Читати книгу - "Дружина Повелителя Демонів, Елісса Фенікс"

Глава 26. Полювання на винного

Катя не могла перестати думати про той поцілунок. Її губи досі пам’ятали тепло Аріана, і ця пам’ять змушувала її серце калатати кожного разу, коли їхні погляди зустрічалися. Але зараз не було часу на роздуми. Вони мали знайти винного у проклятті, перш ніж воно забере життя Аріана або зруйнує їхній союз.

– Хто найбільше хотів твого шлюбу? – спитала Катя, коли вони разом йшли коридором замку.

Аріан напружився, його погляд потемнів.

– Є кілька кандидатів, – сказав він, стискаючи кулаки. – Деякі старійшини двору наполягали на тому, щоб я нарешті знайшов дружину. Вони боялися, що я залишу трон без спадкоємця.

– А що з твоїми… коханками? – Катя ледве вимовила це слово, намагаючись не видати ревнощі, що несподівано прокинулися всередині.

Аріан зміряв її поглядом, куточки його губ смикнулися в ледь помітній усмішці.

– Вони не мали б такої сили, – сказав він. – Але одна з них… надто наполягала на тому, щоб стати моєю дружиною.

Катя підняла брову.

– Хто вона?

– Ліранна, – відповів він. – Дочка одного з найстаріших родів демонів. Вона завжди прагнула більшого.

Катя відчула, як по її спині пробіг холодок.

– Ти думаєш, що вона могла це зробити?

Аріан зітхнув.

– Вона амбітна, але чи здатна на таке? Не знаю.

Вони зупинилися перед важкими дверима з чорного дерева. Аріан простягнув руку, і двері самі розчинилися, відкриваючи шлях у велику залу, освітлену темними кришталевими світильниками.

Посередині зали, на розкішному дивані з червоного оксамиту, сиділа жінка з довгим чорним волоссям і палаючими червоними очима. Вона була прекрасною, але її краса була гострою, небезпечною, як лезо меча.

– Повелитель, – протягнула вона, піднімаючись. – Я не очікувала тебе побачити.

Її погляд ковзнув до Каті, і в її очах з’явилася зловісна усмішка.

– І, звісно, твоя… дружина, – Ліранна вимовила це слово, наче отруту.

Катя не відступила, зустрівши її погляд.

– Нам потрібно поговорити, – сказав Аріан, роблячи крок уперед. – Про прокляття.

На мить на обличчі Ліранни промайнуло щось схоже на розгубленість, але потім вона стримано посміхнулася.

– Прокляття? О, повелителю, невже ти думаєш, що я маю до цього відношення?

Катя напружилася. Від Ліранни йшла якась дивна енергія. Наче вона щось приховувала.

Аріан перехопив руку Каті, ледь стиснувши її пальці.

– Якщо ти невинна, то тобі нема чого боятися, – сказав він.

Ліранна засміялася.

– О, любий мій, – вона підступила ближче, спершись рукою на його груди. – Я ніколи тебе не зрадила б.

Катя відчула, як у неї всередині закипає лють.

Але в цю мить щось змінилося. Повітря в залі стало важким, темним. Магія навколо затремтіла, і Катя раптом відчула, як її тіло охоплює холод.

Ліранна різко відступила, її очі розширилися.

– Що це?..

Аріан нахмурився.

– Чорна магія…

Катя різко повернула голову. У кутку кімнати, за важкими шторами, щось ворушилося.

І тоді вона зрозуміла – вони тут не самі.

Хтось слідкував за ними. І цей хтось був джерелом прокляття.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍