Читати книгу - "Homo Deus"

умови, що люди дещо робитимуть. Це була суть аграрної угоди. Боги охороняли і примножували продукцію ферм, а люди повинні були ділитися виробленим з богами. Ця згода базувалася на використанні решти екосистеми.

Сьогодні в Непалі ревнителі богині Ґадхімай проводять у селі Баріяпур фестивалі на її честь кожних п’ять років. Рекорд було поставлено 2009 року, коли 250 тисяч тварин принесли в жертву цій богині. Місцевий водій пояснював британському журналістові: «Коли ми чогось хочемо і приходимо з жертвами для богині, протягом п’яти років усі наші мрії будуть здійснені».

Більша частина теїстичної міфології пояснює конкретні деталі цієї угоди. Епос про месопотамського Ґільґамеша детально розповідає, що, коли боги послали велику повінь, аби знищити світ, майже всі люди і тварини загинули. Лише потому безрозсудні боги зрозуміли, що не залишилося нікого, хто міг би приносити їм пожертви. Вони з’їхали з глузду від голоду й розпачу. На щастя, одна людська сім’я вижила завдяки передбаченню бога Енкі, який віддав наказ своєму ревнителю Утнапіштіму сховатися у великому дерев’яному ковчегу разом зі своєю ріднею і всілякими тваринами. Коли потоп стишився і цей месопотамський Ной зійшов зі свого ковчега, перше, що він зробив, — пожертвував деяких тварин богам. Потім, свідчить епос, всі великі боги кинулися на сцену: «Боги відчули смак / боги відчули солодкий смак / боги купчилися як мухи навколо пожертви». Біблійна історія потопу (написана понад тисячу років після месопотамської версії) теж повідомляє, що одразу після виходу з ковчега «І збудував Ной жертівника Господеві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопалення. І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був» (Буття, 8:20-21).

Ця історія про потоп стала основоположним міфом аграрного світу. Звичайно, можна надати їй сучасного екологічного сенсу. Потоп може навчити нас того, що наші дії здатні зруйнувати всю екосистему і на людей Богом покладено захищати решту створінь. Однак традиційні інтерпретації вбачали в потопі доказ людської зверхності й ницості тварин. Згідно з цими інтерпретаціями, Ной отримав наказ зберегти всю екосистему, щоб захистити спільні інтереси богів і людей, а не інтереси тварин. Не-люди не мають притаманної їм цінності, вони існують лише для нашої користі.

Зрештою, коли «І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі», то вирішив «І промовив Господь: Зітру Я людину, яку Я створив, з поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазунів, і аж до птаства небесного. Бо жалкую, що їх Я вчинив» (Буття, 6:7). Біблія вважає, що цілком природно знищити всіх тварин як покарання за гріхи Homo sapiens, так, начебто існування жирафів, пеліканів і сонечок втратило всякий сенс, якщо люди повелися неправильно. Біблія не могла запропонувати сценарію, за яким Бог засмутився б, створивши Homo sapiens, стер би цю грішну мавпу з лиця землі, а потім вічно насолоджувався б пустощами страусів, кенгуру й панд.

А втім, теїстичні релігії мають певні вірування, прихильні до тварин. Боги дали людям владу над тваринним світом, однак ця влада несла з собою й деяку відповідальність. Наприклад, євреям було наказано дозволяти домашнім тваринам відпочивати в священний день відпочинку і не завдавати їм без потреби страждань. (Хоча, у разі конфлікту інтересів, інтереси людини завжди брали гору над інтересами тварин).

Історія з Талмуда детально розповідає, як на шляху до бойні теля втекло й шукало притулку в рабина Єгуда ха-Насі, одного із засновників рабинського іудаїзму. Теля ткнуло свою голову під широкі ризи рабина й почало плакати. Однак рабин відштовхнув теля, мовлячи: «Йди. Ти було створене саме для цієї мети». Оскільки рабин не виявив милосердя, Бог покарав його, і він страждав тринадцять років від болісної хвороби. Потім одного дня слуга, прибираючи дім рабина, знайшов щойно народжених пацюченят і став вимітати їх геть. Рабин Єіуда кинувся рятувати безпомічних створінь, наказуючи слузі залишити їх у спокої, бо «Господь добрий до всіх, а Його милосердя на всі Його творива!» (Псалми, 144:9). Оскільки рабин проявив милосердя до цих пацюків, Бог був милосердним до нього, і він зцілився від-своєї хвороби.

Інші релігії, зокрема джайнізм, буддизм та індуїзм, проявили ще більше співчуття до тварин. Вони підкреслювали зв’язок між людьми й рештою екосистеми, а їхні головні етичні настанови полягали в уникненні вбивства будь-якої живої істоти. Тоді як біблійне «не убий» стосувалося лише людей, старовинний індійський принцип ahimsa (ненасильство) поширювався на будь-яку істоту. Джайнські монахи особливо обережні в цьому сенсі. Вони завжди затуляють рота білою хустиною, щоб не проковтнути комаху, а кожного разу, крокуючи, несуть віничка, щоб обережно змітати мурах чи жуків зі своєї дороги.

А втім, усі аграрні релігії — і серед них джайнізм, буддизм та індуїзм — знайшли способи виправдати зверхність людини й експлуатацію тварин (якщо не на м’ясо, то для молока й фізичної роботи). Усі вони заявили, що природна ієрархія істот уповноважує людей на управління і використання тварин за умови, що люди дотримуватимуться певних обмежень. Наприклад, індуїзм визнав священними корів і заборонив їсти яловичину, однак передбачив і виправдання для молочної промисловості, вважаючи, що корови є щедрими створіннями, які прагнуть ділитися своїм молоком з людством.

У такий спосіб люди вступили в аграрну згоду. За цією угодою космічні сили дали людям владу над іншими тваринами за умови, що люди матимуть певні зобов’язання перед богами, природою й самими тваринами. Легко було вірити в існування такої космічної угоди, бо вона відображала щоденну рутину аграрного життя.

Мисливці-збирачі не вважали себе вищими істотами, бо вони навряд чи замислювалися над своїм впливом на екосистему. Типова група складалася з дванадцяти осіб, була оточена тисячами диких тварин, і її виживання залежало від розуміння й поваги до прагнень цих тварин. Мисливці-збирачі мусили постійно запитувати себе, про що мріє олень і що думає лев. Інакше вони не могли вполювати оленя чи втекти від лева.

На противагу їм фермери жили у світі, що контролювався і формувався людськими мріями й думками. Люди все ще були уразливими до небезпечних природних сил, таких як бурі й землетруси, однак вони були значно менш залежними від бажань інших тварин. Сільський хлопець рано вчився їздити на коні, запрягати бика, шмагати неслухняного осла й гнати овець на пасовисько. Легко було й спокусливо вірити, що такі щоденні дії відповідали природному порядку