Читати книгу - "Злочинна цивілізація, Роберт Шеклі"

Баррент.

— До критичної точки залишилося близько чотирьох місяців, — відповів Ейлан. — Єдиний порятунок — показати населенню новий напрям, дати нову роботу.

— Землю, — мовив Баррент.

— Саме так. Ось чому ми не можемо відкладати втечу.

— Добре, я не все ще зрозумів, але приєднуюся до вас. З радістю візьму участь у будь-якій експедиції.

Ейлан знову якось знітився.

— Мабуть, я не досить ясно висловився, — мовив він. — Ви будете цією експедицією. Ви, і більше нікого… Вибачте, якщо я вас налякав.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ

Друга група мала одну серйозну ваду: більшість людей, що складали її, вже давно не мали здоров’я і сили. Звісно, були серед них і молодші, але вони немало стикалися з насильством і були цілком безпорадні. Перебуваючи в безпеці підземного сховища, вони здебільшого ніколи не стріляли з променевика, ніколи не тікали, рятуючи своє життя, ніколи не потрапляли у безвихідь, як це було з Баррентом. Вони були сміливі, але недосвідчені. Вони залюбки полетіли б на Землю, але в них майже не було шансів на успіх.

— І ви гадаєте, що в мене цей шанс буде? — спитав Баррент.

— Гадаю, так. Ви молодий і дужий, досить розумний і надзвичайно винахідливий. У вас надзвичайно високий коефіцієнт живучості. Якщо хтось і може здійснити задумане, то це ви.

— Чому лиш одна людина?

— Немає сенсу посилати групу. Зросте можливість викриття. А посилаючи одну людину, ми досягаємо максимуму безпеки. Якщо вам пощастить, ми одержимо неоціненні відомості про природу ворога. В разі нещастя, якщо вас упіймають, вашу спробу вважатимуть радше вчинком одинака, ніж якоїсь групи. А ми й після цього зможемо підняти загальне повстання на Омезі.

— Як я повернуся на Землю? — спитав Баррент. — У вас десь є схований корабель?

— На жаль, ні. Ми плануємо відправити вас на борту наступного тюремного корабля.

— ~ Це неможливо.

— Не зовсім. Ми вивчали посадки. Процедура завжди однакова. В’язні виходять з корабля у супроводі охорони. Поки вони шикуються на майдані, корабель ніхто не боронить, хоча довкола й виставлено негустий кордон чатових. Щоб ви змогли пробратися на борт, ми відвернем увагу варти, вчинивши бійку.

— Навіть, якщо я проберуся на корабель, мене зловлять, щойно охорона повернеться на борт.

— Цього не повинно статися, — заспокоїв його Ейлан. — Тюремний корабель є велетенською спорудою і має чимало закутків, де можна сховатись. Вам допоможе ще й те, що все те буде несподіваним. Певне, це буде перша впродовж усієї історії Омеги спроба втечі.

— А коли корабель дістанеться до Землі?

— Ви переодягнетесь членом екіпажу. Пам’ятайте, що вам сприятиме неминуча неповороткість величезного бюрократичного апарату.

— Сподіваюсь, так, — мовив Баррент. — Припустімо, я добрався до Землі й отримав потрібні відомості. Як відіслати їх вам?

— З наступним тюремним кораблем. Ми захопимо його.

Баррент заклопотано потер чоло.

— Чому ви думаєте, що моя експедиція або ваше повстання матимуть успіх у боротьбі проти такої могутньої організації, як Земля?

— Ми повинні ризикувати. А далі — перемога чи загибель у кривавій бойні разом з усією Омегою, Згоден, що сила не на нашому боці, але вибору в нас немає — мусимо боротись або згинути, навіть не почавши боротися.

Мойра кивнула головою, погоджуючись із цією думкою.

— Втім, становище може бути не таким уже й безнадійним. Судячи з усього, Землею править репресивний уряд. А тому там повинні бути підпільні групи опору. Може, вам удасться встановити з ними зв’язок. Повстання і тут, і на Землі змусить-таки уряд замислитись.

— Можливо, — погодився Баррент.

— Слід сподіватися на краще. Так ви з нами?

— Звичайно. Ліпше вже померти на Землі, ніж на Омезі.

— Тюремний корабель сідає через шість днів. Упродовж цього часу ми дамо вам усі відомості про Землю, які є в нас. Частково вони грунтуються на поновленні пам’яті, частково скреновані мутантами, частково отримані за допомогою логічної добудови. Більше в нас нічого немає, але я думаю, що вони загалом вірно відбивають сучасні земні умови.

— Коли ми почнемо?

— Негайно.

Баррента коротко познайомили з рельєфом Землі, кліматом і головними населеними центрами. Потім його відіслали до полковника Брея, колишнього співробітника Космічного Бюро. Брей говорив з ним про можливий військовий потенціал Землі, наскільки про нього можна було судити з кількості сторожових кораблів над Омегою і очевидного рівня наукового розвитку. Він зробив припущення щодо розміру земних збройних сил, їхнього поділу на морські, наземні й космічні групи, а також щодо рівня ефективності цих сил. Його помічник, каштан Карелл, прочитав лекцію про спеціальні види зброї і її доступність для населення Землі. Інший помічник, лейтенант Дауд, розповів про прилади стеження, їхнє можливе розташування і те, як уникнути їх.

Потім Баррента знову напучував Ейлан. Від нього Баррент довідався, що на Землі диктатура, і дізнався про методи боротьби з диктаторським режимом, його сильні й слабкі сторони, роль таємної поліції, терору і мережі донощиків.

Після Ейлана з Баррентом говорив маленький чоловічок з очима-намистинками. Він розповідав про Земну систему руйнування пам’яті. Виходячи з того, що руйнування пам’яті повсякчас використовувалося для знешкодження опозиції, він зробив припущення про природу і силу руху опору на Землі і порадив, як Баррентові можна зв’язатися з ним.

І врешті його познайомили з усіма подробицями плану другої групи, за яким він мав пробратися на корабель.

Коли настав День Посадки, Баррента оповило виразне відчуття полегкості. Його вже нудило від безперервної накачки відомостями. Будь-яка дія здавалася привабливішою.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

Баррент спостерігав, як велетенський тюремний корабель виконав маневр і безгучно опустився на землю. Він тьмяно виблискував проти призахідного сонця: відчутний доказ всевладності й каральної сили Землі. Люк відкрився, і на поверхню планети опустили трап.