Читати книгу - "Багаті і бідні"

я очікую. Мені так добре з тобою. Я кохаю тебе. А якщо Андрій захоче, то я буду рада, коли він переїде до нас. Я, звичайно, ніколи не зможу замінити йому рідної матері, але присягаюся, що цього разу, зроблю все, щоб знайти з ним спільну мову.

— Вірю, що це буде неважко, — він прикрив її губи своїм поцілунком.

* * *

Оленка ніжилась у ласкавих обіймах сонечка і простирадл, а Славко, по-дитячому обійнявши подушку, спав. Оленка не роздивлялась його, вона просто лягла поближче і вдихала його запах. Теплий, ледь вловимий запах щастя.

— Не дивись на мене, — голосом з мультика прошепотів Славко, не підіймаючи повік.

— А я й не дивлюсь, — не заслужено звинувачена Оленка заперечила.

Несподівано напівсонний Славко схопився і майже прокричав:

— Слухай, у мене є для тебе сюрприз.

— Що за сюрприз?

Славко зник з кімнати, але за мить повернувся, тримаючи руки позаду себе, — закрий очі, — скомандував.

Оленка заплющила очі.

Славко наблизився і тихенько мовив, — а тепер відкривай.

Оленка розплющила очі і маленькі щілинки засвітились вогнем. Промінчики переливались у її палаючих чорних оченятах.

— Сюрприз… дуже важлива для мене річ… цінна… Це мій талісман.

Славко сів поруч з Оленкою і поклав собі на коліна кумедну рожеву скарбонку. Свинка весело посміхалась і здавалось підморгувала злегка витертим оком.

Оленка застигла. На неї дивилась та сама скарбонка, що її колись подарували однокурсники, та, що стала початком її нового життя.

— Цю свиню мені бабця подарувала… Тобто вона мені у спадок від неї залишилась…

— Цікаво, ти ніколи не розказував про свою бабусю… — Оленка вертіла у руках надуте рожеве тільце тваринки.

— Я тепер розказую… Вона мені її подарувала на десятиріччя… І я складав туди гроші.

— Невже?

Оленка посміхнулась і поцілувала Славка у кінчик носа.

Він трохи зніяковів, але продовжив свою захоплену розповідь.

— Так от. Хочеш вір, хочеш ні, але з тієї суми, яку я наскладав починався мій перший мільйон.

— Оленка зачаровано дивилась на Славка великими темними очима.

— Вона принесла мені удачу, дала поштовх. Тепер я хочу, щоб вона принесла удачу нам обом. І ще я б дуже хотів… Я хочу тебе попросити… Ти б не хотіла знову бути вчителем…

Оленці на очі навернулися сльози. «Вона так скучила за світом книжок і знань, світом, який, хоч і не надто забезпечує хлібом насущним, але так гріє душу», — так. Я буду безмежно вдячна тобі за цей ще один шанс.

Оленка обійняла Славка і вони ще довго цілувались на ранкових шовкових простирадлах.