Читати книгу - "Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач"

тепер відомо, що цингу викликає нестача вітаміну «С», який міститься в свіжих овочах, фруктах і навіть у сирому м'ясі.

Фельдшер порадив утікачам робити для набряклих ніг теплі ванни з хвоєю.

Незабаром Орлов привіз із факторії великі посудини, і відтоді хворі почали сумлінно робити приписану фельдшером процедуру. Чудно було дивитись, як троє мужчин годинами сиділи перед садибою мисливця, хлюпаючись у, бочках, жували дикий часник або цибулю й пили риб'ячий жир.

Завдяки дбайливому піклуванню Орлова, хворі поступово видужували і через два місяці вже почали подумувати про дальшу подорож. Їхнє перебування в самітній лісовій хатині так і лишилося таємницею. Незабаром утікачі вже могли виходити в тайгу, стріляти тетерюків і рябчиків, ловити рибу в річці та озерці.

Час від часу приїздив фельдшер, оглядав хворих, привозив ліки. Водночас він намагався дістати втікачам документи для від'їзду за кордон.

Найпристраснішим мисливцем з цієї трійки був Іван Хомич Феклістов, за професією учитель, натхненний любитель природи й чудовий геолог. Блукаючи по тайзі, він досліджував мінерали, дбайливо обстукував скелі геологічним молоточком. Примітивним способом геолог зондував грунт, креслив плани деяких місць тайги. Одного разу Іван Хомич повернувся особливо радісний: у висохлому руслі струмка він знайшов золотоносний пісок. Другого дня всі мешканці лісової хатини вирушили до родовища й почали примітивним способом видобувати дорогоцінний метал. Проте видобуток був незначний, а через кілька днів вибрали все золото.

Як твердив Орлов, в околицях було чимало таких родовищ. Багато років тому тут пробував щастя не один золотошукач, але знахідки були такі мізерні, що згодом старателі відмовлялись від дальших пошуків. Незважаючи на це, Феклістов зовсім облишив тепер полювання й цілком віддався розшукам золота. Втікачі відклали від'їзд, тому що під час подорожі на далеку чужбину золото дуже пригодилося б їм.

День у день вирушали друзі в тайгу, підіймалися на скелі та сопки, продиралися крізь хащі. Кілька разів вони потрапляли в мочари, звідки рятувалися ціною неймовірних зусиль.

Незабаром утікачі пересвідчилися, що шукати родовища золота, навіть маючи геологічні знання, — справа нелегка. Виснажливі пошуки знесилювали їх, і друзі один по одному відмовлялись від дальших вилазок. Кінець кінцем Феклістов лишився сам із своїми дослідженнями. Невтомний, завжди у доброму настрої, він кожного ранку вирушав у путь. Повернувшись якось увечері, Іван Хомич сповістив:

— Я розшукав місцину, в якій дещо може бути. Треба там грунтовніше роздивитися.

Товариші підтакували йому, проте самі вони вже зовсім втратили надію. Місце, про яке казав Феклістов, була ділянка пралісу площею понад два квадратних кілометри. Кілька нерівних шпильчастих скель надавали цій місцевості особливої дикої краси. Маленька гомінка річечка віками терпляче гризла кам'яну стіну, а там, де вона не змогла пробити собі путь, вода підмила скелі, й кам'яні брили впали вниз. Потім бурхливі води принесли сюди каміння з інших місць. Важкі камені котилися по річищу, а найважчі — поміж ними й ті, в яких було золото, — осідали в заглибинах на дні.

Ці природні процеси Феклістов визначив по групуванню скель, по розколинах і складках породи. Він розповів про це так жваво й переконливо, що всі, незважаючи на свою неохоту, знову взялися до роботи. Товариші копали й промивали, але результатом їхньої цілоденної важкої праці було лише кілька зерняток золота. І всі знову облишили марні пошуки — всі, крім Феклістова.

У неділю Бобров привіз радісну звістку, що за тиждень у Владивостоку для втікачів будуть готові закордонні паспорти й квитки до Канади.

На цьому золота гарячка скінчилася.

Проте Феклістов навіть останні дні перед від'їздом провів, у своєму куточку, де гомінливі води безупинно нашіптували йому свої таємниці.

Повертаючись якось з такої подорожі, Феклістов почув біля підніжжя стрімкого схилу гори стогін. Він підійшов і побачив людину, яка, скривившись від болю, обмацувала собі ногу. То був тунгуський мисливець, весь обвішаний убитими птахами. Він спіткнувся на вузенькій стежці, втратив рівновагу й скотився зі схилу, поранивши собі кісточку.

— Я — Хатангін, — стогнучи пояснив він Феклістову, який приспів йому на допомогу, — з роду Белтир. Наш чум — за дев'ять верст звідси по дорозі на Алтиш-Мар. Ой, нога, нога…

Феклістов не вагаючись вирішив допомогти мисливцеві і зробив йому тимчасову перев'язку. По дорозі він допомагав мисливцеві йти, і, нарешті, обидва, стомлені, дісталися до стійбища тунгусів.

Тут Феклістова, за звичаями племені, щиро привітали й пригостили. Потім його запросили до чуму шамана Шолеута, який одразу ж узяв на себе піклування про Хатангіна. Шаман був водночас знахарем і лікував усі хвороби своїх одноплемінників.

Оглянувши потерпілого, шаман продемонстрував нежданому гостю всю процедуру заклинання злого духа, який, на думку Шолеута, був причиною поранення Хатангіна.

Шаман відчинив дві невеличкі дерев'яні клітки, де він тримав по дюжині жаб і великих ящірок, прислужників шайтанів тайги. Б'ючи в бубон, Шолеут перевертав їх одну за одною на спину й клав на ликовий килимок.

Жаби лежали нерухомо, ящірки згорнулися в дивні неприродні пози й теж застигли. Шолеут, без упину щось, бурмочучи, розпалив на невеликій кам'яній підставці вогонь і почав кидати в нього смолу та якісь запашні трави. Потім він нахилився над нерухомими тваринами, стиха промовляючи незрозумілі слова. Якусь мить шаман прислухався й розмірковував, потім показав на заціпенілих тварин і пояснив:

— Ці діти наймізерніших шайтанів тайги заснули з мого наказу. У сні вони повідомили, що шайтани готують пастки для російських чоловіків. Ти ходиш навколо води і шукаєш жовте сім'я, яке посіяв шайтан для пожадливих людей. Природа та її пан — людина перебувають в одвічному протиріччі. Прообраз природи — тигриця. У неї красива шкура і смертоносні пазури. Це стосується особливо нашої тайги. Тому зважуй кожен свій крок!

Після цього Шолеут доторкнувся до заціпенілих ящірок та жаб — вони миттю опритомніли, пострибали й розповзлися по шатру. На цьому чаклування скінчилося, і гостеві подали чай, заварений по-тунгуськи. У невеличкому котелку закип'ятили воду й кинули в окріп кубик пресованого китайського чаю та велику грудку масла. Напій подавали в дерев'яних чашечках, так званих піалах.

Шолеут мовчав,