Читати книгу - "Том 10"

а окрім того, боюсь натруджувати ногу сидінням при столі, бо тепер вопа дуже добре тримається, то вже не хочу справи псувати. Тепер можу сказати напевне, що сей рік більше мепі принесе користі, ніж всі Друскеніки, лимани, Саки, разом зібрані. Через се мені навіть тутешня нудота не здається такою нудною, бо можна і нудоту перетерпіти, коли хоч знаєш за що! Що ж до страху, то ти можеш за мене не боятися, бо тепер тут повна хата людей, і тільки один номер не зайнятий. Щодо мене, то мені здається, що так було краще, як перше, а то тепер така тьма усякого караїмства старого й малого, що аж сумно. Наші панство господарі вчора робили partie de plaisir1 в Саки — ото потіха, і п[ані] Красовська з дітьми смертельно скучає і возиться з лікарями, ваннами, etc.,— о, як я тішуся своєю незалежністю! Можеш здумати, п. Красовській перша грязева ванна її дитини обійшлася в 12 p.! На сьому Майнакові обдирають людей гірше, ніж ^е б то не було. Ну, матеріал вже весь вичерпаний! Бажаю щастя-долі усім любим колодяжанцям. Прошу молодих пуциків писати до мене; п. Франковій поклон. Папу цілую і прошу прощення.

Прощай, мамочко-серденько!

Твоя Леся

49. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

9 липня 1891 р. Євпаторія 27 іюня

Люба мамочко!

От приїхала вчора увечері до мене кна-кна! Я її стріла на пристані і запровадила до хати своєї. Тепер ми думаємо, як то нам бути далі: чи мені зоставатися тут на другий місяць (як зважили було з тобою), чи переїхати на южний берег після 10 іюля, чи, може, ще яку іншу комбінацію придумувати? Діло в тім, що мені, звісно, ліпше пересуватися з Євпаторії при помочі Миші, аніж самій, але ж Миша ніяк не може бути тут до 10-го. Отже, пришли мені остаточну резолюцію сії справи. Дуже мені шкода, що твій лист уже не застав Миші в Чернігові, а через те, не читавши твоїх рад, поїхав у Бахчисарай і не був на порогах. Ну, врешті, се ще не біда. Межи Севастополем і Євпаторією кна-кну вчистив дощ страшенний; тут остатніми часами переходили дощі, але не затяжні, а так, громові, година-дві — і знов ясне небо. Сьогодні смалить. Кна-кна ще не купається, бо в неї зуб болить, але се, певне, хутко пройде. Вона зовсім забракувала лина і спосіб їзди на них, чого я від неї ніяк не сподівалась. Я страх рада, що вона приїхала, і стараюсь не заглядати в прийдешність, коли знов зостануся сама. Миша чимало здивувався, не заставши Пуца зо мною, але коли я йому розказала, як тут ГІуц гинув, то вже й перестав дивуватись. Була наша молодая і в

Чуфут-Кале, і в Балаклаві, в обидва міста ходила пішки (!!). Я б хотіла, щоб Миша дочекався тут мого переїзду на юг, а то він так і не побачить іожноґо найкращого Криму. Євпаторія йому сподобалась, власне, євпаторійське море, врешті, про свої подорожні враження, певне, він сам напише. Тітуся я, що вдома все гаразд, сподіваюся, що Дроздові бойові рани досі вже загоїлись. Однак, як бачу, «закордонні брати» завзяті! Чи ще не знаєш адреси кна-кон віденських? Я б могла де про що написати до них. Я тепер потроху вже починаю уліти писать, чую, що вже наступає знову мій неудержимий улітний період, отже, значить, писатиму. Чи ти улітиш, чи ні? Може, тебе так замучила малина, клубника, тигри-негри і лиси, що вже й не до уліт? Сподіваюсь, що досі ти вже одержала всі три мої листи, я твоїх два одержала, вони звичайно приходять сюди на п’ятий день. Гроші (ти пишеш, що вислала) я сподіваюсь получити з другою поштою, під сю вже не поспіли, врешті, я ще трохи маю грошей, аби який час обійтися. Бувай здоровенька і прости, що лист якийсь безпутний,— дуже гаряче!

Твоя Леся

Пуда, Уксуса і Дрозда, а надто Кахоточку-голубочку, татаренятко любе моє, щиро цілую і пригортаю і ще бахчисарайську нову сумку обіцяю.

50. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

12—15 липня 1891 р. Євпаторія

Люба мамочко!

Далебі, всі дні погубила і не знаю, чи давно писала тобі, чи недавно, чи то ти вже сердишся на мене, чи ні. Тут так одностайно час проходить, що й на дні мало розділяється. Живемо, купаємось, печемось, щодня однаково. Два сих остатніх дні так було душно, що аж уночі приходилось умиватись та віялом обмахуватись; тепер все хмарить, і парить, і вітром пекучим несе, але дощу нема і, певне, не буде, бо все вітер хмари розносить. Кна-кна бідна «совівається». Кна-кна нічого не робить і не улітить, а тільки читає, та спить, та допізна над морем сидить укупі зо мною. Я потрошку уліти пишу: написала один «легкоскрилений» шматок нещасливої «Місячної легенди» (хутко вже її докінчу — не сьогодні-завтра) та ще написала вставну главу до «Жалю», до завтра докінчу другу главу вставну і пришлю тобі вкупі з «Народом». Вибачай, що тепер не посилаю «Народ», але його треба заказним посилати, значить, чекати до завтра, а я вже хочу, аби сей лист пішов сьогодні,— кна-кна понесе його на пристань і передасть на пароход, що ось зараз піде на Одесу. Про улітні справи я подумала і зважила так, порадившися з Мишею, що «Жаль» таки належиться більше всього до жіночого збірника, він створений для нього, Колессам я дам «Місячну легенду», а в «Буковинський альманах» можна дати і «Самсона», тільки так, як він єсть, не переписуючи, бо вже сили моєї нема його переписувати по сто раз, бодай його! Порада п. Франка, себто про видання жіночого збірника окремими випусками, мені сподобалась, і я зовсім не знаходжу, щоб такий спосіб видання відбирав нам повагу, зовсім навпаки, тільки треба, аби весь матеріал був уже зібраний, а потім, не гаючись, випускати випуск за випуском, не чекаючи, звичайно, поки попередні випуски розійдуться, бо то вже була б затяжна справа. Можна об’явити пренуме-рату на всі випуски разом і на кожний окремо, то, може би, скоріше і краще розходилось, а щодо «поваги», то так, може, ще й поважніше вийде. Біда нашим улітам з критикою, як от моїй тепер,— один зовсім на смерть осудив, а другий не прибере місця, де посадити! Хто зна, як і судити тепер, хіба треба взяти середину, як завжди в таких випадках. Чому кажеш, аби я нічого не писала, а