Читати книгу - "По вогонь. Печерний лев, Жозеф Анрі Роні-старший"

Ґрунт під ногами почав тверднути, з-під тоненького шару чорно-синьої землі прозирав граніт. Перед Нао виріс крутий горб — на нього він і вирішив вибратись, бо поблизу сліди були такі свіжі, що можна було надіятись побачити згори і Гава, і частину кзамів. Уламр продерся через кущі і скоро опинився на горбі. Тут Нао стиха скрикнув: він побачив Гава, що біг по червоній, наче залитій кров’ю безлічі звірів, смузі землі.

За ним на відстані тисячу ліктів безладно гналися люди з довгими тулубами та короткими ногами. З півночі біг другий гурт. Син Сайгака, здавалося, ще не виснажився, хоч як довго за ним гналися. Щодо кзамів, то вони притомилися не менш, ніж він. Протягом цілої осінньої ночі Гав біг швидко лише тоді, коли треба було уникнути засідки або ж коли він хотів роздратувати ворогів. На жаль, під час втечі він заблукав і біг тепер навмання, не знаючи, де він тепер — чи на захід, чи на південь від скелі, де він мав зустрітися з Нао.

Нао бачив тепер усі подробиці цього полювання на людину. Гав біг до соснового лісу на північний схід. Перший гурт гнався за ним ламаною лінією довжиною у тисячу ліктів, що загороджувала йому втечу. Другий, північний гурт, уже почав відхилятися, намагаючись досягти лісу одночасно з утікачем, але Гав добіг би з південного заходу, вони ж — зі сходу. Таке становище не було ні безнадійним, ні дуже прикрим, аби лише утікач повернув на північний захід, аби встиг ускочити в ліс. Тоді б він хутко втік від ворогів, до нього приєднався б Нао, і вони могли б іти собі до Великої річки.

Ватажок в одну мить знайшов потрібний шлях: це був чагарник, що мав би його і укрити, й довести до лісу з заходу. І він уже ладнався сходити з горба, коли нова страшна поява примусила його здригнутися: з північного заходу з’явився третій гурт кзамів. Тепер, щоб кзами його не оточили, Гав мусив би щодуху бігти на захід; він же, певна річ, не помітив небезпеки та й біг собі просто далі.

Ще раз Нао завагався між необхідністю зберегти Вогонь, Нама, себе самого і спробою врятувати Гава.

Уважно оглянувши місцевість та добре запам’ятавши всі її подробиці, син Леопарда скотився з горба.

Він ускочив у чагарник і побіг до його західної межі, потім зробив гака по рудій траві і, випередивши кзамів і Гава, що мусили берегти свої сили, опинився перед лісом перше, ніж утікач.

Тепер йому треба було повідомити про свою присутність. Наслідуючи голос оленя, він тричі вигукнув. Це був звичайний сигнал племені уламрів. Але відстань була велика; Гав, може, й почув би сигнал в інший час, але тепер вся його увага звернена була на кзамів, і він, утомлений, не почув Нао.

Тоді Нао зважився показатись. Він вистрибнув з високої трави і став перед ворогами, вигукуючи свій бойовий клич. Дикий галас, повторений гуртами кзамів з заходу і зі сходу лісу, струсонув повітря. Гав спинився, від радості й здивування у нього затрусилися коліна, а потім він щодуху побіг до сина Леопарда. Той же, певний, що Гав побіжить слідом за ним, уже летів потрібною стежкою. Але третя ватага кзамів, побачивши це, змінила напрям і стрімголов кинулася навперейми. Одночасно задні кзами бігли майже поруч утікачів. Кзамам щастило: шлях на захід був перегороджений втікачам одночасно воїнами і лавою скелястих горбів, а на південний захід — широким півколом вояків.

А що Нао вів Гава просто на горби, то кзами, стискуючи своє коло, радісно загомоніли; дехто з них уже добіг до уламрів на п’ятдесят ліктів і кидав списа. Але Нао, проминувши чагарник, уже вів свого товариша через прохід, помічений ним заздалегідь з вершечка скелі.

Кзами заверещали, декотрі кинулися за уламрами в прохід, інші ж посунули за горб навперейми.

Тим часом Нао й Гав поспішали як могли; вони набагато випередили б кзамів, якби ґрунт тут не був такий нерівний і грузький. Коли вони вже вибігали з проходу, троє кзамів з півночі встигли загородити їм дорогу. Нао міг би ухилитись від них на південь, але він чув звідти тупіт і знав, що його спинили б і там. Найменше вагання несло за собою смерть. Отже, він, як вихор, насів на коротконогих кзамів з сокирою в одній руці і києм у другій. Гав же схопився за списа. Кзами бігли, розсіявшись, боячись випустити уламрів. Нао напав на того, хто був від нього ліворуч. Це був молодий моторний вояк. Він підняв свого сокиру, щоб відбитись, але кий за першим разом вибив у нього цю зброю, а за другим — поклав його на місці.

Двоє інших людожерів напали на Гава, бажаючи швидко розправитися з ним, а потім спільними силами насісти на Нао.

Молодий уламр кинув свого дротика і поранив одного з напасників, але не дуже глибоко. Перш ніж він устиг вхопитися за списа, його самого поранили в груди. Але він швидко плигнув назад і вбік і тим уберігся. В ту ж мить один кзам уже знову нападав на нього спереду, другий же силкувався вдарити ззаду. Гав мав загинути, аж коли на поміч прибув Нао. Свиснув його величезний кий, хруснули кістки одного з кзамів, і він грудкою упав на землю, другий же тікав до ватаги воїнів, що стрімголов мчалася з півночі.

Та вже було пізно. Уламри вийшли з оточення і бігли на захід, де не було ні душі, щоб їх спинити. А вони з кожним стрибком вигравали у відстані.

Вони бігли довго; бігли сухою землею, болотами, сухою травою, чагарниками, торфовищами, збігали на горби й вихором з них скочувались. Кілька разів їм уже здавалося, що ворог залишив гонитву, але, вибігши на гору, вони завжди