Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

– Загубилася? – шепнув на вухо Вінс.

– Як потріщали?

– Тріщала вона, я тебе шукав. Взяв тобі Пінью Коладу, але Велла її випила. І мені здається, вона в дрова тепер.

Я зітхнула.

– Слабачка.

– Куди їй до тебе.– він усміхнувся.

– Так ти, що ще в неї не закохався? – запитала я, приховуючи нотки ревнощів.

Мені здається, я виглядаю жалюгідною, коли ставлю запитання на кшталт цього. Треба ж ставитися до цього простіше, так? Завжди будуть такі Велли, до цього просто потрібно звикнути. Але, боже як же складно.

Він розреготався.

– Ходімо, щось розповім.

– Що?

Ми пішли на танцпол.

– Знаєш, як для дуже і дуже проникливої дівчини, ти буваєш іноді таким сліпком!

– Моє третє око іноді заплющене.

– То розплющ його!– він усміхнувся, закрутивши мене.

У клубі заграла Weak гурту AJR, і вона ідеально описувала мій стан. Це було шикарно. Ми танцювали, усе сяяло синьо–фіолетовими вогнями, пахло алкоголем і штучним димом. Ближче до приспіву Вінс наблизився до мене.

–Я жалкуватиму про це... – тільки й встигла видавити я, коли його губи були на відстані вдиху від мене.

–То, уяви на моєму місці когось іншого.

– Не хочу.– це була правда.

Він глянув у мої очі, а потім підхопив мене руками під ребрами, піднімаючи вище, щоб наші обличчя були на одному рівні. Я стояла на носах його черевиків. І прямо з приспівом ми поцілували одне одного. Господи, нарешті хоч щось епічне в моєму житті відбувається не тільки в моєму мозку. Ні, я серйозно. Це не моя фантазія. Повірити не можу. Це шикарно. Особливо якщо врахувати, що я досить довго хотіла зробити це. Знаєте, це почуття, напевно, не минає з віком. Коли на початку спілкування з кимось, хто тобі подобається, ти так зростаєшся з мрією про те, що колись станеш із ним ближче, що, коли це відбувається, просто не знаєш куди подіти всю ту ейфорію. Коли його губи відпустили мої, ми ще якийсь час, як два придурки посміхалися одне одному. Велла підбігла до нас, базікаючи про те, які ми зайчики і лапочки, і як вона за нас рада. Мене просто вивертало від неї, але Вінс поцілував мене на її дні народження, тож я, в якомусь дуже віддаленому сенсі, їй вдячна.

–Я королева цього вечора!– через хвилин п'ять кричала зі сцени вона.

–Господи, що за убозтво. – скривилась я.

–Джек Доусон уже не той...–захихотів Вінс. – Ходімо.

Небо було приголомшливим. Ми просто сиділи на капоті моєї машини і витріщалися на небо, мерехтливе, пульсуюче сотнями вогнів. Здавалося, час не підвладний тобі, коли ти витріщаєшся на нього. Ми так і просиділи години до п'ятої, небо вже забарвлювалося в бузкові відтінки, Вінс зрідка цілував моє обличчя, життя здавалося прекрасним, за винятком пекельного болю в ділянці заду, бо двірники – не м'яка подушка на кілька годин сидіння, і ще я страшенно хотіла їсти. Тож ми поїхали по сніданок, я припаркувалася біля забігайлівки, знаєте, як у кіно 50–х, з офіціантками в платтячках із рукавчиками, з великими диванами й металевими столиками, пригвинченими до підлоги, з неоновою табличкою: "відчинено" й меню, написаним від руки на дощечці біля входу, атмосферною такою забігайлівкою за кілька кварталів від клубу, яка БЛЯХА, НЕ БУЛА ЦІЛОДОБОВОЮ. Тож ми проїхали вздовж вулицею і знайшли одне цілодобове кафе. Там сьогодні подавали якісь гумові чізкейки і холодну каву без вершків, але навіть це здавалося мені сьогодні чудовим сніданком. Після якого Вінс побіг на роботу, а мені можна було дозволити собі ще кілька годин дрімоти, тож я вмилася, прийняла душ і впала на ліжко, Вінс написав мені якусь милість, і я, солодко посміхаючись, заснула. НЕ НА ДОВГО. Пенелопа Крус хрипіла свою Cocaino, віщаючи про те, що мені час вставати. Я налила собі кави, почистила зуби, забула, що в мене застигає кава, зрозуміла, що після зубної пасти я її пити не стану, щедро вилаялася, на ходу взулася і залишила свою обитель. На роботі мене хитало, я забрала залишок додому. Вдома відмучилася до дев'ятої вечора, а коли закінчила, пішла з Вінсом гуляти. Він смішив мене, і ні, я з ним не спала. Це трохи дивно для мене, по суті з Енді я не так давно розійшлася, і важко звикати до однієї людини роками, а потім на її місце приходить інша, і вона близька тобі, і з нею весело, і вона, гарна, і, боже, сексуальна, а ти ходиш, як Цілка Ломанідзе, і не знаєш, куди себе подіти, бо не готова ще. Він не робив жодних натяків і в дім до мене не напрошувався, але те, як він мене цілував, наче вибір був за мною, якщо я ні – він не при справах. Але якщо так, то він не проти. Ось, мужики, так? Від сексу не відмовляться ніколи. Утім, як будь–яка дівчина, я обожнюю себе накрутити думками "а що як?", і справді, якщо ми зійдемося, що буде? Він подобається мені, я подобаюся йому, і це поки що все, що нас пов'язує, о так, ще ми обидва любимо підбухнути. Але ж за великим рахунком, я не знаю його, він не знає мене. Я навіть не знаю, через що він розійшовся з тією Мелісою, що, як він просто несерйозний? Якщо вчинить так само, як Енді, чи йому просто наплювати на свою дівчину, коли він уже встиг вичавити з неї всі соки і милуватися тим, як вона закохана в нього? Адже я не знаю, так він гарний, як я хочу про нього думати, чи просто монстр у масці найпрекраснішого хлопця, якого мені вдалося зустріти в останній рік? Загалом... я зміцніла з ним, я почуваюся більш ніж спокійною, і ситуація з Енді тепер викликає в мене тільки сухий сміх, не більше. Та й до вічно однакової пики Велл, я вже звикла. Пауза на нього не подіє, а я в них просто не вірю, тож, гадаю, краще буде просто відпустити його. Зараз він був таким милим, бурмотів про те, як серфив зі старшим братом рік тому, шукав у своєму телефоні фотки. А я сиділа навпроти, повністю занурена в думки про хлопця, що лежить навпроти мене. Господи, ну невже ми всі такі придурки?