Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 82"

яких буквально холоне кров, бо за цифрами вбитих і поранених, які щодня з’являються на електрофікованих табло в центрі Токіо та інших великих містах — прізвища загиблих, серед яких багато дітей.

Прислів’я: “Хоч бачить око, та зуб не йме” мимоволі згадуєш, коли бачиш на вітрині невеличкого ресторанчика просто неба пишнобокі яблука поряд з великим, апетитним на вигляд омаром чи підсмаженими креветками: ці та багато інших складових ресторанного меню, як правило, ніколи не демонструються потенціальному покупцеві у природному вигляді — їх зроблено з пластмаси, і на вигляд ці страви з обіду японського трудівника дуже апетитні.

Тут до речі буде згадати про таку практичну рису національного характеру японців, як виняткова бережливість, повага до всього того, що вирощено з великою сумлінністю на малесеньких клаптиках землі японського селянина. “Ні крихти на смітник, все подане до столу треба використати тільки за призначенням”, — цього правила суворо дотримуються у кафе і фешенебельних ресторанах, у вагоні-ресторані швидкого поїзда Токіо-Хіросіма й на борту міжконтинентального літака. Й така схильність до економії у всьому — не чергова кампанія по зберіганню національного добра, а традиція, яка підтримується і закликами до заощадження кожної зернини чи краплі молока, і високими цінами на продукти харчування. І робиться це явно не для того, щоб дотримуватися науково обгрунтованої дієти, а все з тією ж метою: взяти найбільшу ціну саме на тих виробах чи продуктах, які користуються попитом. Тому, наприклад, у вагоні-ресторані швидкого поїзда вам запропонують “європейський біфштекс”, який тільки за назвою відповідає своєму далекому родичеві, бо вартість його у шість-сім разів вища за ціну звичайного обіду, що для японця складається з невеличкої чашки рису й томатного чи якогось іншого соку. Тому м’ясо тут часто-густо продають у магазинах не кілограмами, а порціями по 100–200 грамів, загорнутими у целофан. А коштує воно вдвічі, а то й утричі дорожче, ніж у нас. Таке ж становище й з молоком, маслом. Про розміри порційних страв годі й казати. Вони за нашими нормами надто малі.

…Побувати в “країні храмів”, як називають Японію, й не завітати хоча б до кількох з них, було б непростимою помилкою. І от ми, вихопивши якусь часинку з нашої вкрай насиченої програми, простуємо під склепіння однієї з найбільших у Кіото культових споруд — храму “Сандзюсан гендо”. На відміну від, скажімо, слов’янських храмів, японські вражають насамперед своїми досить скромними розмірами. Це, як правило, дерев’яні споруди, покриті розлогими дахами з загнутими краями, спочатку вони навіть дещо розчаровують, бо ми уявляли їх зовсім іншими. Проте зблизька бачиш, який талант мали будівничі, що, використовуючи місцеві матеріали, в основному японську сосну-криптомерію, досягли великої виразності у кожній деталі чи картині храму. Особливо витончені дерев’яні скульптури древніх божеств. Зроблені з єдиного шматка стовбура, вони вражають чималими розмірами. Довгі ряди скульптур, настільки однакових, що здається, ніби вони зійшли з одного конвейєра.

Великий потяг до прекрасного, помножений на неабияку майстерність, зробили своє — наче живі, виструнчилися один біля одного дерев’яні будди, на які відвідувачі понавішували амулетів, щоб запобігти хворобі чи фінансовому краху. Безліч амулетів, безліч свічок і свічечок, які наповнюють димом усе приміщення, але щось ніхто ще не бачив, щоб їх священною дією мов рукою зняло ті біди, з якими приходять люди до цього та інших храмів.

Парки й сади Кіото — це особливо складне, виняткове мистецтво. Філософський сад, наприклад, не має на своїй території жодного дерева, замість дерев тут у пісок посаджено каміння. Багата фантазія авторів цього саду шістсот років тому розставила кам’яні брили так, що людина, спостерігаючи цей, на перший погляд, хаотичний малюнок, мимоволі починає думати про сенс життя, в якому тільки хіба що ось це каміння має право на вічність.

Побували ми і в імператорському саду біля старого палацу, де восени дерева різних порід ніби вбираються у веселкове вбрання. Не можна не захоплюватися талантом роботящих рук, які створили ці чудеса на островах Японського архіпелагу, як не можна не думати про те, що протягом століть цими унікальними пам’ятками милувалися виключно панівні кола.

Упізнати представників їх у строкатому натовпі вулиць за одягом, манерою поведінки важко — як то кажуть, не той тепер пішов пан, щоб хизуватися своїм багатством на людях. Справжнє своє обличчя вони намагаються сховати якомога далі від людського ока. Той, хто володіє капіталом у сучасній Японії, тільки тоді знімає маску “демократа”, коли, залишаючись віч-на-віч із такими ж, як і сам, майже повністю розкриває свої справжні наміри.

Так було, наприклад, восени 1978 року, коли, обговорюючи деталі “договору про мир і дружбу” між Китаєм і Японією, представники японських панівних кіл схвально кивали головами на пропозиції пекінських лідерів про те, щоб “Японія була під прикриттям ядерних сил США”. Ще б пак: хто-хто, а японські підприємці, зацікавлені в налагодженні у країні воєнного бізнесу, безсумнівно, добряче нагріють на цьому руки. Адже ще 1975 року їм було передано списки китайських замовлень на воєнну техніку. Такі факти — не виняток. Вони не можуть не переконувати кожного, кому дорогий мир, у тому, що, сприяючи переозброєнню Китаю, японська панівна верхівка знову повторює помилки минулих років, не звертаючи уваги на дуже важкі для всієї нації уроки історії, і активно штовхає Японію на небезпечний шлях конфронтації з міжнародними прогресивними силами.

Газета “Акахата”, коментуючи заяви Китаю про переговори японських і китайських воєначальників, про спільні для обох країн точки зору, підкреслювала, що ними “підтверджуються побоювання, що японо-китайський “договір про мир і дружбу” неодмінно веде до створення напіввоєнного союзу між США, Японією і Китаєм”.

Проте миролюбні прогресивні кола японської громадськості з кожним роком усе більше загострюють боротьбу з реакційними силами, провідну роль в якій відіграє Комуністична партія Японії.

Як відомо, у грудні 1979 року у Кремлі відбулася зустріч делегації КПРС на чолі з Генеральним секретарем ЦК КПРС, Головою Президії Верховної Ради СРСР товаришем Л. І. Брежнєвим і делегації Комуністичної партії Японії, очолюваної Головою Президії ЦК КПЯ К. Міямото.

Сторони, як відзначалось у пресі, висловились за тісне співробітництво КПРС та КПЯ в боротьбі за мир, демократію і соціальний прогрес.

У спільній Заяві про переговори делегацій КПРС і КПЯ, зокрема, вказано на небезпеку гонки озброєнь, особливо ядерної. Сторони знову підтвердили необхідність і невідкладність дальшого розвитку боротьби за розрядку міжнародного напруження, загальне роззброєння, передусім за повну заборону ядерної зброї, укладення міжнародної угоди про заборону застосування ядерної зброї.

Поліпшення відносин між двома країнами, підкреслюється у спільній Заяві, відповідає корінним інтересам народів Радянського Союзу