Читати книгу - "Як народжуються емоції"

діяти (у той чи інший конкретний спосіб), а дає мозку завдання шукати пояснень. Мозок постійно використовує попередній досвід для передбачення того, які об’єкти та події впливатимуть на ваш бюджет тіла, змінюючи афект. Ці об’єкти та події разом є вашою афективною нішею. Інтуїтивно зрозуміло, що ваша афективна ніша охоплює все, що має хоч якесь значення для розподілу бюджету вашого тіла в цей момент. Просто зараз ця книжка перебуває всередині вашої афективної ніші, як і літери алфавіту, ідеї, про які ви читаєте, будь-які спогади, які мої слова у вас викликають, температура повітря навколо вас і будь-які об’єкти, люди та події з минулого, що впливали на ваш бюджет тіла в подібних ситуаціях. Усе, що перебуває за межами вашої афективної ніші, є просто невиразним шумом: ваш мозок не видає щодо нього жодних передбачень, і ви його не помічаєте. Відчуття одягу на шкірі зазвичай не перебуває у вашій афективній ніші (хоча й опинилось у ній тепер, коли я його згадала), якщо тільки не стає важливим, скажімо, для фізичного комфорту.

Психолог Джеймс A. Рассел розробив спосіб відстеження афекту, що став доволі популярним серед клініцистів, учителів та вчених. Він показав, що ви можете описати свій афект у конкретний момент як точку у двовимірному просторі під назвою циркумплекс — циркулярній структурі, зображеній на рис. 4.5. Два виміри Рассела — валентність і збудження, а відстань від центра відображує їхню інтенсивність.

********

Також відомі як «лімбічні», або «вісцемоторні», ділянки. Щоб не вдаватися до надмірної деталізації (мозок є складною структурою), ми зосередимося лише на ділянках розподілу ресурсів тіла в корі головного мозку. За межами кори можна знайти й інші, наприклад центральне ядро мигдалини. Я також використовую слово «кора» в значенні «кора головного мозку».

Ваш афект завжди є певною комбінацією валентності й збудження, що подана однією точкою на афективному циркумплексі. Коли ви спокійно сидите, ваш афект розташований у центральній точці циркумплекса — «нейтральна валентність, нейтральне збудження». Якщо ви розважаєтесь на запальній вечірці, ваш афект може перебувати у квадранті «приємна валентність, високе збудження». Якщо ж вечірка стає нудною, ваш афект може зміститись у квадрант «неприємна валентність, низьке збудження». Американська молодь зазвичай віддає перевагу верхньому правому квадранту (приємна валентність, високе збудження). Американці ж середнього й старшого віку зазвичай воліють нижній правий квадрант (приємна валентність, низьке збудження), як і люди зі східних культур, на кшталт Китаю та Японії. Голлівуд саме тому є індустрією на 500 мільярдів доларів, що люди готові платити за перегляд фільмів, аби мати змогу кілька годин подорожувати в межах цієї афективної мапи. За великим рахунком, вам навіть не треба розплющувати очі, аби поринути в афективну пригоду. Коли ви мрієте й це спричиняє великі зміни інтероцепції, ваш мозок аж вібрує від афекту.

Афект має далекосяжні наслідки за межами простого відчуття. Уявіть, що ви суддя, який головує в розгляді прохання про умовно-дострокове звільнення ув’язненого. Ви слухаєте історію засудженого, чуєте про його поведінку у в’язниці й маєте погане відчуття. Якщо ви погодитеся на умовно-дострокове звільнення, він може скривдити когось іще. Ваша інтуїція говорить, що краще залишити його за ґратами. Тому ви відхиляєте прохання про звільнення. Ваше погане відчуття, яке є неприємним афектом, схоже на доказ, що ваш присуд правильний. Але чи не міг афект ввести вас в оману? Саме така ситуація стала предметом дослідження суддів 2011 року. Ізраїльські вчені виявили, що ймовірність відхилення суддями прохання про звільнення значно більша, якщо слухання відбувається безпосередньо перед обідом. Судді сприймали свої інтероцептивні відчуття не як голод, а як доказ на користь свого рішення. Одразу ж після обіду судді починали присуджувати звільнення зі звичайною частотою.

Коли ви переживаєте афект, не знаючи його причини, то, найімовірніше, сприймаєте його як інформацію про світ, а не як своє переживання світу. Психолог Джеральд Л. Клор витратив десятиліття, проводячи експерименти з метою розібратися, як люди щодня приймають рішення на основі внутрішніх відчуттів. Це явище називається афективним реалізмом — ми переживаємо нібито факти про світ, що створюються почасти нашими відчуттями. Наприклад, люди повідомляють про більше задоволення життям у сонячні дні, але лише коли їх прямо не питають про погоду. Коли ви подаєте заяву на роботу, вступ до коледжу чи медичної школи, постарайтеся зробити так, щоб співбесіда відбувалася в сонячний день, бо в дощ люди, які проводять співбесіди, зазвичай оцінюють кандидатів більш негативно. Також згадайте про афективний реалізм наступного разу, коли на вас насвариться ваша добра подруга. Можливо, її справді роздратували ви, а може, вона погано спала минулої ночі чи просто час обідати. Зміна розподілу бюджету тіла, яку вона переживає як афект, може не мати нічого спільного з вами.

Афект змушує нас вважати, що об’єкти й люди у світі є негативними або позитивними від природи********. Фотографії кошенят вважаються приємними. Фотографії напіврозкладених людських решток — неприємними. Але ці зображення самі по собі не мають названих афективних властивостей. Фраза «неприємне зображення» насправді є скороченим варіантом повідомлення «зображення, що впливає на мій бюджет тіла, створюючи відчуття, які я переживаю як неприємні». У такі моменти афективного реалізму ми переживаємо афект як властивість об’єкта чи події зовнішнього світу, а не як власний досвід. «Я почуваюся погано, отже, ти, мабуть, зробила щось погане. Ти — погана людина». Коли ми у своїй лабораторії маніпулюємо афектом людей без їхнього відома, це впливає на те, чи сприймають вони незнайомця як вартого довіри, компетентного, привабливого чи милого. Вони навіть по-іншому бачать обличчя людини.

Люди використовують афект як інформацію, створюючи афективну реальність протягом усього свого повсякденного життя. Страви є «дуже смачними» або «прісними». Картини — «гарними» або «потворними». Люди — «шляхетними» або «підлими». Жінки в певних культурах повинні носити запинала, аби не «спокушати чоловіків», показуючи хоч пасмо волосся. Іноді афективний реалізм є корисним, але він також створює одні з найбільш докучливих проблем людства. Вороги — «злі». Жінки, яких зґвалтували, сприймаються як такі, що «самі винні». Жертви домашнього насильства начебто «спровокували його».

Річ у тім, що погане відчуття не завжди означає, що щось не так. Воно просто означає, що ви вичерпуєте свій бюджет тіла. Наприклад, коли люди виконують фізичні вправи, поки їм не стане важко дихати, то почуваються втомленими й розбитими задовго до знесилення. Коли люди розв’язують математичні задачі та виконують складні трюки пам’яті, вони можуть почуватися зневіреними й знедоленими, навіть коли роблять усе добре. Мій аспірант, який ніколи не почувається розчавленим, явно робить щось не так.

Афективний реалізм може також призводити до трагічних наслідків. У липні 2007 року американський стрілець на борту гелікоптера «Апач» в Іраку помилково знищив групу з одинадцятьох неозброєних людей, серед них кількох фотожурналістів Reuters. Цей солдат помилково cприйняв журналістську камеру за зброю. Одним із пояснень цього інциденту є те, що афективний реалізм спонукав солдата в момент гарячкового збудження наповнити нейтральний предмет (камеру) неприємною валентністю. Солдатам щодня доводиться приймати швидкі рішення щодо інших людей, чи то у складі підрозділу під час військових дій або миротворчої операції, міжкультурних перемовин тощо, чи то у співпраці з товаришами по службі на військовій базі. Ці швидкі судження надзвичайно складні