Читати книгу - "Оголошено вбивство"

все це вигадати. Але могла й не вигадати. Він обережно запитав.

— А ви певні, що вона розмовляла з Руді Шерцом, а не з кимось іншим?

— Звісно, я певний. Він щойно вийти з дому, і я побачити, як він іде до альтанки. А я тоді саме, — сказала Міці з викликом, — вийти подивитись, чи вже виріс молодий кропива.

«Невже молода кропива може вирости в жовтні?» — подумав інспектор. Але він розумів, що Міці лише похапцем вигадала якийсь привід для звичайнісінького шпигування.

— Ви нічого більше не чули, крім того, що тільки-но сказали мені? Міці скрушно відповіла:

— Ота міс Баннер, з її довгим носом, вона кликати мене й кликати. Міці, Міці! Тож мені довелося звідти піти. О, вона так мене дратувати! Завжди втручатися. Вона, мовляв, навчати мене готувати. Вона мене навчати? Та все, що вона готувати, має смак води, води й більш нічого!

— Чому ви не розповіли мені це в перший день? — суворо запитав інспектор Кредок.

— Бо я забути… Я не подумати… Лише згодом я казати собі, він це спланувати тоді — спланувати з нею.

— Ти цілком переконана, що то була місіс Геймс?

— О, так, я цілком переконана. Я дуже навіть переконана. Вона злодійка, отой місіс Геймс. Злодійка й допомагати злодіям. Того, що вона заробляти в саду, не досить для такого леді, як вона, ні. Вона обкрадати міс Блеклок, що так добре до неї ставитись. О, ця жінка поганий, поганий, поганий!

— А якби хтось мені розповів, що це ти розмовляла з Руді Шерцом? — запитав Кредок, пильно дивлячись на неї.

Це припущення справило на Міці набагато менший ефект, ніж він сподівався. Вона лише пирхнула й мотнула головою.

— Якби хтось сказав, він бачив мене там говорити, він брехати, брехати, брехати, брехати, — зневажливо сказала вона. — Набрехати на когось легко, але в Англії треба ще довести, що ти правду сказати. Так мені пояснити міс Блеклок, і так воно є, хіба ні? Я не розмовляти з убивцями та злодіями. І жоден англійський полісмен не звинуватити мене в цьому. Але як я можу зготувати обід, коли ви тут, — і базікати, базікати, базікати? Вийдіть із моєї кухні, будь ласка. Мені треба зараз зготувати дуже старанний соус.

Кредок слухняно вийшов. Його підозри щодо Міці похитнулися. Свою історію про Філіпу Геймс вона розповіла з великою переконаністю. Міці могла й набрехати (він вважав її спроможною на це), але він припускав наявність якогось прошарку правди в її вигаданій історії. Він вирішив поговорити з Філіпою на цю тему. Вона здалася йому, коли її допитував, спокійною, добре вихованою молодою жінкою. Він ні в чому її не підозрював.

Перетинаючи хол, він став відчиняти не ті двері. Міс Баннер, яка спускалася сходами, поквапилася поправити його.

— Не ті двері, — сказала вона. — Вони не відчиняються. Наступні ліворуч. Тут така плутанина, чи не так? Стільки дверей.

— Та чимало, — сказав Кредок, дивлячись угору й униз попід стіною довгого холу.

Міс Баннер люб'язно перелічила йому всі двері.

— Спочатку двері до гардеробної, далі до комори, а потім до їдальні — вони всі по той бік. А по цей бік — фальшиві двері, крізь які ви намагалися пройти, а далі — двері до вітальні, двері до комори з порцеляною і двері до невеличкої оранжереї, а в кінці — бічні двері. Переплутати їх надто легко. А надто ті, які розташовані так близько. Я не раз помилялася й намагалася відчинити не ті двері, які були мені потрібні. Під тими дверима, у які хотіли увійти сьогодні ви, раніше стояв стіл, але потім ми відсунули його до стіни.

Кредок майже машинально помітив тонку горизонтальну лінію на дверях, які намагався відчинити. Він зрозумів, що то був слід від столу, який там стояв. Щось заворушилося в його свідомості, коли він запитав:

— Відсунули? А коли це було?

Розпитуючи про щось Дору Баннер, не було жодної необхідності називати причину будь-якого запитання. Балакучу міс Баннер можна було запитувати про що завгодно — вона з радістю готова була надати будь-яку інформацію, хоч би якою незначущою вона була.

— Дайте-но мені подумати, це було зовсім недавно — днів десять, а може, два тижні тому.

— Навіщо його відсунули?

— Я, власне, не пам'ятаю. Щось там робили з квітами. Здається, Філіпа поставила їх у велику вазу — вона робить дуже гарні букети — усі кольори осіннього листя, галузки та віти, і то був такий великий букет, що зачіпався вам за волосся, коли ви проходили, і тоді Філіпа сказала: «Чому б не посунути цей стіл, адже квіти буде приємніше бачити на тлі голої стіни, аніж навпроти дверних панелей». Нам довелося тільки зняти зі стіни велику картину — «Велінґтон під Ватерлоо». Вона мені не дуже подобалася. Ми засунули її під стільці.

— То це двері справжні? — запитав Кредок, дивлячись на них.

— Так, вони справжні, якщо ви маєте на увазі те, що я думаю. Це двері до маленької вітальні, та коли дві вітальні були об'єднані в одну, то другі двері стали непотрібні, тому їх зачинили.

— Зачинили? — Кредок знову обережно штовхнув їх, намагаючись відчинити. — Ви хочете сказати, що їх забили цвяхами? Чи тільки замкнули?

— Замкнули й узяли на засув, я думаю.

Він спробував витягти засув. Він витягся легко — занадто легко.

— Коли востаннє ці двері відчиняли? — запитав він у міс Баннер.

— О, багато й багато років тому. Їх жодного разу не відчиняли, відколи я тут, я це знаю.

— А де ключ, вам відомо?

— У шухляді в холі багато ключів. Мабуть, він десь там.

Кредок пішов за нею і знайшов іржаву в'язку ключів, засунутих далеко вглиб шухляди. Він переглянув їх, вибрав один, який відрізнявся від решти, і повернувся до дверей. Ключ устромився в отвір і легко обернувся. Він штовхнув двері, і вони відчинилися зовсім нечутно.

— О, будьте обережні! — скрикнула міс Баннер. — Там може бути щось прихилене до них усередині. Ми ніколи їх не відчиняємо.

— Справді? — перепитав інспектор.

Обличчя йому спохмурніло. Він сказав із притиском:

— Ці двері відчиняли зовсім недавно, міс Баннер. Замок і завіси змащені.

Вона витріщилася на нього, по-дурному роззявивши рота.

— Але кому знадобилося відчиняти їх? — запитала вона.

— Саме це я повинен з'ясувати, — похмуро сказав Кредок.

Він подумав: «Отже, Ікс проник у дім не ззовні? Ні, Ікс був тут, у цьому будинку, Ікс був у вітальні в ту ніч…»

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

ПІП ТА ЕММА

І

Цього разу міс Блеклок вислухала його