Читати книгу - "Щоденник першої подорожі"

адміралом супроводжувати жінку-індіанку, повернулися в три години ночі. Вони не дійшли з нею до селища чи то тому, що їм це селище здалося занадто далеким, чи то зі страху. Вони сказали, що завтра, ймовірно, прибуде до кораблів багато індійців, так як місцевих жителів повинні заспокоїти звістки, які їм принесе індіанка.

Адмірал, бажаючи дізнатися, чи є на цій землі щось корисне, і маючи намір вступити в переговори з її жителями, бо ця країна була прекрасна і плодюча і слід було приохотить її жителів до служіння королям, вирішив відправити своїх людей в селище. Він покладав надії на те, що індіанка вже встигла представити християн хорошими людьми, і відібравши дев'ять осіб з числа своїх людей, які спритно орудували зброєю і добре озброєних, і з ними послав одного індіанця з числа тих, кого він з собою віз.

Вони побували в селищі, що знаходилося в 4,5 лігах на південний схід від бухти, і знайшли його в найширшої долині, причому воно було абсолютно безлюдно, так як індіанці, дізнавшись, що до них направляються чужинці побігли вглиб країни, захопивши з собою все своє надбання. У селищі було до тисячі будинків і 3 000 жителів.

Індієць, який супроводжував загін, помчав за втікачами, гучними вигуками закликаючи їх повернутися. Він кричав їм, що християни хороші люди і не слід боятися їх, і що вони з'явилися з неба і всім, кого застають на місці, вони роздають багато чудових речей.

Це так подіяло на індіанців, що вони знайшли мужність і повернулися в селище натовпом, в якій було більше 2 000 чоловік. Вони підійшли до іспанців і поклали руки прибульців на свої голови, що було знаком великої поваги і дружби. При цьому вони тремтіли від страху і лише через деякий час остаточно заспокоїлися. Коли ж страх індіанців розсіявся, вони розійшлися по своїх домівках і затим кожен з них з'явився з гостинцями.

Вони принесли хліб з «ньямов» — коріння, схожого на велику редьку. «Ньям» висаджується і збирається повсюдно на цій землі, і він для індіанців все одно, що життя. Вони готують із коріння «ньяма» печуть хліб, і їх смажать. Смаком «ньям» нагадує каштани, і будь-хто, хто спробує цей корінь, переконаний, що він їсть каштани. Приносили вони також рибу і все інше, що тільки мали. Індіанці, яких адмірал віз із собою, знали, що він хотів придбати папугу. Ймовірно жителям селища сказав про це індіанець, що супроводжував загін, так як вони принесли безліч папуг і давали їх кожному, хто просив, не бажаючи нічого одержувати замість. Індіанці просили гостей не йти ввечері на корабель і обіцяли їм принести багато інших речей, які є у них в горах.

В той час, коли весь цей люд товпився біля гостей, з'явилася велика група індіанців на чолі з чоловіком вчорашньої індіанки. Цю жінку індіанці несли на плечах і прийшли вони, щоб подякувати християн за почесний прийом, наданий їй адміралом, і за отримані від нього дари.

Побувавши в селищі говорили адміралу, що з цими людьми по красі і чемності не можуть зрівнятися індіанці, що раніше зустрічалися. Але адмірал відзначає, що подібне твердження здається йому дивним, оскільки всі індіанці, які він бачив на інших островах, були відмінної поведінки. По красі ж, як вказують всі, що відвідали селище, з цими індіанцями — і тут мова йде і про чоловіків і жінок — ніхто не може зрівнятися. Вони біліше інших індіанців, а серед дівчат бачили двох таких, які так само білі, як іспанки. Кажучи про красу земель, які вони бачили, стверджували, всі, що навіть найкращі і прекрасні землі Кастилії не можуть витримати ніякого порівняння з цими землями. І, судячи з того, що адмірал вже бачив раніше і що перед його очима зараз, він цілком згоден з думкою тих, хто говорив, що землі, які зустрічалися раніше, не можуть зрівнятися з цією долиною. Навіть ниви Кордови порівняно з нею — ніби ніч перед світлом яскравого дня.

Усі землі в цій долині були оброблені, а посередині неї протікала велика і широка річка, водами якої можна було окропити всі поля. Плодами були схилені зелені дерева і пахли високі, квітучі трави, були широкі і гарні дороги, а повітря, як в квітні в Кастилії, і солов'ї та інші пташки співали так, як співають в цьому місяці в лісах Іспанії, і він каже, що тут все було найчарівнішим на світі. Ночами ніжно співали птиці і чутні були трелі цвіркунів і жаб.

Риболовля тут подібна іспанської. Мастичні дерева, алое і бавовняні поля зустрічалися всюди. Золото не було виявлено, так і не дивно, що за такий малий термін його не знайшли. Адмірал вирахував, скільки триває в цих місцях день і ніч. Від сходу до заходу сонця двадцять разів переставлялися розраховані на півгодини піщані годинник (ampolletas).

Втім, він говорить, що рахунок пісочними годинами може бути помилковим — або тому, що вони не перевертались вчасно, або внаслідок того, що пісок проходив швидше, ніж потрібно.

Адмірал зазначає: за квадранту він встановив, що знаходиться в 34 градусах [на північ від екваторіальної лінії (Лас Касас — «це неможливо»).

П'ятниця, 14 грудня.

Під вітром, що дує з суші, адмірал вийшов з бухти Консепсьона, але незабаром вітер стих: подібне він мав у цих морях щодня. Через деякий час подув вітер східний, і адмірал пішов до північно-північний схід.

Він наблизився до острова Тортуга і примітив мис, названий ним мисом Ноги (Punta Pierna) і розташований в дванадцять миль на схід-північний схід від західній частині острова. Звідси він побачив інший мис в тому ж напрямку, на відстані шістнадцяти миль, якому він дав ім'я мисом Списа (la Punta Lanzada), і звідти він побачив ще один мис, який назвав Гострим мисом (la Punta Aguda).

Від західного краю Тортуги до Гострого мису було сорок чотири милі, або одинадцять ліг, і берег весь час йшов на схід-північний схід. На шляху зустрічалися значні піщані пляжі. Тортуга — високий, але не гористий острів. Цей острів дуже красивий та населений точно так само густо, як Еспаньола. Землі скрізь на ньому оброблені і нагадують вони долини Кордови.