Читати книгу - "Калькуляція зірок"

грі з м'ячем. Один з них кинув свої папери у повітря, і вони злетіли навколо нього. Хтось поплескав мене по плечі, і на моїй щоці з’явився раптовий теплий мокрий тиск. Я відкинулася назад, глянувши на містера Кармуша, губи якого несли сліди від поцілунку.

— Ми ще мусимо повернути його додому. — Я витерла щоку і знову поставила олівець на сторінку. Попереду столу Хелена зустріла мій погляд і кивнула. Потім вона передала мені наступний аркуш паперу.

* * *

Світло від залу нашої орендованої квартири падало через ліжко. Я перекинулася, коли ввійшов Натаніель, як неясний силует у темному пальто. Світло від ванної кімнати відбивалося лише на його черевиках, а сніг все ще потрапляв у манжети штанів.

— Я не сплю. — Це було здебільшого правдою. Я залишила ліжко Мерфі опущеним вранці, перш ніж поїхати в Ценр управління місіями, бо знала, що ми обидва будемо занадто втомлені, щоб боротися з ним увечері, після запуску. — Вітаю.

— Тебе також. — Він зняв пальто і повісив його на кілочок біля вхідних дверей. Ціни на житло в Канзас-Сіті різко зросли після того, як президент Браннан перевів столицю в центр країни. Між цим і всіма біженцями, які потребували житла, єдине місце, яке ми могли собі дозволити, навіть маючи державну зарплату, була квартира-студія. Чесно кажучи, я була щаслива, що не маю великого будинку, щоб бути як усі.

Я увімкнула лампу біля ліжка і сіла.

— Ти був просто чудовим на прес-конференції.

— Якщо під "чудовим" ти маєш на увазі, що я перервав запитання репортера-ідіота, який вважає всю програму безглуздою, то так, був. — Він знизав плечима, стягуючи краватку. — Я б волів бути у Центрі Контролю. Я міг почути твій вигук по радіо, коли вони знайшли Паркера після приземлення. І тут я згадав, що тобі не подобався цей хлопець.

— Звідки ти знаєш, що це була я?

— По-перше, ми одружені вже п’ять років. По-друге… — Він скинув черевики. — Ти була однією з двох жінок в кімнаті, і я не думаю, що ти кричала тайванською.

— Лі кі си. — Хелена навчила мене лаятися по своєму, що було корисно у розмовах з деякими інженерами. І зрідка з моїм чоловіком. — Все одно. Мені дозволено радіти, що місія була успішною, і я не злопам'ятна. Або принаймні недостатньо, щоб побажати йому померти по-справжньому. Переважно.

— Гм. — Він перейшов кімнату і схилився, щоб поцілувати мене, з запахом дегустації витриманого віскі. — Не злопам'ятна? Так, можу погодитися з цим… — Оу! Моя думка доведена…

Потягнувшись, я розстебнула верхню кнопку його коміра.

— Я думаю… — Наступна кнопка пішла, відкриваючи ключицю та верхню частину майки. — … це залежить від того, як визначати, що є злом.

Натаніель провів пальцем по декольте моєї нічної сорочки. — Я радий обговорити твоє визначення.

— Ну… — Я дійшла до останнього ґудзика і витягнула його сорочку зі штанів. — Наприклад… Скажімо, хтось дізнається під час прес-конференції про дещо, що чоловік повинен був сказати їй раніше.

Рука Натаніеля зупинилася на ремінці моєї сорочки.

— Цікавий приклад. — Він відсунув ремінець і зігнувся, щоб поцілувати моє відкрите плече. — Мені може знадобитися більше конкретики.

Я вдихнула запах гоління та солодку земляність тонкої сигари.

— Наприклад, той факт, що вони розширюють групу космонавтів і знімають вимогу пілотного тестування. — З моїм обличчям, притиснутим до його волосся, я знайшла його пояс на дотик. Тканина під ним вже напружувалася.

Боже мій, як я любила успішний запуск ракети. Натаніель пройшов шлях від мого плеча до основи шиї, посилаючи теплі струми аж до моїх пальців ніг.

— Скажімо так, розширення групи космонавтів залежало від завершення місії. Чи вважатиметься утриманням інформації про розширення злом, якщо мотивація полягала у стримуванні деяких сподівань?

— М-мм… сподівань. — Я відпустила блискавку на його штанах, і руки Натаніеля опинилися на моїх руках.

— І чи буде додаткове пом'якшення, якби, наприклад, певний портфель містив деяке ім'я? Для того, хто, скажімо, пілот Другої світової війни, має необхідний пілотний стаж і відповідає правильним вимогам до висоти та ваги? Ах-оо… о Боже. — Він прочистив горло, і його дихання було гарячим дотиком до моєї шиї. — Я сприйму це як хабар.

— Підтвердження: зло зменшене. Але… — Я ковзнула назад на ліжко, знімаючи сорочку у прохолодному нічному повітрі. Поклавши руки за голову, що привертало увагу моїх грудей, я також додала, маючи повну увагу мого чоловіка. — Це захист дитини. Я дитина?

— Боже. Ні. — Він відклав сорочку і зняв майку. Світло лампи пестило криву і згин його живота. Після Метеорита Натаніель почав працювати. Він був не одинокий у стремлінні бути більш готовим до гірших сценаріїв, але, моє небо… чи я колись оцінювала результат?

Я відсунула сорочку вбік. Його погляд залишився прикутий до мене, а рот трохи відкрився, ніби його мозок намагався отримати зайвий кисень, щоб компенсувати перенаправлений кровотік.

— Отже, я мушу перепитати, чому ти не сказав цього дорослій людині? — Я пошкодувала про питання майже одразу, бо це змусило його зробити паузу. З іншого боку, він призупинився, коли зсунув штани та нижню білизну одним рухом, тож я могла оцінити V-подібне черевце, під'єднане до його тазу, і темне волосся біля основи.

— Тому що вони збиралися скасувати всю програму. Якщо запуск не вдасться. Або після невдачі, — він мав на увазі: якби Паркер помер. Штани здійснили решту шляху. — Через сніг. Люди думають, що потепління не настане. Тому…

Я потягнулася до нього, і він ковзнув між моїми ногами, змушуючи мене знову лягти на ліжко і відчувати його тепло, притиснуте до моєї повної довжини. Обернувши одне стегно навколо його ноги, я притиснулася до Натаніеля, і його очі заплющилися.

— Потепління вже настає.

— Так. — Він змістився, щоб між