Читати книгу - "Люди в гніздах"

ВІДПОВІДЬ: Приблизно 22 грудня 1944 року, заховавши свої речі, я підповз до краю лісу і помітив там будинок. Діставшись туди із великими труднощами, я почав просити господаря відпочити в нього. Селянин мені категорично відмовив, бо його могли розстріляти за це, та ще й сказав, що зобов’язаний повідомити про мене поліцію. Щойно він пішов у напрямку містечка, я скотився з пагорба та відповз у ліс, наскільки дозволяли сили. На третю добу в лісі я зустрівся з лісорубом похилого віку. Повідомив йому, що є партизаном. Тоді чоловік мені розповів, що партизани з загону Мурзіна розшукують парашутиста в гумовому плащі, і якщо це я, він може зв’язати мене з партизанами. Я погодився, і він показав мені будинок. Там був юнак років сімнадцяти, через якого я і зв’язався з партизанами загону Мурзіна.

ЗАПИТАННЯ: Як довго ви пробули в партизан?

ВІДПОВІДЬ: Сім днів.

ЗАПИТАННЯ: Що ви робили у цей період?

ВІДПОВІДЬ: Встановивши зв’язок із партизанами, я залишався на місці, бо через свою хворобу самостійно пересуватися не міг. Тому вони доправили мене в село й надали квартиру, де я сім днів пролежав у ліжку. Через сім днів я через партизана Геннадія встановив зв’язок із «Рудичем», радистом «Дімою», «Густавом» і переїхав на місце їхнього перебування, в Лейтальські хутори.

ЗАПИТАННЯ: Яку роботу виконувала група «Рудича»?

ВІДПОВІДЬ: Через партизан групи Мурзіна ми встановили зв’язок із підпільниками, прізвищ яких я не знаю. З їхніх слів стало відомо, що в місті Вшетін є військовий завод, який випускає кулемети для німецької армії, а також там відбуваються випробування нових військових винаходів, зокрема нової повітряної радіоміни. «Рудич» встановив зв’язок із техніками цього заводу та домовився отримати в них креслення секретних винаходів і генеральний план заводу. Техніки передали нам креслення повітряної міни, електрокулемета і генеральний план заводу.

ЗАПИТАННЯ: Коли і ким Вам було передано креслення?

ВІДПОВІДЬ: Креслення нам вручили Дідек і Жега 6 січня 1945 року. Один примірник креслень залишився в мене, а другий у «Рудича».

ЗАПИТАННЯ: Як і коли Вас заарештувало гестапо?

ВІДПОВІДЬ: 17 січня 1945 року нас зрадив зв’язківець партизанського загону Мурзіна, насправді власовець, Кідалов Анатолій. Він сказав мені та секретному співробітнику НКДБ «Густаву», щоб ми швидко вибиралися з нашої квартири, бо німці десь недалеко. Щойно ми вийшли до лісу, нас оточили німецькі автоматники та взяли під варту. Під конвоєм нас відправили до в’язниці міста Злін.

ЗАПИТАННЯ: Про що Вас допитувало гестапо?

ВІДПОВІДЬ: Гестапо допитало мене про мій зв’язок із органами державної безпеки. Приховати цей зв’язок я не міг, оскільки в момент мого арешту під час обшуку в мене вилучили посвідчення, виписане НКДБ на ім’я «Бронека». Крім того, заарештований разом зі мною «Густав» на допиті зізнався, що ми — секретні співробітники НКДБ. Тому я й зізнався, що разом із сімома співробітниками НКДБ мене заслали на територію Моравії для підривної роботи проти німців. Я назвав псевдоніми кожного співробітника і хто які функції виконував. Повідомив, що в нашої групи є рація і тол для диверсій. Також на допиті начальник гестапо дуже цікавився кресленнями, вилученими в мене під час обшуку. В один із днів мене привели на упізнання тіла вбитого керівника нашої групи «Рудича».

ЗАПИТАННЯ: Яким чином у Вас опинилося посвідчення на ім’я «Бронека»?

ВІДПОВІДЬ: «Бронек», комісар нашої групи, перебуваючи в партизанському загоні Мурзіна, був поранений у бою з німцями та невдовзі помер. За розпорядженням начальника нашої групи, «Рудича», його документ передали мені. Я ж став і комісаром, хоч фактично продовжував перебувати в ліжку через хворобу.

ЗАПИТАННЯ: Чому при Вас виявили секретні креслення Дідека, і як Ви пояснили їхнє походження на допиті в Гестапо?

ВІДПОВІДЬ: Креслення я не встиг знищити під час арешту. На допиті я сказав співробітникам Гестапо, що це — креслення радіоприймачів. Але пізніше Дідека заарештували, він дав свідчення про зв’язок зі мною та про те, що передав мені креслення повітряної радіо-міни. Я був змушений підтвердити свідчення Дідека.

ЗАПИТАННЯ: Коли Ви прибули до міста Брно?

ВІДПОВІДЬ: Під конвоєм я прибув до головної в’язниці міста Брно 26 січня 1945 року, де мене так само допитували.

ЗАПИТАННЯ: Ви вирішили розповісти про Вашу співпрацю з німецькою розвідкою?

ВІДПОВІДЬ: Раніше я хотів приховати цей факт, але тепер бачу, що мовчати немає сенсу, і тому вирішив дати правдиві свідчення.

ЗАПИТАННЯ: Розкажіть, як Вас завербували для співпраці з німецькою розвідкою?

ВІДПОВІДЬ: Після допиту, про який я вже розповідав, мене відвели в підвал і посадили до камери смертників. Там я просидів близько десяти днів, а потім почався новий допит. Мене знову переконували піти на співпрацю з німецькою розвідкою. «Не думайте, що ми ставимо вам тяжку задачу, — казали німці. — Навіть якщо завдяки якому-небудь диву Ви змогли би від нас вирватися та дістатися до своїх, Вас однаково чекає смерть. Радянська розвідка ніколи не повірить, що людина, яка сиділа в Гестапо, залишилася чистою. І якщо Ви їх переконуватимете, що не погодилися співпрацювати з нами — з Вас сміятимуться як із наївної людини. Враховуйте, хто Ви такий. Ваш прадід по батькові міський голова міста Кременчука, один брат батька білоемігрант, сестра його білоемігрантка, другий брат репресований і сам Ваш батько обербургомістр міста Харкова. З боку матері Вашими родичами є генерал Жотлановський, князь Ерістов, один із братів Вашої матері капітан німецької армії. Ви буквально оточені зовсім неблагонадійними з радянської точки зору родичами, та й самі, маючи дворянсько-буржуазне походження, ще на додачу перебували в гестапо. Ми не пропонуємо Вам непосильних завдань, не відправимо Вас до СРСР, де Вас, безумовно, відразу знищать. Сьогодні вже зрозуміло, яким буде фінал війни. Але програш у війні не означає остаточної поразки нашої справи. В нас є друзі та покровителі в