Читати книгу - "Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття"

що наводить на думку про єдину у певній мірі систему взаємин балтів з східнослов’янським світом (“Беда бо бе в земле Володимерьстей от воеванья литовсьского и ятвязьскаго”[305]).

Наступний 1198 р. пройшов, ймовірно, відносно спокійно для Романа. М.Ф.Котляр на підставі аналізу хроніки Нікіти Хоніата робить висновок, що саме в цей час Роман здійснив похід проти половців. Цей похід мав, на думку візантійського хроніста, величезне значення для Візантії, оскільки перед цим її столиці загрожували орди кочівників.[306] Безпосередньо в літописах цього часу не зустрічається відомостей про життя волинського князя. Ми можемо припускати, що похід на південь було здійснено Романом з його володінь у Південній Київщині і був спрямований проти придніпровських половців.

Єдина цікава інформація цих джерел стосується колишньої дружини Романа Предслави, яку давньоруський книжник згадує у зв’язку з народженням у Ростислава Рюриковича дочки Єфросиньї. “И бысть радость велика во граде Кыеве и в Вышегороде, и приеха Мьстислав Мьстиславичь и тетка еи Передъслава и взяста ю к деду и бабе (князю Рюрику та княгині Ганні. – авт.) и тако воспитала быс к Кыеву на Горах”.[307]

Отже, Предслава мешкала вже у батька. А її колишній чоловік приблизно в цей час одружився чи збирався одружитися вдруге. Про походження його нової дружини є безліч різних версій та думок. Зокрема, М.Баумгартен вважав, що нею стала Ганна – дочка візантійського імператора Ісаака II або Олексія III. О.П.Каждан категорично висловлюється проти такого погляду, підкресливши його безпідставність. Польський дослідник Х.Граля “підкорегував” візантійську версію походження другої дружини Романа, запропонувавши версію, що волинський князь одружився з Марією з вельможного роду Каматеросів. М.Ф.Котлярем зроблено оригінальне припущення про походження другої жінки Романа Ганни з родовитого волинського боярства.[308]

Таке припущення виглядає досить цікавим в контексті посилення союзу князя з волинським правлячим класом у переддень нових важливих політичних дій Романа Мстиславича. Волинське боярство настільки буде тісно пов’язано з своїм князем, що у подальшому відіб’ється у позитивному плані на долі синів Романа. Волинське боярство буде вірно служити Данилу та Васильку Романовичам, причому в дуже скрутних умовах громадянської війни початку XIII ст. До цього слід додати, що прагнення створити широку соціальну базу для підтримки своїх позицій проявилося у Романа і в період першого завоювання князем Галича. Це ж саме ми побачимо в діях князя в Києві та в цілому у Південній Русі.

Другий шлюб Романа досить знаменний і в суто особистому плані. Князь, вірогідно, зневірився в міжкнязівських шлюбних союзах за розрахунком і, як кожна людина, прагнув до створення елементарного сімейного щастя. Шлюб з Ганною, не дивлячись на його нетривалість, був, безумовно, щасливим. В 1201 та 1203 рр. в князівській родині народжуються два сини: Данило та Василько. Сама ж жінка Романа, після смерті чоловіка в 1205 р., чимало зробила для продовження його справи.

Роман Мстиславич – князь галицький

Наприкінці XII ст. після смерті Володимира Ярославича до Галича прибув на князювання волинський князь Роман Мстиславич. На жаль, давньоруські літописи не містять даних ні про час, ні про обставини цієї події. Дата її – 1199 р. – згадується лише у пізньому Густинському літопису, проте починаючи з праць М.С.Грушевського, який спеціально розглянув хронологію початку князювання Романа в Галичі, саме ця дата прийнята науковцями.[309]

Про обставини другого зайняття Романом галицького престолу докладну інформацію містить хроніка Вінцентія Кадлубка, хоча і в цьому випадку у черговий раз необхідно нагадати про значну упередженість краківського хроніста щодо Русі. “Ео namque tempore, – починає розповідь Кадлубек, – in fata cоncеsserat dux Galiciae Wladimir, herede nullo relicto legitimo. Unde Russiae principes, quidam vi, quidam arte, nonnulli utroque modo vacantem student principatem (В цей час помер князь Галіції Володимир, який не залишив по собі спадкоємців. Тому руські князі, хто за допомогою сили, а інші завдяки хитрощам, а деякі обома засобами прагнуть зайняти вільне князівство)”.[310]

З цього уривка можна припустити, що тоді вже не було на світі обох синів Володимира. Можливо, вони померли в угорському заточенні. Вінцентій не повідомляє, хто були князі – претенденти на Галич, але, судячи з подій 1187–1189 рр., а також часів вже після смерті Романа Мстиславича в 1205 р., можна припустити, що до цього гурту мало відношення чимало південноруських володарів.

У розповіді Вінцентія серед претендентів особливо виділяється постать Романа, “quanto loco vicinior (найближчого сусіда)”. Хроніст відзначає, що через нестачу власних сил він звернувся за допомогою в Краків, де місцевий князь Лешко схвально відреагував на бажання Романа сісти в Галичі. Під час переговорів, за версією польського автора, Роман обіцяв визнати себе намісником малопольського володаря в Галичині. І в цій інформації, і в подальшій розповіді Кадлубек прагне довести доцільність дій краківського монарха по відношенню до волинського князя, підкреслює великий тріумф, який начебто мали польські воїни по завершенню походу до Галича.[311]

Слід зазначити, що позиція польського автора дуже суперечлива, оскільки він писав про ці події вже після конфлікту Лешка і Романа в 1205 р.[312] Ставлення його до волинського князя вкрай негативне, тому він особливу увагу приділяє описові жорстокостей Романа щодо галицьких магнатів. На жаль, в історіографії, хоча давно визнається тенденцій- ність інформації Кадлубка про Русь, саме під впливом його твору існує уявлення про антагоністично ворожі відносини між новим галицьким князем і боярством краю. В Галичі, вважає Л.М.Гумільов, Роман “настільки заплямував себе такими жорстокостями, що руський літописець вважав за потрібне не згадувати ці факти”.[313] Безумовно, у Романа в Галичині було чимало політичних суперників, проте ще з часів його першої спроби сісти в цьому краї у нього і тут серед місцевого боярства було чимало прихильників. Чимало галичан, за повідомленнями літопису, покинуло тоді Галич разом з Романом і знайшли притулок в його володіннях. Саме вони разом з волинянами у подальшому будуть опорою в походах Романа на початку XIII ст., а пізніше, не дивлячись на протидію інших боярських таборів, зорієнтованих на інших політичних лідерів, окажуть підтримку його синам Данилу та Васильку.

В хроніці Вінцентія є важлива інформація про серйозну підтримку Романа у переддень зайняття ним нового столу з боку малопольських вельмож.[314] Приєднанню Галича сприяла і вигідна для Романа ситуація в Угорщині, де після смерті Бели III (1196 р.) розпочалася війна між його синами Емеріком і Андрієм.[315] Пізніше Роман укладе тісний союз з останнім, що відкрило для обох союзників можливість у доволі сприятливих умовах вирішувати власні домашні справи. Зокрема, це дозволило Андрієві в 1205 р. стати угорським королем.[316]