніданком істину й оману відрами, бутлями, пудами чорної солі, галонами тьмідини. Він обіцяв допомогти? Що з цього — помпуючи себе вщент, переляканий перспективою розумового Морозу, він здатний водночас дотримати й не дотримати слова, водночас змовчати й зрадити, допомагати розтальникам і допомагати заморозникам, служити цареві й служити Побєдоносцеву, в той само час рятувати Батька Мороза й видати його в руки Шульца, однаково щиро, розумно й логічно.

Цим і зумовлений ранковий візит, в пору перед другим теслектричним ритуалом.

Пан Щекєльніков міряв василісковим поглядом козаків, які диміли цигарками біля вугільного кошика попід протилежною стіною (він умів годинами дивитися так гнівно й запекло на чужу людину), й не помітив, коли з глибини сіней, з-під арки сходів з’явилася висока постать Ніколи Тесли. За довгоногим сербом намагався устигнути Стєпан, услід за яким дріботів по п’ятах інший сивочолий чоловік в окулярах. Тесла відігнав їх жестом руки в білій рукавичці й спритно оминув Чинґіза. Серб був в елеґантному однобортному костюмі, на плечі він накинув чорну хутряну шубу з розлогим коміром. На розчесаному симетрично від центрального проділу волоссі блищала помада й виблискували світіні й чорні іскри. Він залишив позаду вугільний післяобраз, як низку астральних проекцій, що поступово згасали: найбільш бляклі з-поміж них ще стояли на сходах, сходили на підлогу коридору й тільки підносили голову, втішившись при вигляді несподіваного гостя.

— Пане Бенедикте.

— Докторе.

Він широко посміхнувся. Потислося йому руку.

— Отож.

— Так.

Тесла придивлявся із гарячою симпатією, нахилившись, мов опікун.

— Ви хворіли.

— Погано виглядаю.

— Уже краще.

— Але.

— Так. І по очах.

— Очах?

Він торкнувся пальцем у бавовні нижньої повіки.

— Орган, який поглинає промені тьмітла…

— Ах!

Отож сам він був тепер знетьміднений, не могло бути сумніву.

З-за доктора виринув квадратний Чинґіз, сплюнув, помацав баґнет.

Серб добродушно поглянув на нього.

— А це хто? — спитав Тесла, далі уживаючи німецьку мову.

— Мені це не подобається, — повторив собі під ніс Щекєльніков, недовірливо позираючи на костистого серба.

— Він чимось хворий? — зацікавився Тесла.

— Здоровий, здоровий. Тільки вкрай підозріливий.

— А чому?

Почухалося під густим заростом.

— Він найбільш недовірливий і найменш невдоволений чоловік, якого вдалося знайти поцейбіч Байкалу.

— І навіщо він вам?

— Ба! А чий це задум, оці тьмічки?

Тесла проводив поглядом наступну бляшану скриню, внесену з темряви чотирма задиханими вантажниками.

— Ну, так. Стєпан і якийсь місцевий охвицер, якого нам сюди прислали, дуже бояться шпигунів і журналістів, котрі нібито, уявіть собі, сфотографують імператорські машини, й через це трапиться скандал, або якийсь політичний крах.

— Нам потрібно поговорити наодинці.

— Знаю.

— Машини.

— Мгм? Що «машини»?

Так, знетьміднений до рівня дитячої розсіяности.

— Усе залежить від того, в якому стані вони вціліли.

— Непоганому. Більшість.

— Скільки це триватиме?

Тесла поправив шубу на плечах, глибше застромив у кишеню хустинку й раптом напівобернувся до нижчого більш ніж на голову Щекєльнікова.

— Він нас підслуховує, — ствердив Тесла, уражений відвертим нахабством прямокутного розбишаки.

— Усі вони дивляться, — сказалося трохи насмішкувато. — Погляньте: Стєпан й отой сивий, вони чекають на вас…

— Мгм, час, час, так, сьогодні ми маємо розпочати палити колодязі. В такому разі ласкаво просимо до «Нової Аркадії»! Крістіна втішиться. І коли я тут облаштуюся — зазирніть якомога швидше. Я покажу вам… Зрештою… Але це приємно,