Читати книгу - "На бій за волю. Перемога через поразки. Україна у війнах і революціях 1914—1921 років"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
13 червня Січові стрільці й Волинська група відступили на південь. Контратака 9-ї Залізничної дивізії й загону отамана Р. Сушка на Кульчини скінчилася невдачею. У районі Проскурова в українського командування не залишилося жодних військ, а напрямок на Старокостянтинів був відкритий для ворожого наступу. Побоюючись втратити Проскурів, штаб Дієвої армії переїхав до Ярмолинців.
Підкріплення для ліквідації ворожого прориву було вирішено взяти зі складу Запорізької групи, яка саме в цей час успішно просувалася в напрямку Деражні. М. Капустянський свідчив: «14-го червня після впертих боїв 6-та Запорізька дивізія здобуває ст. Деражню. Вона захоплює багато різних трофеїв, а особливо вогнепальні припаси, що нам були так дуже потрібні. 8-ма Запорізька дивізія своєю кіннотою здобуває місто Летичів і нав’язує зв’язок із повстанцями цього повіту. 2-га дивізія після бою опанувала Єлтушків, а 3-тя дивізія — Нову Ушицю». Але наступ 1-ї Української радянської дивізії з півночі в запілля Армії УНР загрожував перекреслити військові успіхи на східному напрямку. Тож 14 червня В. Сальський отримав наказ передислокувати 7-му Запорізьку дивізію до району Красилова, аби відкинути ударну групу червоних за Случ.
15 червня Січові стрільці й 7-ма Запорізька дивізія розпочали операцію з ліквідації ворожого прориву. Особливо запеклі бої точилися цього дня біля Красилова, де 9-та Залізнична дивізія відбивала атаки червоної Богунської бригади. Координацію бойових дій здійснював полковник М. Капустянський, командирований із цією метою армійським командуванням до штабу Січових стрільців. Та хоча запорожці й січовики спільними зусиллями відкинули супротивника на північний берег річки Случ, Старокостянтинів залишився в руках ворога. До того ж командування непокоїло катастрофічне становище Волинської групи. «Прорив почті ліквідован, на лівому крилі почті катастрофа. Волинська група деморалізована остаточно і відходить...» — повідомляли 16 червня М. Капустянському зі штабу Дієвої армії.
Радянське керівництво також було занепокоєне безуспішністю своїх спроб розгромити Армію УНР. Оскільки польські війська вступали лише в незначні сутички з червоними на Волині, радянське командування перекидало одна за одною частини 1-ї Української радянської дивізії з рівненського району проти Армії УНР. Але в лавах українських радянських частин у цей час зростали антибільшовицькі настрої: стривожені звістками про комуністичні порядки в запіллі, червоноармійці виявляли дедалі менше бажання битися за радянську владу. 15 червня X. Раковський телеграфував В. Антонову-Овсієнку: «Петлюрівці цілковито змінили тактику. Вони не грабують, не вбивають, ведуть сильну усну й друковану агітацію в наших частинах, роз’яснюючи, що в червоноармійців із ними одні й ті ж самі гасла. Спостерігається оздоровлення петлюрівців і водночас сильний розклад серед наших. У прифронтовій смузі посилюється партизанське бродіння. Потрібні нагальні заходи. Необхідне цілковите перегрупування військ. Залишення цих частин може призвести до катастрофи. Урятувати становище можуть інтернаціональні або ж великоруські частини».
Командування Армії УНР прагнуло будь-що ліквідувати загрозу своєму запіллю. 9-та Залізнична дивізія отримала наказ повернути 18 червня Старокостянтинів за допомогою 8-ї Запорізької дивізії, яка мала надійти з району Меджибожа. 7-ма Запорізька дивізія за підтримки Січових стрільців мала здобути Кульчини. У директиві штабу Дієвої армії було підкреслено важливість того, щоб «при можливості знищити головні, найбільш боєздатні сили ворога, скупчені на фронті Кульчини — Базалія».
Але червоні випередили наступ військ УНР ударом проти Волинської групи. У районі Базалії волинці зазнали жорстокої поразки. За донесенням командувача групи В. Петрова, «волинці виявили останнє бойове зусилля, краща дивізія Північна є майже небоєздатна». Загроза ворожого обходу змусила Січових стрільців відтягти свій лівий фланг на кращі позиції. 9-та Залізнична дивізія спершу здобула Старокостянтинів, але під натиском ворога теж була змушена відступити. Ці події, а також затримка передислокації 8-ї Запорізької дивізії примусили командування Армії УНР відмовитися від наступального плану. Тепер ішлося про порятунок від розгрому лівого крила армії. Єдиним джерелом підкріплення залишалася Запорізька група. У розмові по прямому дроту зі штабом Запорізької групи В. Тютюнник підкреслив: «Якщо ми не підкріпим лівий фланг групи СС, то вся наша операція зведеться до мінуса. Отже, прошу сказати, чи не очутимось ми в такому стані, що ворог може взяти Проскурів тим же шляхом, яким ми його брали, коли не дамо туди який-небудь резерв?»
Але дві дивізії запорожців уже й так були залучені до операції на лінії Старокостянтинів — Антоніни. Зняти з деражненського напрямку ще й 6-ту Запорізьку дивізію означало відкрити червоним шлях для наступу на Проскурів зі сходу. Тож командування Армії УНР вирішило ліквідувати ворожий прорив наявними в проскурівському районі силами. Січові стрільці й 7-ма Запорізька дивізія отримали завдання не допустити ворожого обходу в запілля Армії УНР. 8-ма Запорізька й 9-та Залізнична дивізії мали здобути Старокостянтинів, аби відтягти на себе якнайбільше ворожих сил.
19 червня Січові стрільці й Волинська група були змушені знову відступати під ударами червоних. Радянські частини наблизилися до Чорного Острова. Падіння Проскурова здавалося неминучим, але 7-ма Запорізька дивізія стримала ворожий натиск. Наступного дня дивізія за підтримки січовиків перейшла до контрнаступу, завдавши червоним важких втрат. В. Тютюнник так підсумував перебіг бойових дій на цьому напрямку: «Становище таке: ворог веде сильний наступ на фронті Чорний Острів — Ставчинці. 7-ма Запорізька дивізія, істікаючи кров’ю, цей наступ затримує. Атаки ворога на фронт корпуса СС на фронті Ставчинці — Шепетівка — Красилів одбиваються».
Водночас 8-ма Запорізька дивізія за підтримки 9-ї Залізничної дивізії вела бої на підступах до Старокостянтинова. Про інтенсивність бойових дій свідчить донесення начальника штабу 8-ї дивізії: «Богунівський полк зараз заліз у річку Случ, позаяк ворог страшенно обстрілює сильним вогнем. Ворожі кулемети стоять у млинів при самій переправі. Полк не може далі продвинуться, бо як тільки підніме голови, підіймається сильна ворожа стрілянина. Кармелюкський полк знаходиться праворуч Богунівського і в такому становищі, як і Богунівський. Чорноморський полк находиться в резерві в с. Карамлювка. Кіннота веде розвідку на Остропіль і Лашки Лисовські. Про її роботу відомостей не одержано. Наші гармати б’ють
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На бій за волю. Перемога через поразки. Україна у війнах і революціях 1914—1921 років», після закриття браузера.