Читати книгу - "Над Чорним морем, Нечуй-Левицький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Саня бистро кинула на його очима, почервоніла, як рожа, і так само швидко спустила очі додолу. Вона мовчала й думала.
- Скажіть мені хоч одно ласкаве слово, дайте мені надію, - сказав Комашко. - Дозвольте мені просити в вас і вашого батька вашої руки.
- Сьогодні я вперше почутила до вас симпатію; я не вмію таїтись і говорю щиро: ваші думки стали мені до вподоби, - сказала вона тихо. - Але серце не в нашій волі; я ще сама гаразд не знаю, куди воно поведе мене. Дайте мені підождати, обміркувать все на волі. З серцем, з життям не можна поводитись легковажно, не поміркувавши гаразд.
- Правду ви кажете, - сказав Комашко.
- Приходьте частіше до нас, поговоримо, а там побачимо, - сказала Саня.
«Боже мій! а що буде, як я його оце полюблю щиро, гаряче? Як тоді мені занехаять мої давні мрії за вищу просвіту? Невже я муситиму тоді задушить кохання, перемогти своє серце?»
Вона злякалась тієї боротьби, яка наступала перед нею в недалекому часі, неначе чорна хмара наступає з-за синього моря на погожому синьому небі.
Саня мовчала. Мовчав і Комашко, і вони обоє задумані, з очима, спущеними додолу, пішли тихою ходою й пристали до компанії, котра йшла проти їх.
- Що, набалакались вже? - спитала в Комашка Христина, осміхаючись. - Коли набалакались, то ходім обідать, бо я вже їсти хочу, аж-аж як!
- Вам би усе обідать, - сказав всмішки Селаброс.
- А вам що? Вам би, мабуть, все промови говорить та вірші складати? - огризалась Христина. - Ви, здається, й до моря і до тієї скелі Капуцина говорили б промови, -дражнилась Христина.
- А справді, скажіть оце промову, а ми послухаємо, - обізвався Мавродін. - Ви справді митець говорить промови.
- То й скажу! - промовив гордовито Селаброс. - Стоїш ти, скеле, серед моря й гордовито позираєш на зелені хвилі кругом себе. Минуть роки, минуть віки, а ти все однаковісінько стоятимеш, горда й пишна, незмінна, вища од того клекоту дурних хвиль. Ні негода, ні бурі не порушать тебе. І не один корабель, з розгоном вдарившись об твої міцні груди, хрусне, як суха тріска. А людина гнеться, хилиться, ламає свою душу, міняє пересвідчення, гне своє серце… Ох, роздратувало мене оце море, оці скелі! Вибачайте, Христино Степанівно, що я не скінчу промови, бо почуваю хіть писать, писать! Море натхнуло мене поетичним духом! Чую цей дух в собії чую його шепотіння! Прощавайте!
Селаброс ефектно вихопив з кишені сіртука книжечку й карандаш і бігцем побіг до фонтану під берести.
- Чи в ліберальному, чи в консервативному тоні будете сьогодні писати? - криконув йому наслідці Комашко всмішки.
- Авжеж в ліберальному, - гукнув Селаброс, не оглядаючись, й почимчикував так, що в його біла стьожка на брилі задерлась вгору і метлялась кінцями.
- Промова трохи тхне хрестоматією Галахова. Мені здається, якби ми оце гуляли десь на городі, то Селаброс був би здатний сказати промову й до капусти, і до цибулі, - обізвався Комашко.
Селаброс писав кореспонденції в усякі газети: і в ліберальні, і в неліберальні, як траплялось. Коли часом не приймали його писання в ліберальну газету, він перероблював його на інший спосіб і посилав в неліберальну газету, лаяв те, що передніше вихваляв. За добрі гроші він писав «і нашим і вашим» і таки добре гнув свою гнучку душу на всі лади. Сівши під берестом коло фонтану, що миготів сріблом на сонці, він напиндючивсь, мов сердитий індик, і почав писати. Скінчивши свою мазанину, він висмикнув шматочок чистого паперу й написав до Мурашкової:
«Серце моє, моя овечко! Я побіжу в редакцію на часочок, але зараз вернуся. Одрізнись од компанії та йди зо мною одним на прогуляння за скелі. Нехай я хоч гляну тобі в очі насамоті, десь на одшибі, осторонь од людей, і нап'юся з твоїх очей, з твоїх червоних уст».
Написавши записку, Селаброс вийняв хусточку, обтер гарячий піт з лоба й пішов над берег моря.
- Прощавайте! В мене роботи не по шию, а просто з головою! Завтра доконче треба написати рецензію на три книжки, післязавтра - на чотири. А ті книжки для рецензій мені шлють та шлють, неначе з торби сиплють. Треба мені хапатись в редакцію, - сказав Селаброс, хапаючи усіх за руки. - Незабаром зачинять контору. Прощавайте!
- Чого це вам так приспіло? - спитала в його Саня.
- А того, білява панночко, приспіло, що я людина діла, а не слів, - сказав поважним тоном Селаброс.
- Що в вас за компліменти дамам? пароські, чи кіпрські, чи що? - спитала Саня.
- Може й кіпрські, - сказав Селаброс. - Гей, панно, прощайте! - гукнув він до Мурашкової, що стояла осторонь од усіх.
Селаброс мерщій побіг до неї, подав руку на прощання і всунув в її руку записочку. Мурашкова обернулась до моря й крадькома перебігла Селабросові «кіпрські компліменти».
- Прощавайте! Прощавайте, кавалери й дами! Нема часу байдики бить. Мене жде діло, але я через якусь годину вернуся: з вами так приємно гаяти час, - сказав Селаброс, поглядаючи на Мурашкову, й побіг бігцем стежкою поміж камінням.
Тільки що він трохи одійшов, назустріч йому вибігла з-за скелі жінка Бородавкінова, невисока, огрядна дама, повновида й гарненька. Вона впізнала Селаброса й кинулась до його.
- Куди це ви? - спитала вона в Селаброса.
- За ділом в місто! - крикнув він і хотів поминути її.
- Не пущу! вертайтесь! і не думайте їхать! - цокотіла Бородавкіна, не пускаючи його руки.
- Та вже для вас хоч і вернуся на часок, - сказав Селаброс: він нібито хапався в редакцію, але це робилось тільки для ефекту, напоказ.
- А бачте! от таки й вернула вас! - сказала кокетлива Бородавкіна. Селаброс вернувся і провів її до гурту. В Бородавкіної була гарна й повна біла шия. Селаброс любив її шию, задивився на ту лебедину шию й… недоброхіть мусів вернутись слідком за Бородавкіною, забувши й за діло.
- Чи не бачили ви часом мого Сергія Степановича? - спитала вона всіх заразом, швиденько й хватькома подаючи свою маленьку біленьку руку в золотих перстнях на пальцях.
- Он там десь під берестами грає в карти з своїми приятелями, - обізвалась Христина.
Бородавкіна кинулась до берестів. Сергій Степанович липнув на неї
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Над Чорним морем, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.