Читати книжки он-лайн » Класика 📜🎩🎭 » З неопублікованого, Олександр Олесь

Читати книгу - "З неопублікованого, Олександр Олесь"

138
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 53
Перейти на сторінку:
class="p1" style="">. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Де ваш батько, брат і мати?

Хто вас пишно так убрав?..

Хто сказав вам танцювати,

Коли сам в танку упав?

 

[1913]

 

«На струнах, на крилах місяця ночі рука…»

 

 

На струнах, на крилах місяця ночі рука,

Дзвінкі поцілунки, зітхання, ридання

І радісна пісня, як південь, палка

Про кохання.

 

О ноче! Удар ти по струнах, по серцю моїм…

І ти ще не так заспіваєш.

Все стихне, одна ти у лісі німім

Заридаєш.

 

11.01.1913

 

«Коли нема пророка на землі…»

 

 

Коли нема пророка на землі,

Нехай злетить він з гір таємних

І спиниться на хмарах темних

З небесним гнівом на чолі.

 

Як грім, слова-огні поллються,

Нехай, як блискавка, засяє гнів,

Хай люде в конури заб'ються

І прокленуть тавро віків.

 

Коли пророка осміють,

Хай гнів його запале хмари,

Хай грім промов в людей ударе,

Хай їх огні-дощі заллють.

 

18.01.1913

 

«Весна, весна! І сонце золоте…»

 

 

Весна, весна! І сонце золоте,

І пахощі майові,

І дивні співи соловйові,

І під вікном бузок цвіте.

 

Не ті казки шумлять гаї,

Не так до себе звуть простори,

Не так співають солов'ї...

. . . . . . . . . . . . . . Чому ж?

 

Тому, що вже моя любов

Давно згубила цвіт бузовий

І ранок радісний, майовий

В осінній вечір перейшов.

 

10.05.[1913]

 

«Туманом вкрились верхогір’я…»

 

 

Туманом вкрились верхогір'я

І в снах небесних тихо сплять...

Вітри над нами не шумлять,-

Все повно тиші і примир'я.

 

А море з хвилями страшними

Все в гніві, крику і борні,

І, мов маяк, горить над ними

Спокійний місяць вдалині.

 

5.08.1913

 

«З напіввідкритого вікна…»

 

 

З напіввідкритого вікна

Вночі ти дивишся на море,

Немов воно тобі говоре,

Що буйна молодість одна.

 

Немов воно тобі шепоче:

«Здається, світ заснув уже...

Вставай і йди! Не бійся ночі,

Ніч вірно тайни береже».

 

1913

 

«Мій кінь злетів на кручі-гори…»

 

 

Мій кінь злетів на кручі-гори,

Спинивсь на вищому шпилі.

Кругом степи, ясні простори,

Весна прекрасної землі.

 

Благословляю мент щасливий,

Блаженну землю і життя!

Нехай умре в душі знадливій

Гадюка чорна каяття!

 

Мій кінь упав в безодні темній,

Лежу в крові, лежу в сльозах…

Сміються привиди таємні,

Стискає душу дикий жах.

 

Кричу... мій голос умирає...

Зову... Лунає сміх потвор,

Душа весь всесвіт проклинає.

 

1913

 

НАД ТРУНОЮ М. КОЦЮБИНСЬКОГО

 

 

День ясний, прозорий, теплий...

Розцвіли квітки.

Тихо, тихо спи, коханий,

Ти вже сплів вінки.

 

Довгу ніч ти був на варті,

Цілу ніч не спав:

З серця чистого, ясного

Іскри розсипав.

 

І світили іскри-зорі

Людям на землі,

Доки сонце не озвалось

На пісні твої,

 

Доки легше не зітхнула

Скована земля,

Доки серце не стомилось

І рука твоя.

 

Цілу довгу ніч до ранку

Край ти вартував...

Спи, коханий, спи, наш вірний,

Ти вночі не спав.

 

[1913]

 

«Ні, не прощай. Ми зустрінемось з тобою…»

 

 

Ні, не прощай. Ми зустрінемось з тобою,

Коли огонь погасне в нас

І серце зроситься журбою,

І прийде заходу наш час.

 

Згадаєш ти моє зітхання,

Мою відкинуту любов,

Своєї юності світання

І все, чого не вернеш знов.

 

І аж тоді в тобі озветься

Луна, як стогін мук моїх,

Та в мене серце не заб'ється,

І тільки сухо засміється,

І буде той з могили сміх.

 

30.07.1913

 

І. ФРАНКОВІ

 

 

Хай тобі декілька слів

Скажуть багато, без ліку,

Все, що сказать я тоді не зумів...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Бачиш ти вдячності сльози мої,

Бачиш мене на колінах?..

Хай тобі скажуть поля і гаї

Все, що на сірих руїнах.

 

[1913]

 

«Тільки гаснуть день почне…»

 

 

Тільки гаснуть день почне,

Тільки день стихати стане,

І на землю вечір гляне,-

Щось самотнє, щось смутне

Припаде тобі на груди,

Всі жалі, всі болі збуде,

І затихне... і засне...

 

[1913]

 

РОЗПАЧ

 

 

Не жди пісень від мене, краю...

В яру глибокому, на дні,

Лежу я в ранах і конаю

В своїй страшній самотині.

 

Кричу - ні відгуку, ні звуку...

Як хоч: здихай або терпи...

Відчуйте ж ви хоч люту муку,

Мої брати, мої степи!

 

Озвіться голосом колишнім,

Утіште вічним, світовим:

Я вбитий розпачем невтішним,

Украй отруєний я ним.

 

Ніде ні відгуку, ні звуку...

Ввесь світ неначе без людей...

О друже-вороже, о круку,-

1 ... 26 27 28 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З неопублікованого, Олександр Олесь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З неопублікованого, Олександр Олесь"