Читати книгу - "Крадій"

133
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 40
Перейти на сторінку:
лісами на північ, відправив розвідників до хуторів і сіл, човни — до озер, солдатів — до поїздів. Ти так дістав начальника поліції у Пхрае, що той почав кричати на тебе в телефон, і все це лише через повідомлення, що надійшло з Лампанга — з Лампанга, уявляєте? — про те, що чоловіка, чия зовнішність відповідала опису твого переслідуваного, бачили, коли той купував квитки на поїзди до Бангкока та Чіанг-Мая!

Тоді він був змушений передислокуватися з жахливим поспіхом: солдатів до одного кінця маршруту, полісменів — до іншого, шпигунів — у всі поїзди, що між ними. Ти мчав через усю країну до Лампанга, але на той час, коли прибув туди, твій переслідуваний був у Чіанг-Маї, а коли ти доїхав до Чіанг-Мая, його там уже не було. Але близько — так близько! Ти так наблизився, ти відчуваєш це, ти знаєш, що був майже достатньо близько, щоб доторкнутися (відколи він утік з Бангкока, твоєї найкращої миті він був у трьох милях від тебе), але якимось чином Ремі — ледачий, млявий Ремі — все одно оминув твої тенета.

Де він тепер?

Уздовж трьохсот миль між Чіанг-Маєм і Бангкоком; хто знає, де він міг зіскочити з поїзда?

Але ти наполегливий, Абгіку Лі; ти маєш план.

Певно, саме тому ти залишив солдатів на обох кінцях маршруту.

Розділ 33

— Ти не зайдеш?

Ремі обернувся, щоб побачити джерело голосу, що назвав його за іменем, говорив упевненою французькою та лунав від відчинених дверей сусіднього купе.

Власник того голосу не був ні молодим, ні старим, ні примітним, ні звичайним, а радше належав до того пересічного типу, що є нічим: ні країни, ні часу, ні місця. Ми вже бачили його, ви і я, на самому початку гри, і можемо назвати його ім'я; ми звемо його Срібний.

— Упродовж певного часу провідник нас не турбуватиме, — додав він з усмішкою, коли Ремі вагався в коридорі. — Йому його робота не настільки цікава, як він удає.

Повільно, досі майже не відриваючи погляд від натовпу на платформі, Ремі прослизнув до купе, і Срібний зачинив за ним двері й усівся на сидінні, що було далі від вікна.

Певний час чоловіки дивилися один на одного й нічого не казали.

— Я попрошу певну ціну, — сказав зрештою Срібний.

— Ціну?

— Так.

— Яку ще ціну, за яку послугу?

— А я думав, що послуга очевидна, — відповів Срібний, склавши руки на коліні однієї ноги, що лежала на другій. — Я виведу тебе з цього вокзалу, а через три дні один чоловік у районі Вянг-Са побачить, як іноземець, чия зовнішність відповідає твоєму описові, йтиме лісом. Це дасть тобі час зробити те, заради чого ти сюди приїхав.

— А заради чого я сюди приїхав? — спитав він.

Срібний знизав плечима:

— Мене це не стосується, старий.

— Як ти мене знайшов?

— Я маю певні ресурси.

— Навіщо тобі допомагати мені?

— Я не хочу бачити твій програш.

— Це... незвично, як для гравця. Дім Ігор заохочує перемогу сильнішого, саме в цьому його мета. Слабі програють і сходять нові претенденти; ігри стають складнішими, ставки з часом змінюються. Якщо це мій час...

— Це не твій час, — швидко відповів Срібний. — Тобто... Я не вважаю, що гра, в яку ти граєш, рівна. Схованки — стародавня гра з добрими традиціями, але контекст цього матчу несправедливий. Слабший гравець переможе сильнішого, бо задля цього шахівницю перекосили.

— Я прийняв виклик, Срібний; ніхто мене не змушував.

— Так, з твого боку то було необачно, і конкретно за це відповідальність можеш нести лише ти. Але з самої ставки, яку ти зробив, можна дещо зрозуміти. Якщо ти виграєш, ти отримаєш уривок життя; не так вже й багато, як порівняти з тим, що ти, як я знаю, вже вигравав. Якщо ж виграє Абгік, він отримає твої спогади, а які то спогади, Ремі! Зі своїми амбіціями та з твоїм досвідом Абгік Лі може стати феноменальним гравцем, сильнішим за майже будь-кого у вищій лізі. І така гра — схованки в країні, де твоя зовнішність, якщо не зважати на твоє теперішнє модне вбрання, робить ховання майже неможливим? Ти хороший гравець, Ремі, цього ніхто не заперечуватиме, але я маю певне уявлення про карти, що отримав Абгік Лі, і готовий битися об заклад, що твої карти, коли ти їх отримаєш, будуть гіршими. Це не відповідає духові Дому Ігор, а речі, що не відповідають його духові, мене цікавлять. Ти знаєш, чому Абгік такий зацікавлений обіграти тебе?

— Не маю жодної гадки.

— Ти грав з ним раніше?

— Ні, у вищій лізі не грав.

— А в нижчій?

— Одного разу ми грали в покер.

— Хто виграв? Ти?

— Мені пощастило з роздачею.

Усмішка Срібного

1 ... 26 27 28 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крадій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крадій"