Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
1. Виправні колонії належать до кримінально-виконавчих установ виконання покарань закритого типу (ч. 3 ст. 11 КВК) і є структурним елементом ДКВС України.
Виправні колонії виконують два види кримінальних покарань: позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) та довічне позбавлення волі (ст. 64 КК).
2. Покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи.
Ізоляція засудженого від суспільства здійснюється у спеціально обладнаній для цього установі виконання покарань закритого типу, яка унеможливлює вільний вихід особи за її межі та вводить ряд інших, передбачених законом правообмежень (розділ II ПВР УВП). У виправних колоніях встановлюється визначений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання (режим), який і забезпечує ізоляцію засуджених.
Поняття режиму у колоніях та його основні вимоги зазначені у ст. 102 КВК України.
3. Позбавлення волі на певний строк може застосовуватися лише тоді, коли воно вказано у санкції норми Особливої частини Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, а також коли суд дійде висновку про незастосування довічного позбавлення волі (ст. 64 КК).
4. Довічне позбавлення волі — це найсуворіший з усіх видів основних покарань, який полягає у довічній ізоляції засудженого від суспільства у кримінально-виконавчих установах закритого типу максимального рівня безпеки.
Особливості обладнання таких установ виконання покарань визначені у п. 8 ПВР УВП та розділі IV цих Правил (пункти 23—25).
Цей вид покарання застосовується судом тільки тоді, коли воно вказане в санкції норми Особливої частини Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин.
5. Виправні колонії мають статус юридичних осіб (ст. 80 ЦК), гербову печатку та штамп (п. 6 ПВР УВП).
6. Виправні колонії поділяються на:
— мінімального рівня безпеки (ст. 138 КВК);
— середнього рівня безпеки (ст. 139 КВК);
— максимального рівня безпеки (ст. 140 КВК).
У свою чергу, виправні колонії мінімального рівня безпеки є двох видів: з полегшеними та загальними умовами тримання. Особливості обладнання таких установ виконання покарань зазначені в пунктах 9 та 17 ПВР УВП.
7. Вид виправної колонії визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань (ст. 86 КВК) на підставі спеціально затверджених інструкцій і положень. Це здійснюють спеціально створені при територіальних управліннях ДДУПВП Регіональні комісії та Апеляційна комісія Центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.
8. Здійснення визначення виду виправної колонії, де повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі, ґрунтується на класифікації цих осіб, тобто розподілу їх на відносно однорідні категорії за певними ознаками для створення найбільш ефективних умов для досягнення цілей покарання.
У частині 2 цієї статті КВК України визначено загальні категорії засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях того чи іншого рівня безпеки. Більш конкретно ці категорії осіб визначені у нормативно-правових актах ДДУПВП і міжнародних правових джерелах, ратифікованих Україною.
9. Уперше засудженими до позбавлення волі є особи, які:
— раніше не засуджувалися до позбавлення волі або засуджувалися до інших, більш м’яких покарань;
— раніше засуджувалися до позбавлення волі, але судимість з них була знята або погашена в установленому законом порядку (статті 89—91 КК);
— раніше засуджувалися до позбавлення волі, але пройшли строки давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК);
— раніше засуджувалися до позбавлення волі, але були звільнені від відбування покарання в порядку, встановленому статтями 75—79 КК України — з випробуванням, по акту амністії (ст. 86 КК) чи помилування (ст. 87 КК), або за хворобою (ст. 84 КК).
Відповідно до вимог Інструкції про порядок розподілу засуджених, особа вважається такою, що відбувала покарання у виді позбавлення волі, якщо вона раніше відбувала його в установах виконання покарань ДКВС України, незалежно від погашення або зняття судимості.
З огляду положень статей 88—91 КК України, навряд чи, такий підхід можна визначити правильним, адже з моменту погашення і зняття судимості особа позбувається статусу судимої та його кримінально-правових і соціально-правових наслідків. Крім цього, вимоги зазначеної Інструкції суперечать статтям 61 та 63 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення та обмежений у правах і свободах не інакше, як по закону та на підставі вироку суду.
10. Поняття злочину, вчиненого з необережності, дано в ст. 25 КК України.
11. Поняття злочинів невеликої та середньої тяжкості, тяжких і особливо тяжких злочинів дано в ст. 12 КК України.
12. Порядок переведення засуджених з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня передбачений у статтях 100—101 КВК України та нормативно-правовими актами Центрального органу.
13. Вжитий законодавцем у п. 2 ч. 2 коментованої статті термін «можуть відбувати» означає, що це питання віддається на розсуд адміністрації установи виконання покарання, тобто є її правом, а не обов’язком при здійсненні кримінально-виконавчої діяльності.
14. Відповідно до ст. 147 КВК України засуджені, які досягли 18-річного віку, переводяться з виховної колонії для подальшого відбування покарання до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. Винятки складають ті засуджені, яких залишають у виховних колоніях до закінчення строку покарання, але не довше ніж до досягнення ними 22 років (ст. 148 КВК).
15. У період відбування покарання у виді позбавлення волі, згідно з вимогами чинного законодавства, включаються:
—
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України», після закриття браузера.