Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

Відтак я постійно чую про різницю між Японією та США або Європою від японців, американців і європейців із тривалим досвідом проживання як в Японії, так і в Америці або Європі. Усі мої японські родичі, студенти, друзі та колеги наголошують на великих розбіжностях між японським і американським чи європейським суспільствами, які мають водночас і багато подібного. До таких розбіжностей, на які вказують мої родичі, знайомі та колеги, належать: схильність просити вибачення (або не просити вибачення), труднощі при опануванні читання й письма, схильність мовчки зносити негаразди, інтенсивне спілкування з потенційними бізнесовими клієнтами, надзвичайна чемність, ввічливе ставлення до іноземців і відверто зневажливе — до жінок, тісне спілкування пацієнта з лікарем, гордість за досягнення у каліграфії, невисокий рівень індивідуалізму, довірливі стосунки з батьками дружини чи чоловіка, намагання виділитися серед інших людей, підлеглий статус жінок, схильність відверто говорити про свої почуття, безкорисливість, своєрідна манера висловлювати свою незгоду з іншими людьми і багато іншого.

Усі ці особливості є спадщиною традиційної Японії, яка співіснує із західними впливами на цю країну. Таке переплетіння почалося із кризи, що вибухнула 8 липня 1853 року і пришвидшилася під час Реставрації Мейдзі, початок якої датується 1868 роком (докладніше про це дещо згодом), коли Японія запровадила програму вибіркових змін, що розтяглися на півстоліття. У сучасному світі Японія доби Мейдзі може бути яскравим прикладом вибіркових змін з використанням інших країн як взірця. Подібно до фінської кризи, про яку йшлося в попередньому розділі, криза японська почалася раптово в результаті зовнішньої загрози (яка, втім, не супроводжувалася фактичним нападом). Як і Фінляндія, Японія продемонструвала неабияку здатність до чесної самооцінки та терплячість у процесі експериментування з різними методами подолання кризи, допоки не було знайдено найбільш ефективні з них. Однак, на відміну від Фінляндії, Японія вдалася до значно ширшого спектру вибіркових змін і мала більшу свободу дій. Тому Японія доби Мейдзі є хорошим практичним прикладом, який можна буде порівнювати із Фінляндією.

-

Японія стала першою сучасною неєвропейською країною, яка зрівнялася з європейськими та заморськими суспільствами європейського типу (США, Канадою, Австралією та Новою Зеландією) за рівнем життя, індустріалізацією та технологіями. Нинішня Японія нагадує Європу й новітні суспільства європейського типу не лише економічно та технологічно, а й у багатьох політичних і соціальних аспектах, як-от парламентська демократія, високий рівень писемності населення, європейська манера вдягатися, а також слухати західну музику поряд із традиційною японською. Але в інших відношеннях, особливо соціально-культурних, Японія й досі відрізняється від усіх європейських суспільств більше, ніж ці суспільства різняться між собою. У наявності цих неєвропейських аспектів у японському суспільстві немає нічого дивного. Інакше й бути не могло, адже Японія, віддалена від Європи на 8 тисяч миль, зазнавала потужного впливу з боку сусідніх країн азійського материка (особливо Китаю й Кореї), яких із нею єднає тривала спільна історія.

До 1542 року Японія зовсім не відчувала європейського впливу. Потім був період впливу, пов'язаний із заморською експансією Європи (але обмежений величезною відстанню між Європою та Японією), який тривав із 1542 по 1639 рік, а на зміну йому прийшов період слабшого впливу, що скінчився лише 1853 року. Більшість європейських аспектів сучасної Японії сформувалися після 1853 року. Тобто Японія, подібно до вцілілих після пожежі в «Кокосовому гаю» людей і Британії після Другої світової війни, становить собою мозаїку зі свого старого та нового «Я», причому більшою мірою, ніж будь-яке інше з шести суспільств, що досліджуються у цій книжці.

До початку Реставрації Мейдзі Японією фактично правив спадковий військовий диктатор — сьогун, а імператор був просто представницькою фігурою без реальної влади. Із 1639 по 1853 рік сьогуни обмежували контакти японців з іноземцями, таким чином продовжуючи тривалу японську традицію помірної ізоляції, обумовленої особливостями острівного розташування. Спершу така політика може викликати подив, коли ми подивимось на мапу світу й порівняємо географію Японії та Британських островів.

На перший погляд ці два архіпелаги здаються географічними еквівалентами один одного, розташованими відповідно біля східного та західного узбережжя Євразії. (Щоб переконатися в цьому, погляньте ще раз на мапу світу.) Японія та Британія приблизно однакові за територією, обидві країни розташовані біля Євразійського континенту, тому спершу можна подумати, що вони мають схожу історію відносин із материковими країнами. Насправді ж від початку нашої ери у Британію було здійснено чотири успішних вторгнення, тоді як в Японію — жодного. З іншого боку, британські армії після вторгнення Вільгельма Завойовника в 1066 році воювали на континенті кожне століття поспіль, а японські армії до кінця XIX століття бували на континенті лише двічі, й то недовго. У Бронзову добу близько 3 тисяч років тому між Британією та континентальною Європою вже велася жвава торгівля, і британські копальні в Корнволлі були основним джерелом олова для виготовлення бронзи в Європі. Сто-двісті років тому Британія вважалася провідною торговою країною світу, тоді як обсяг заморської торгівлі Японії залишався невисоким. Чому ж ці величезні розбіжності явно суперечать тому, чого можна було б очікувати з огляду на подібність географічного розташування цих двох країн?

Пояснення такого протиріччя слід шукати у важливих географічних особливостях цих двох країн. Хоча на перший погляд вони видаються схожими за своєю територією та ізольованістю, насправді Японія розташована у п'ять разів далі від континенту (110 миль порівняно з 22) і має вполовину більшу й значно родючішу територію. Тому нинішнє населення Японії більше ніж удвічі перевищує британське; тут також виробляється більше продуктів харчування, деревини, морепродуктів, вирощених на внутрішніх аквафермах. Допоки з появою сучасної промисловості не виникла потреба в завезенні нафти та металів, Японія була переважно самодостатньою з точки зору основних ресурсів і тому особливо не потребувала заморської торгівлі — на відміну від Британії. Ось таким було географічне тло тієї ізоляції, яка характеризувала Японію впродовж значної частини її історії й лише посилилася після 1639 року.

Європейці вперше дісталися Китаю та Японії морем відповідно в 1514 та 1542 роках. Японія, що раніше вже трохи торгувала з Китаєм та Кореєю, на той час почала налагоджувати торгові зв'язки з чотирма групами європейців: португальцями, іспанцями, голландцями та британцями. Про пряму торгівлю між Японією та Європою не йшлося, натомість вона відбувалася в європейських поселеннях на китайському узбережжі та інших місцях Південно-Східної Азії. Ці контакти з європейцями вплинули на різні сфери японського суспільства — від зброї до релігії. Коли перші португальські авантюристи, які 1542 року дісталися до Японії, почали полювати на качок зі своїх примітивних рушниць, японці були