Читати книгу - "20 000 льє під водою"

що так цікавила мене. Потім погляд мій зупинився на великій карті півкуль, розкладеній на столі, і я опустив палець на місце схрещення вказаних капітаном довготи і широти.

Море, так само як і материки, має свої ріки. Це особливі течії, що відрізняються температурою і кольором. Найбільш відома океанська течія — Гольфстрім. Наука визначила на земній кулі напрям п’яти найголовніших течій: однієї — в північній частині Атлантичного океану, другої — в південній, третьої — в північній частині Тихого океану, четвертої — в південній і, нарешті, п’ятої — в південній частині Індійського океану. Дуже ймовірно, що існувала й шоста течія — в північній частині Індійського океану, коли Каспійське та Аральське моря разом з великими озерами Середньої Азії складали один суцільний водяний простір.

І от через той пункт, що був позначений на карті, і протікала одна з цих течій — Куро-Сіво, що в перекладі з японської мови означає «Чорна ріка»; виходячи з Бенгальської затоки, де її нагріває перпендикулярне проміння тропічного сонця, вона перетинає Малакську затоку, тече вздовж берегів Азії, описує криву в північній частині Тихого океану аж до Алеутських островів, уносячи з собою стовбури камфорних дерев та інших місцевих рослин і різко відрізняючись яскраво-синім кольором своїх гарячих вод від хвиль океану. Саме по цій течії і повинен був іти «Наутілус». Я стежив за нею по карті, уявляючи, як вона зникає в незмірному просторі Тихого океану, і відчував себе захопленим нею, коли на порозі салону з’явилися Нед Ленд і Консель.

Обидва мої товариші просто остовпіли, побачивши стільки чудес, що лежали перед їхніми очима.

— Де ми перебуваємо? — вигукнув канадець. — У Квебекському музеї?

— З дозволу пана, — сказав Консель, — я б швидше подумав, що ми в готелі Сомерар.

— Друзі мої, — відповів я, запрошуючи їх увійти, — ви не в Канаді і не у Франції, а на борту «Наутілуса», на відстані п’ятдесяти метрів під рівнем моря.

— Треба цьому вірити, якщо пан це стверджує, — сказав Консель, — але справді цей салон може здивувати навіть такого фламандця, як я.

— Дивуйся, мій друже, і дивись, бо для такого класифікатора, як ти, тут знайдеться над чим попрацювати.

А втім, не було потреби заохочувати Конселя. Добрий хлопець, схилившись над вітринами, уже бурмотів слова мовою натуралістів: клас черевоногих, родина труборогів, рід ужовок, вид…

У цей час Нед Ленд, мало розуміючись на конхіології, розпитував мене про побачення з капітаном Немо: чи довідався я, хто він, звідки родом, куди пливе і в які глибини тягне нас? Одним словом, він ставив мені тисячу запитань, на які я не встигав відповідати.

Я йому виклав усе, що знав або, вірніше, чого не знав, а потім запитав у свою чергу, що він чув і бачив за цей час.

— Нічого не бачив і не чув, — відповів канадець. — Я навіть не помітив нікого з екіпажу судна. Чи воно часом не електричне?

— Електричне.

— Слово честі, в це можна повірити… А ви, пане Аронакс, — запитав Нед Ленд, якого весь час переслідувала одна й та сама думка, — чи не можете ви сказати, скільки чоловік на цьому судні? Десять, двадцять, п’ятдесят, сто?

— Нічого не можу вам відповісти, містере Ленд. А втім, повірте мені, облиште на час вашу думку заволодіти «Наутілусом» або втекти з нього. Це судно — шедевр сучасної техніки, і я шкодував би, коли б мені не пощастило побачити його. Багато хто побажав би опинитися в нашому становищі, щоб мати можливість зробити подорож серед отаких чудес. Отже, тримайте себе спокійно, і давайте стежити за тим, що відбувається навколо нас.

— Стежити! — вигукнув гарпунник. — Але ж нічого не видно та й ніколи не буде видно з цієї залізної тюрми! Ми йдемо, ми пливемо, як сліпі…

Тільки-но Мед Ленд вимовив ці слова, як раптом на», стала абсолютна темрява. Світло на стелі погасло і так швидко, що в мене заболіли очі, так само як бував при переході від глибокої темряви до найяскравішого світла.

Ми сиділи мовчки, не ворушачись, не знаючи, який сюрприз — приємний чи неприємний — чекає нас. Але тут почулося шарудіння, ніби в стінах «Наутілуса» щось відсовувалося.

— Це кінець, — сказав Нед Ленд.

Раптом світло проникло зовні в салон з обох боків крізь два довгастих отвори. Водні глибини були яскраво освітлені електричним сяйвом. Два кришталевих вікна відділяли нас од моря. Спочатку я здригнувся від думки, що це крихке скло може розбитися; але міцні мідні рами підтримували його і надавали йому величезної сили опору.

Море було чітко видне в радіусі однієї милі від «Наутілуса». Яке видовище! Яке перо змогло б описати його! Хто зумів би намалювати ефект світла, що пронизує прозорі шари, і поступове пом’якшення тонів і відтінків од верхніх до нижніх шарів океану!

Всім відома прозорість морської води — вона чистіша за джерельну воду. Мінеральні та органічні речовини, які вона містить у собі в розчині, навіть збільшують її прозорість. У деяких частинах океану, наприклад біля Антильських островів, можна виразно бачити піщане дно на глибині ста сорока п’яти метрів, а проникаюча сила сонячного проміння зупиняється, як то кажуть, тільки на глибині трьохсот метрів. Але в цьому рідинному середовищі, в якому просувався «Наутілус», електричне світло містилося в самих хвилях. Це вже була не освітлена вода, а рідке полум’я.

Якщо прийняти гіпотезу Еремберга, яка допускає, що глибокі водні шари фосфоресціюють, то природа, звичайно, зберегла для жителів моря одне з найдивовижніших видовищ, і я можу судити про це по найрізноманітнішій грі цього світла. По обидва боки від мене було по вікну, що виходили на незвідані безодні. Темрява в салоні посилювала зовнішнє освітлення, і ми дивилися ніби крізь велетенське скло акваріума.

«Наутілус», здавалося, не рухався. Це тому, що поблизу не було нічого такого, що могло б показати, що ми рухаємося. Часом, проте, струмені води, яку розсікав ніс корабля, проносилися перед нашими очима з величезною швидкістю.

Зачаровані, ми стояли, спираючись на рами вікон, і ніхто з нас не думав переривати мовчання, коли Консель сказав:

— Ви хотіли бачити, друже Нед? Дивіться ж!

— Цікаво! Цікаво! — сказав канадець, який, забувши про свій гнів і про свої плани втечі, був у невимовному захопленні. — Варто було приїхати здалека, щоб помилуватися з цього дивовижного видовища.

— Ах, — вигукнув я, — тепер я розумію життя цієї людини! — Вона створила собі окремий світ, який розкриває перед нею найпрекрасніші чудеса.

— Але де ж риби? — зауважив канадець. — Я не бачу риб.

— Хіба це важливо для вас,