Читати книгу - "Танок з драконами"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пан Барістан схилив голову.
— Ваша милість кажуть мудро.
— Чи бачили ви бодай колись, кохана моя, такий сприятливий для нового початку день? — запитав Гіздахр зо’Лорак, коли дружина приєдналася до чоловіка. Він саме допомагав Дані всістися на ношах, де біч-обіч одного стояли два високі престоли.
— Для вас, може, і сприятливий. Але не для тих, хто має загинути ще до заходу сонця.
— Всі люди смертні, — відповів Гіздахр, — та не всі мають щасливу нагоду померти у сяйві слави, серед грому схвальних голосів цілого міста.
Він підняв руку в напрямку стражників на дверях.
— Відчиняйте!
Майдан перед її пірамідою було бруковано цеглою багатьох кольорів; од неї в повітря здіймалися тремтливі хвилі пекельного жару. Усюди навколо юрмилися люди; хтось їхав у ношах та носильних кріслах, хтось пересувався віслюками, решта — пішки. З кожних десяти дев’ятеро прямували на захід широким цегляним шляхом до Дазнакової ями. Побачивши появу Даніного паланкіну з піраміди, найближчий натовп загукав привітання, і скоро їх підхопили всі присутні. «Диво, та й годі, — подумала цариця. — Вітають мене на тому самому майдані, де я колись наштрикнула на палі сто і шістдесят трьох Великих Хазяїв.»
Царську ходу очолював довбиш при великому тулумбасі — розганяти юрбу з вулиць. Між його гучними ударами голомозий ражак у довгому каптані, розшитому налощеними мідними бляхами, волав натовпові, щоб той розступився.
«БОМ-М-М!»
— Вони йдуть!
«БОМ-М-М!»
— Дайте дорогу!
«БОМ-М-М!»
— Дорогу цариці!
«БОМ-М-М!»
— Дорогу цареві!
Позаду тулумбасу по чотири у ряд крокували Мідні Звірі. Хтось мав при собі короткі кийки, хтось — довгі ратища; всі були вбрані у плетені плахти, шкіряні сандалі та картаті киреї, зшиті з різнокольорових клаптиків у подобі барвистої цегли Меєрину. Личини виблискували на сонці: вепри та бугаї, яструби та чаплі; леви, тигри й ведмеді; змії з розгалуженими язиками та огидні страшні василіски.
Могутній Бельвас, який не плекав прихильності до коней, тупав попереду в своїй жилетці з нютами, на кожному кроці трусячи брунатним пошрамованим черевом. За ним їхали верхи Іррі та Джихікі разом з Агго та Рахаро, далі — Резнак у різьблених ношах-кріслі з навісом од сонця. Пан Барістан Селмі їхав при боці Дані, сліпучо виблискуючи обладунками; з його плечей струменіло довге корзно — біле, наче суха кістка. На лівиці старий лицар віз великого білого щита. Трохи далі у почті рухався Квентин Мартел, дорнійський князь, і двоє його супутників.
Валка повільно просувалася довгою цегляною вулицею.
«БОМ-М-М!»
— Вони йдуть!
«БОМ-М-М!»
— Наша цариця! Наш цар!
«БОМ-М-М!»
— Дайте дорогу!
Дані чула, як позаду сперечаються її служниці. Незгода виникла щодо того, хто переможе у вирішальному двобої дня. Джихікі віддавала першість велетенському Гогорові, схожому радше на бугая, ніж на людину — аж до спижевого кільця у носі. Іррі ж наполягала, що велетень не переживе зустрічі з убивчим телепнем у руці Белакво Костолама. «Та ж мої служниці — дотракійки, — сказала собі Дані. — Чому я дивуюся? Смерть їде поруч з кожним халазаром.» На її весіллі з халом Дрого мерехтіли арахи і гинули люди, поки інші люди пили і парувалися. Серед коневладців життя і смерть завжди ходили поруч; вважалося, що шлюб не буде поблагословлено, якщо його не окропити кров’ю. Її новий шлюб скоро потоне у крові — чого-чого, а благословення йому не бракуватиме.
«БОМ-М, БОМ-М, БОМ-М, БОМ-М, БОМ-М, БОМ-М» — налітали один за одним удари тулумбасу, дедалі швидше й швидше, зненацька вже сердито і нетерпляче. Пан Барістан витяг меча, коли валка раптом зупинилася між рожево-білою пірамідою дому Пахл і зелено-чорною дому Наккан.
Дані обернулася і спитала:
— Чому ми зупинилися?
Гіздахр підвівся на ноги.
— Шлях загороджено.
Просто поперек шляху валялися перевернуті ноші — один з їхніх носильників зомлів од спеки і впав на цегляну бруківку.
— Допоможіть йому! — наказала Дані. — Приберіть з вулиці, щоб не затоптали, дайте їжі та питва. Він так виглядає, наче не їв зо два тижні.
Пан Барістан занепокоєно роззирнувся на обидва боки. На терасах виднілися гіскарські обличчя, а з них униз дивилися холодні очі без краплі співчуття.
— Ваша милосте… не подобається мені ця зупинка. Можливо, це пастка. Сини Гарпії…
— …сидять приборкані! — оголосив Гіздахр зо’Лорак. — Навіщо їм намагатися зашкодити моїй цариці, яка узяла мене за царя і чоловіка? Та допоможіть вже цій людині! Моя люба цариця наказує!
Він узяв Дані за руку та посміхнувся.
Мідні Звірі виконали наказ. Дані дивилася, як вони клопочуться.
— Перш ніж я прийшла сюди, ті носильники були рабами. Я їх звільнила. Але від того ноші легшими не зробилися.
— Не зробилися, — погодився Гіздахр, — але тепер носіям платять за вагу, яку вони тягнуть на собі. Перед вашою з’явою над отим бідолахою стояв би наглядач і батогом дер би йому шкуру з хребта. Натомість йому надають допомогу.
І це була правда. Мідний Звір у личині вепра саме простягав тягоноші міх з водою.
— Мабуть, треба радіти хоч невеличким перемогам, — мовила цариця.
— Один крок, другий, і ось ми вже біжимо. Разом ми розбудуємо новий Меєрин. — Вулиця попереду нарешті розчистилася. — То продовжимо шлях?
Що їй лишалося, крім покірно кивнути? «Один крок, другий… але куди саме я прямую?»
При брамі Дазнакової ями стояли, зчепившись у двобої на смерть, двоє величезних спижевих воїнів. Один тримав у руці меча, інший — сокиру; майстер зобразив їх у мить, коли вони вбивали одне одного, власними клинками та тілами утворивши високу круту арку над людськими головами.
«Мистецтво смерті» — подумала Дані. Вона багато разів бачила бійцівські ями зі своєї тераси — менші цяткували обличчя Меєрину, мов віспяне ряботиння, більші скидалися на мокрі червоні виразки. Але жодна не могла рівнятися з цією. Могутній Бельвас та пан Барістан стали пообіч від неї та її ясновельможного чоловіка; разом вони подолали спижевих велетнів і опинилися нагорі великої цегляної чаші, оточеної численними лавами, що збігали униз колами різних кольорів.
Гіздахр зо’Лорак повів Дані униз крізь чорне, порфірове, блакитне, зелене, біле, жовте та жовтогаряче кола аж до червоного, де яскраво-криваві цеглини зливалися барвою з піском унизу.
Навколо них рознощики продавали ковбасу з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танок з драконами», після закриття браузера.
