Читати книгу - "20 000 льє під водою"

дивани, оббиті коричневою шкірою. Легкі пересувні підставки для книг розставлені були біля диванів. Посередині бібліотеки стояв великий стіл, завалений журналами, серед яких я помітив кілька старих газет. З ліпної стелі, завершуючи весь цей гармонійний ансамбль, чотири півкулі з матового скла лляли електричне світло. Із замилуванням оглядав я цей затишок, обставлений з таким смаком, і очам своїм не вірив.

— Капітане Немо, — сказав я хазяїну, що розташувався на дивані, — ваша бібліотека зробила б честь будь-якому палацу на континенті; і я неабияк дивуюся при думці, що така скарбниця супроводжує вас у морських глибинах!

— А де ж ви ще знайдете такі сприятливі умови для роботи, пане професоре? — відповів капітан Немо. — Тиша, абсолютний спокій. Хіба у вашім кабінеті в Паризькому музеї ви користуєтеся такими зручностями?

— Звичайно, ні! І я повинен зізнатися, що мій паризький кабінет бідний у порівнянні з вашим. У вас тут не менше шести-семи тисяч томів…

— Дванадцять тисяч, пане Аронакс. Книги — єдине, що пов’язує мене із землею.

Світ перестав існувати для мене в той день, коли «Наутілус» уперше занурився в морські глибини. У той день я востаннє купував книги, журнали, газети. З того дня для мене людство перестало мислити, перестало діяти. Моя бібліотека до ваших послуг, пане професоре; ви можете користуватися нею, як вам буде зручно.

Подякувавши капітану Немо, я підійшов до бібліотечних полиць. Тут була зібрана наукова, філософська, художня література всіма мовами; але я не помітив жодного твору із політичної економії; очевидно, політичній економії доступ на борт судна був суворо заборонений. Цікава подробиця — книги були розставлені за абеткою, незалежно від того, якою мовою вони були написані; очевидно, капітан Немо вільно володів усіма мовами.

Серед книг я побачив твори видатних письменників і мислителів давнього і нового світу — усе найкраще, створене людським генієм в царині історії, поезії, художньої прози і науки, починаючи з Гомера до Віктора Гюґо, із Ксенофонта до Мішле, з Рабле до Жорж Санд. Але наукові книги все-таки переважали в цій бібліотеці; книги з механіки, балістики, гідрографії, метеорології, географії, зоології та інші чергувалися з працями з природничих наук, як я зрозумів, основного предмета наукових інтересів капітана. Тут було повне зібрання творів Гумбольдта, Араго, праці Фуко, Апрі Сент Клер Девіля, Шасля, Мільн Едвардса, Катрфажа, Тіндаля, Фарадея, Бертело, абата Секкі, Петерманна, капітана Морі, Агассіса, «Записки Академії наук», збірники різних географічних товариств та інше. І в цьому почесному товаристві стояли й дві мої книги, яким, можливо, я був зобов’язаний люб’язним прийомом на борту «Наутілуса»! Книга Жозефа Бертрана «Основи астрономії» дозволила мені зробити висновок: я знав, що вона вийшла у світ у 1865 році, — отже, «Наутілус» був спущений під воду не раніше цього часу.

Значить, капітан Немо почав своє підводне існування усього лише три роки тому. Утім, я сподівався установити точну дату, якщо в бібліотеці виявиться більш пізнє видання. Але в мене попереду було достатньо часу для подібних досліджень, і, крім того, мені не хотілося відкладати огляд чудес «Наутілуса».

— Дякую вам, пане, — сказав я, — за дозвіл користуватися вашою бібліотекою. Тут зібрані такі коштовні наукові скарби! Я не промину нагоди з ними ознайомитися.

— Тут не тільки бібліотека, — відповів капітан Немо, — але і курильня.

— Курильня? — вигукнув я. — Курильня на борту «Наутілуса»?

— Цілком правильно!

— У такому разі, пане, я повинен припустити, що ви підтримуєте зв’язок із Гаваною?

— Аж ніяк ні, — заперечив капітан. — Дозвольте запропонувати вам сигару. Правда, вона не гаванська, але, якщо ви знавець, сигара буде вам до смаку.

Я взяв сигару, яка за формою дуже нагадувала кращі сорти гаванських, але, здавалося, скручену з золотого листя. Я розкурив її коло світильника, що стояв на витонченій бронзовій підставці, і затягся із жадібністю завзятого курця, позбавленого тютюну вже двоє діб.

— Чудова сигара, — сказав я, — але хіба це тютюн?

— Тютюн, але не гаванський і не турецький. Море постачає мені, хоча і не дуже щедро, ці рідкісні морські водорості, багаті нікотином. Ви і тепер зітхаєте за гаванськими сигарами, га?

— З цієї хвилини, капітане, я їх забув!

— Куріть, будь ласка, скільки вам здумається, не запитуючи про походження сигар. Ніяка митниця не стягувала за них податки, але від цього, думаю, вони не стали гіршими!

— Навпаки!

У цей момент капітан Немо розчинив двері, протилежні тим, через які ми ввійшли в бібліотеку, і я опинився в сліпучо освітленому салоні.

Це був просторий зал із закругленими стінами, довжиною в десять, шириною в шість, висотою в п’ять метрів. Потужні лампи, сховані за візерунковим орнаментом стелі, витриманим у стилі мавританських склепінь, кидали м’яке світло на скарби цього музею. Так, це був справжній музей, у якому майстерною і щедрою рукою були поєднані воєдино дари природи і мистецтва в тому мальовничому безладді, яке видає житло художника.

Десятків зо три картин видатних майстрів в однакових рамах, відділені одна від одної щитами з лицарською зброєю, прикрашали стіни, обтягнуті тканими шпалерами строгого візерунка. Тут були полотна величезної цінності, якими я милувався в приватних картинних галереях Європи і на художніх виставках. Різні школи старовинних майстрів були представлені тут: «Мадонна» Рафаеля, «Діва» Леонардо да Віичі, «Німфа» Корреджо, «Жінка» Тиціана, «Поклоніння волхвів» Веронезе, «Успіння» Мурільо, «Портрет» Гольбейна, «Чернець» Веласкеса, «Мученик» Рібейри, «Ярмарок» Рубенса, два фламандські пейзажі Тенірса, три