Читати книгу - "Кіберіада"

— На жаль, — сказав він, — якщо я й буду говорити, то лише з вашим шефом у Сюрте, до того ж після дозволу свого керівництва

Більше він не сказав нічого. Боявся, що я належу до поліцейських, які постачають пресу сенсаціями. Це я зрозумів згодом. Мали ми з ним клопотів! Врешті зробили так, як він хотів. Мій шеф зв’язався з його керівництвом, а згоду на його свідчення мусили давати два міністерства.

Доктор Дюнан займався пошуками препаратів, так званих психотропних депресорів, які у вигляді газу чи пилу вражають мораль і волю живої сили противника. Що ж ми врешті довідалися? Пообіцявши дотримувати таємниці, ми дізналися, що доктор Дюнан уже більше чотирьох років працював над синтезом такого депресора. Виходячи з певної хімічної сполуки, він отримав багато похідних. Одна з них впливала на мозок саме так, як потрібно. Але лише у величезних дозах. Її треба було їсти ложками, щоб з’явилися характерні симптоми: спочатку фаза збудження й агресивності, згодом — депресія з переходом до гострої манії самогубства. В подібних обставинах на потрібний шлях часто виводить випадок. До вихідної сполуки додають різні хімічні групи й вивчають фармакологічну дію похідних. Це може тривати роками, але сполуку з потрібними властивостями можна отримати й відразу. Перша можливість, звичайно, більш вірогідна.

Доктор Дюнан через сильну короткозорість постійно носив окуляри, отож протягом останніх років не раз був клієнтом Прока. Не мігши й кроку ступити без окулярів, мав їх аж три пари. Одною користувався, другу, запасну, носив з собою, а третю тримав дома. Таким обачним він став відтоді, як одного разу розбив окуляри в лабораторії й мусив припинити роботу. Власне, недавно, три тижні тому, з ним трапилося те саме. В інституті Дюнан працював у цілковитій ізоляції. Входячи до лабораторії, він переодягався з голови до п’ят — мав там навіть спеціальне взуття й білизну, а всі свої особисті речі на час занять залишав у вбиральні, відділеній від місця роботи компресійною камерою. Працював у прозорому пластиковому шоломі, куди по спеціальному гнучкому шлангу подавалося повітря. Ні його тіло, ні окуляри не стикалися з речовинами, які він досліджував. Щоб уникнути клопотів, які вже раз мав, Дюнан тепер перед роботою клав запасні окуляри на досить високу полицю з реактивами. Сягнувши за чимось рукою, він зачепив окуляри, й вони впали. Одне скло тріснуло, крім того, він пошкодив і оправу, наступивши на неї. Отож Дюнан заніс окуляри Прокові. Прийшовши по них через два дні, він не впізнав оптика. Змарнілий, той виглядав наче після тяжкої хвороби. Дюнанові сказав, що, мабуть, чимось отруївся, бо вночі почував себе жахливо і мав дивний приступ — ще й зараз хочеться плакати не знати чому! — закінчив він розповідь. Дюнан не надав цим словам особливого значення. Але ремонтом був невдоволений — одне вушко окулярів тиснуло, нове скельце було слабо закріплене нейлоновою прокладкою і за кілька днів випало й розбилося об викладену плиткою підлогу лабораторії. Доктор знову заніс окуляри до оптика. Коли прийшов по них наступного дня, Прок скидався на Лазаря — протягом доби він наче постарів на цілі роки. Дюнан знехотя почав розпитувати подробиці нового «приступу». Опис нагадував гостру депресію внаслідок хімічно викликаного психозу, надзвичайно схожу з симптомами, які давав препарат X, над яким Дюнан працював віддавна. Але таку сильну реакцію викликала десятиграмова доза порошку — то який же зв’язок був між цим фактом і відданими в ремонт окулярами? Він двічі заносив оптикові запасні окуляри, які звичайно лежали на полиці над бунзенівським пальником. Таж Дюнан припустив, що субстанція X, випаровуючись, могла осідати в мікроскопічних кількостях на запасних окулярах. Він вирішив перевірити. Хімічний аналіз справді виявив на скельцях і металевих шарнірах окулярів сліди сполуки X. Але кількість її» вимірювалася тисячними частинами міліграма. Серед хіміків відома анекдотична історія відкриття ЛСД. Хімік, який працював з цією субстанцією, навіть не підозрював, як, зрештою, ніхто в той час, її галюциногенної дії. Повернувшись додому, він зазнав типового «злету» з видивами й психотичним настроєм, хоча, виходячи з лабораторії, як завжди, старанно помив руки. Але під його нігтями залишилася мізерна кількість ЛСД, і коли він готував собі вечерю, цього вистачило, щоб викликати отруєння.

Доктор Дюнан замислився над тим, що, власне, робить оптик, вставляючи в оправу нові скельця й вирівнюючи дужки? Аби вирівняти пластмасу, він швидко проводить дужкою над газовим пальником. А може, сполука X від нагрівання посилює свою дію в мільйон разів? Дюнан нагрівав проби препарата всіма можливими способами: пальником, спиртівкою, полум’ям свічки, але це не дало якихось результатів. Отож він вирішив поставити так званий перехресний експеримент. Навмисно зігнув дужку окулярів, тоді вкрив її розчином препарату X, таким розведеним, що після висихання на оправі лишилася геть мізерна його кількість, близько однієї мільйонної грама. І втретє поніс окуляри оптикові. Коли прийшов по них, в майстерні була поліція. Оце й уся моя історія, любий пане. Історія без розв’язки, а отже, й без закінчення. Доктор Дюнан припускав, що якийсь чинник в оптичній майстерні викликав зміну препарату X. Відбулась каталітична реакція, яка посилювала його дію чи не в мільйон раз. Але з’ясувати це не вдалося. Ми вмили руки, бо підстави провадити слідство далі зникли, а винних випадало шукати не серед людей, а серед атомів. Злочину не було, бо кількість сполуки X, якою Дюнан покрив окуляри, не може вбити й мухи. Наскільки я знаю, Дюнан чи хтось за його дорученням придбав у пані Прок всю лабораторію й по черзі випробував дію всіх реактивів на препарат X, але намарно.

Пані Прок померла того ж року перед Різдвом. Від своїх людей я чув, щоправда, лише в розмовах, що після її смерті Дюнан на якийсь час перебрався до колишньої майстерні і брав звідти проби всіх речовин, аж до фанери перегородки, пилу шліфувального каменя, фарби зі стін, пилюки з підлоги, чи не всю зиму, але так нічого й не дізнався. Все це я розповідаю, якщо пригадуєте, на прохання інспектора Піньйо. Мені здається, що ваша справа також із цієї парафії. Таке вже діється на нашім світі, відколи його науково вдосконалили. Це все.

На вулицях була страшна тиснява, і ми поверталися до Гаржа цілу годину, майже не розмовляючи. Божевілля, якого зазнав Прок, мало знайомі риси. Бракувало лише фази галюцинацій, але хто знає, що бачив той бідолашний? Дивна річ — до інших жертв я ставився як до елементів головоломки, а Прока було жаль — через Дюнана. Ясно,