Читати книгу - "Кіберіада"

походив з німецької родини. Його прізвище було Майєр, а зовсім не Майо, як я думав спочатку, бо саме так він назвався. Математики не квапилися з розмовою, зі мною заговорив третій з присутніх, фармаколог доктор Лапідус. Він запускав бороду і мав такий вигляд, наче щойно повернувся з безлюдного острова. Запитав, чи не виявило слідство випадків незавершених, тобто таких, у яких прояви божевілля почалися, але припинилися самі по собі. Я відповів, що серед справ, змікрофільмованих до останньої картки, таких випадків, якщо не вважати незавершеним випадок Свіфта, власне, й не було.

— Дивна річ!

— Чому?

— Прояви різної інтенсивності, а коли когось клали в лікарню, як того, що вискочив з вікна, — слабшали. Якщо прийняти гіпотезу, що психоз викликаний хімічними речовинами, це означало б незрозуміле наростання дози. Невже ніхто цього не зауважив?

— Я не зовсім розумію, про що йдеться.

— Не існує психотропної сполуки, котра діяла б із таким сповільненням, щоб ужита, скажімо, в понеділок, дала перші симптоми у вівторок, галюцинації — в середу, а максимальний ефект — у суботу. Звичайно, можна створити в організмі «склад», вводячи, скажімо, під шкіру таку сполуку, що буде розходитися навіть тижнями, але ця процедура залишила б сліди на шкірі, що виявились би при розтині, — однак у справах я не знайшов нічого.

— Не знайшли, бо нічого подібного не виявлено.

— Власне, це й вражає!

— Але ж вони могли приймати препарат кілька разів, і він накопичувався…

Він несхвально похитав головою.

— Яким чином? Від освоєння з новою обстановкою до появи перших симптомів завжди минало кілька днів, шість — вісім, а то й десять. Препарату з такою сповільненою дією чи з такою кумуляцією не існує. Якщо припустити, що цю сполуку вони починали приймати з першого чи другого дня після приїзду, прояви мали б з’явитися за сорок вісім годин. Коли б ці люди мали хворі нирки чи печінку, ще можна було б сперечатися, але ж таких не було!

— І що ж ви думаєте?

— Складається враження, що їх отруювали систематично, поступово і безперервно.

— Ви вважаєте, що це зумисне отруєння?

Він сяйнув золотими зубами.

— Ні. Хто зна, може, діяли гноми, може, мухи зліталися на їхні грінки просто з якоїсь фармацевтичної лабораторії, попередньо прогулявшись по ароматичних похідних лизергіну, в усякому разі, концентрація сполуки в крові жертв наростала поволі.

— А якщо це якась невідома сполука?

— Нам?

— Так. Вам. Хімії. Чи це неможливо?

Він примружився, блиснувши золотим ротом.

— Невідомих сполук більше, ніж зірок на небі. Але сполук, одночасно і стійких, і нестійких до тканинного метаболізму, не може бути. Кола є в кількості незліченній, але квадратові кола не існують.

— Не розумію.

— Це зовсім просто. Сполуки, що дають різку реакцію, творять в організмі стійкі зв’язки, наприклад, чадний газ чи ціаніди з гемоглобіном. Такі зв’язки завжди виявляються при аналізі, зокрема, із застосуванням мікроаналізу — наприклад, хроматографії. Її застосували, але нічого не знайшли! Якщо так, ця сполука легко розпадається. Отже, її потрібно давати часто малими дозами, або однією великою! Але якби її ввели відразу, симптоми виявилися б за кілька годин, а не днів. Розумієте?

— Так. Отже, на вашу думку, немає жодної альтернативи?

— Чому ж, є. Це може бути сполука, зовсім нешкідлива в ту хвилину, коли її приймають, така, що набуває психотропних властивостей лише при розкладі в крові чи тканинах. Наприклад, у печінці. Намагаючись видалити з організму нешкідливу речовину, печінка переробляла б її в отруту. Це була б цікава біохімічна пастка і водночас чиста вигадка, бо ж такого нема і, гадаю, не може бути.

— Чому ви так упевнені в цьому?

— Бо такої отрути, такого «троянського коня» фармакологія не знає в жодному вигляді, а коли щось ніколи не траплялося, малоймовірно, щоб воно могло статися.

— Отже?

— Не знаю.

— Це все, що ви хотіли мені сказати?

Ввічливою мою поведінку не назвеш, але цей Лапідус дратував мене. Зрештою, він не образився.

— Ні, є ще дещо. Такий ефект міг бути випадковим.

— Введення різних речовин? Отрут?

— Так.

— Але це вже безперечно вказувало б на умисні замахи?

Замість хіміка несподівано озвався Соссюр.

— Якась дівчина з Ломбардії служила в паризького лікаря, що жив на другому поверсі будинку сорок вісім на вулиці святого Петра. Сестра, поїхавши її провідати, забула назву вулиці і зробила зі святого Петра святого Михайла. Пішла на бульвар Сен Мішель, знайшла сорок восьмий будинок, піднялася на другий поверх, побачила табличку лікаря, подзвонила й запитала Марі Дюваль, свою сестру. Так склалося, що на іншій вулиці, у зовсім іншого лікаря, служила дівчина, яка теж мала прізвище Дюваль і навіть таке саме ім’я — Марі, як і сестра приїжджої, але була зовсім іншою особою. От і питання, яка була апріорі ймовірність такої події, лишається взагалі без вірогідної, тобто математично достовірної відповіді. Справа, здавалось би, дріб’язкова, та запевняю вас — це безодня! Єдиною ділянкою, де можна моделювати теорію ймовірності, є світ за Гіббсом, світ повторюваних явищ. Явища виняткові, тобто непідвладні статистиці, бо одноразові, трапляються, але ми не можемо говорити про їхню ймовірність.

— Явищ виняткових немає, — втрутився Майєр, який досі робив гримаси, випихаючи щоку язиком.

— Є, — заперечив Соссюр.

— Але не як серія.

— Ви є унікальною серією явищ. Як і кожен інший.

— Дистрибутивно чи колективно?

Починалася абстрактна дискусія, але Лапідус, поклавши руки їм обом на коліна, промовив:

— Панове!

Обидва усміхнулися. Майєр став і далі робити свої мімічні вправи, а Соссюр сказав:

— Можна, звичайно, скласти частотний графік прізвища Дюваль, квартир паризьких лікарів, але як зіставити зміну назв паризьких вулиць — святого Петра на Святого Михайла? І якого числового значення надати випадку, коли б та дівчина потрапила в будинок, де живе якась Дюваль, але на третьому, а не на другому поверсі? Одне слово, де кінчається множина співвідношень?

— Очевидно, не в безконечності, — докинув Майєр.

— Можу довести, що вона не лише класично нескінченна, а й трансфінальна.

— Вибачте, — втрутився я, маючи на думці своє, — докторе Соссюр, ви, очевидно, говорили до речі, але про що?

Майєр співчутливо глянув на мене і вийшов на терасу. Соссюр, здавалося, був здивований моєю нездогадливістю.

— Ви були тут у саду за альтанкою, де ростуть суниці?

— Був.

— Там стоїть круглий дерев’яний стіл, оббитий по краю мідними цвяхами. Звернули увагу?

— Так.

— Як ви гадаєте, чи можна з піднятої піпетки випустити стільки краплин, скільки є цвяхів, щоб кожна крапля втрапила в головку цвяха?

— Ну… якщо добре поціляти, то чому ж…

— А коли крапати наосліп, то вже