Читати книгу - "Вікінг у моєму ліжку"

Зоя завжди буде на два роки старша. Вона завжди його випереджала. Він ніколи в житті не зможе її наздогнати. Життя — несправедлива штука.

Зоя таки мала рацію. Сіґурд був на пляжі, стояв там біля самої води й дивився на гладеньке сіре й іскристе море, а невеличкі хвильки підкочувалися до його ніг і вкривали їх піною.

Діти тихенько підійшли і стали збоку.

— Сіґі? — Зоя взяла його велику руку.

— Гм-м-м-м-м-м-м-м?

— Про що ти думаєш?

— Думаю, що Сіґурд дурний, — прогарчав вікінг. — Найдурніший у всьому світі.

— Ні, не дурний! — вигукнув Тім.

— Дурніший за віслюка, дурніший за собаку, дурніший за маленьку-шменьку-премаленьку-мацюпуську-шмуську мишку.

— Ні, не дурніший! — повторив Тім.

Сіґурд тяжко й понуро зітхнув, а тоді жбурнув у море камінчик.

— Я дурніший за моркву, — сумно виголосив він.

Зоя відчула, що розмова швидко зводиться до перераховування різних тварин і овочів. Сіґурд, мабуть, міг би так годинами картати себе.

— Слухай, ми з Тімом маємо гарну ідею. Можемо завести тебе знову в готель контрабандою.

— Вибач, а що таке «контрабандою»?

— Ми крадькома заводимо тебе в готель, коли ніхто нас не бачить, а тоді ти ховаєшся в одному з вільних номерів.

Сіґурд намацав руками ще один камінь і шпурнув його якомога далі. Камінь цілу вічність летів у повітрі, аж поки шубовснув далеко в морську воду. В небо здійнялися бризки й піна, позначаючи місце його падіння, а потім усе щезло. Сіґурд обернувся до Зої й помахав головою.

— Ні, — рішуче заперечив він. — Я не йду крадькома контрабандою. Пан і пані Еліси дуже сердиті на Сіґурда. І правильно. Я поганий.

— Зовсім не поганий! — запротестувала Зоя. — Ти просто трохи інакший.

— Я роблю безлад, — вів далі Сіґурд. — Ламаю речі, дратую людей. Я не потрібний у готелі. Я вмію тільки одне — робити біду. Біду я роблю легко-прелегко. Люди кажуть: Сіґурд, що ти робиш? Я кажу, що роблю біду. Я добре роблю біду. Хочете велику біду, малу біду або передню біду?

— Сіґурде, — благально мовила Зоя. — Не кажи такого. Будь ласка, вертайся в готель.

Але вікінг забрав від неї свою долоню.

— Іди додому, Тім. Іди додому, Зоя. Я знайду, де спати. Може, піду в копицю, як казав пан Еліс.

— Теплицю, — виправив його Тім, — а не копицю.

Сіґурд знизав плечима.

— Теплиця, копиця… гарне місце для дурного як квасоля. Ви розумні… ваш дім — готель. А я тепер тут буду сам. Хочу подумати.

Тім і Зоя попленталися назад вологим піском без нього.

— Але ж він насправді не дурний як квасоля? — запитав Тім.

— Звичайно, ні. Він просто трохи зажурився.

— І він не робить біди, правда?

Зоя трохи замислилася, перш ніж відповісти.

— Ну, трошки робить, — сказала вона. — Справді. — Вона ступила кілька кроків, а тоді знову заговорила: — Мабуть, тому він мені так і подобається.

6. Пляцки з бруду «шурх», а з корови «пурх»

Тім і Зоя цілий вечір намагалися вблагати своїх батьків, але нічого з цього не вийшло. Навіть пані Тиблетовата вважала, що пан і пані Еліси вчинили правильно.

— Я б уже давно вигнала його в три шиї, - сказала вона.

— Як ви можете таке казати? — обурилася Зоя. — Ви ж одружилися з ним. Мали б його кохати!

— Можна когось кохати, Зою, але це не означає, що треба миритися з усім, що людина виробляє. Я справді люблю Сіґі, але ж більшість часу він нагадує величезну дитину. Мусить навчитися, як треба себе поводити.

— Чому? — запитав Тім.

— Тому що так повинні робити всі люди, навіть вікінги з X століття.

— Та ну! — Тіму так зовсім не здавалося.

Зоя поділяла братову думку, але спробувала виразити її належними словами.

— Сіґі подобається людям, бо він інакший, — сказала вона. — Подобається тому, що він себе поводить не так, як ми всі. Тому з ним так цікаво.

Пані Еліс ледь-ледь усміхнулася.

— Ти, звісно, маєш рацію, Зою, але мусиш визнати, що нам з цим дуже важко впоратися. Іншим людям легко реготати, коли Сіґі робить дурнуваті помилки; але ж вони не мусять потім збирати потрощені речі і платити за заподіяну шкоду або день у день жити разом із ним. А ми мусимо.

— То ви його так і не пустите назад? — запитав Тім.

— Ні, — відповів пан Еліс. — Вибач.

— Тоді я з вами більше ніколи не заговорю і буду страйкувати.

— Але ж ти і так ніколи нічого не робиш, — зазначив пан Еліс.

— Я оголошую голодівку, — люто зиркнув на батьків Тім. — Нічого не їстиму, аж поки ви не пустите в готель Сіґі.

Отак! Тепер-то вони швидко змінять своє рішення!

— Добре, — сказала пані Еліс. — Ми тепер хоч заощадимо трохи на харчах.

— То ви мене заморите голодом? — вигукнув Тім.

Пан Еліс похитав головою.

— Звичайно, ні, Тіме. Ми не моритимемо тебе голодом. Ти зможеш їсти, коли захочеш. Це ж ти оголосив голодівку, а не ми.

Тім стиснув кулаки. Це вже в ніякі ворота не лізе. Його знову переспорили. Він зірвався на ноги і вибіг з кімнати.

Зоя глянула йому вслід.

— Дивіться, що ви наробили! — крикнула вона й вилетіла з кімнати вся в сльозах.

Пан і пані Еліси перезирнулися з пані Тиблетоватою.

— Ой лишенько, — зітхнула пані Еліс. — Нелегко це все.

— Усім нелегко, — погодилася пані Тиблетовата. — Але не журіться. Я впевнена, що врешті-решт усе буде добре. Тім не витримає довго без їжі.

— Та це я знаю, — відповіла пані Еліс. — Мене турбує Зоя.

Пані Тиблетовата поплескала пані Еліс по руці.

— Зоя розумна дівчинка і дуже вразлива. Я впевнена, що вона все розуміє, і тому це так її засмутило. Сіґі не пропаде. Та що там казати, адже коли він був справжнім вікінгом у справжні вікінгівські часи, мабуть, не одну сотню ночей провів просто неба. Про нього я б анітрохи не турбувалася. На добраніч!

Тім вирішив не здавати позицій. Відмовився від вечері, а перед сном залишив недоторканими тістечко й сік.

Коли заліз у ліжко, був голодний як вовк. Його шлунок бурчав і вимагав їжі, а Тім проклинав самого себе за те, що оголосив голодівку.

Він кілька годин крутився в ліжку, а коли вже нарешті почав засинати, почув, як відчинилися двері до спальні. У кімнату швиденько прослизнула Зоя, причинивши за собою двері. Вона навшпиньки підійшла до ліжка.

— Ти ще не спиш?

— Ясно, що не сплю. Мій шлунок бурчить як дурний. Не дає мені заснути.

— Я тобі принесла трохи їжі, — прошепотіла Зоя і витягла з-під халата