Читати книгу - "Республіка Дракона, Ребекка Куанг"

class="p1">Жинь торкнулася щоки. Гострі спалахи болю пронизували нижню частину обличчя щоразу, коли вона говорила. Поки опіум виходив з організму, на щоці розквітав синець, немовби одне змінилося іншим.

— Відчуття такі, ніби стало тільки гірше, — сказала вона.

— Ні. Усе з тобою буде гаразд. Батько не б’є аж так сильно, щоб нашкодити.

Якийсь час вони сиділи мовчки. Жинь спостерігала за рибиною, що вистрибнула з води, а потім стрибнула знову, ляснувши хвостом, немов благаючи, щоб її спіймали.

— А твоє обличчя? — запитала Жинь. — Ще болить?

Під певним освітленням Неджині шрами скидалися на яскраво-­червоні лінії, які хтось викарбував через усе обличчя. А під іншим вони видавалися акуратними штрихами пензля для письма.

— Боліло довго. Але тепер я просто нічого не відчуваю.

— А якщо я торкнуся? — Жинь раптом закортіло пройтися пальцем по його шрамах. Погладити їх.

— Однаково не відчую, — Неджа ковзнув пальцями до щоки. — Та, гадаю, це лякає людей. Батько змушує мене одягати маску щоразу, коли я серед цивільних.

— А я думала, що ти просто марнославний.

Неджа всміхнувся, але не засміявся.

— І це також.

Жинь відірвала великий шматок від парової булочки й заледве прожувала його перед тим, як ковтнути.

Неджа простягнув руку й торкнувся її волосся.

— Маєш гарний вигляд. Приємно знову бачити твої очі.

Волосся Жинь підрізала коротко — лише після того, як побачила зневажливі погляди на палубі й усвідомила, якою огидною стала. Ріденькі пасма відросли масними й сплутаними, перетворившись на кубло для вошей. Тепер волосся в неї було коротшим за Неджине, підстрижене й чисте. І вона знову почувалася ученицею.

— А Кітай щось їсть? — запитала Жинь.

Неджа ніяково засовався.

— Ні. Досі ховається у своїй кімнаті. Ми її не замикаємо, але він не виходить.

Жинь насупилася.

— Якщо він так шаленіє, то чому ж ви його не відпустите?

— Бо ми воліли б, щоб він був на нашому боці.

— Тоді чому ви просто не використаєте його як важіль проти його батька? Не обміняєте як полоненого?

— Бо Кітай — це джерело знань, — відверто відповів Неджа. — Ти знаєш, як працює його розум. Це не таємниця. Він знає багато, а запам’ятовує все. На стратегії він розуміється краще, ніж будь-­кому варто розумітися. Батько любить тримати біля себе найкращих і якнайдовше. До того ж його батько був у Сінеґарді, аж доки звідти не вивели війська. Немає жодних гарантій, що він живий.

— О, — тільки й спромоглася сказати Жинь. Вона опустила очі й збагнула, що доїла і Неджину булочку.

Він засміявся.

— Як гадаєш, тобі до снаги подужати щось більше за хліб?

Вона кивнула. Неджа подав знак слузі, який зник у комірчині й з’явився через декілька хвилин із мискою. Їжа пахла так смачно, що рот у Жинь миттю наповнився слиною.

— Біля узбережжя це вважають делікатесом, — сказав Неджа. — Ми називаємо її рибою вава.

— Чому? — запитала вона з повним ротом.

Неджа перевернув рибу паличками, спритно відділивши біле м’ясо від хребта.

— Через те, як вона кричить. Б’ється у воді й кричить, мов те немовля в лихоманці. Іноді кухарі варять її живцем лише задля розваги. Хіба ти не чула цих криків на кораблі?

У Жинь скрутило нутро.

— Я думала, що на борту можуть бути діти.

— Хіба ж вони не смішні? — Неджа підняв шматочок і поклав Жинь у миску. — Спробуй. Батькові подобається.

Роздiл 8

— Якщо випаде шанс завдати удару Дадзі, скористайся ним, — капітан Ежидень штурхнув Жинь у голову тупим кінцем списа. — Не дай їй можливості тебе спокусити.

Від першого удару Жинь ухилилася. Другий поцілив їй у носа. Вона відмахнулася від болю, поморщилась і змінила позу. Потім примружено глянула на Ежиденеві ноги, намагаючись передбачити його рухи, при цьому дивлячись лише на нижню половину тулуба.

— Їй захочеться поговорити, — сказав Ежидень. — Вона завжди говорить. Перед тим як убити своїх жертв, їй подобається дивитися, як вони корчаться від болю. Не давай їй слова. Тобі страшенно кортітиме послухати, бо вона тебе змушуватиме, але напади до того, як втратиш нагоду.

— Ну я ж не ідіотка, — важко видихнула Жинь.

Ежидень спрямував ще низку ударів їй у тулуб. Жинь вдалося відбити десь половину. Решта її таки дістали.

Капітан опустив спис, сигналізуючи про перерву.

— Ти не розумієш. Зміївна не проста смертна. Ти чула розповіді. Її обличчя так засліплює, що, коли вона виходить надвір, птахи падають з небес, а риба спливає на поверхню.

— Це просто обличчя, — сказала Жинь.

— Це не просто обличчя. Я бачив, як Дадзі заворожує й зачаровує наймогутніших і найрозумніших людей, яких я тільки знав. Вона ставить їх навколішки лише кількома словами. А частіше — лише поглядом.

— Вона колись зачаровувала вас? — запитала Жинь.

— Вона зачаровувала всіх, — відповів Ежидень, не заглиблюючись у деталі. Жинь завжди отримувала від Ежиденя, який мав суворий вираз обличчя і характер трупа, лише короткі буквальні відповіді. — Стережись. І не підводь очей.

Жинь знала. Він це повторював уже декілька днів. Улюбленою зброєю Дадзі були її очі — зміїні очі, які могли захопити душу самим поглядом, поневолити видінням на власний вибір Дадзі.

Рішенням було ніколи не дивитися їй в обличчя. Ежидень навчав Жинь битися, дивлячись виключно на нижню частину тулуба супротивника.

А це виявилося непросто, коли йшлося про рукопашний бій. Стільки всього залежало від того, куди спрямований погляд, куди розвернутий тулуб. Усі рухи в похилих площинах ішли від верхньої частини тулуба, але Ежидень дорікав Жинь щоразу, коли вона піднімала очі надто високо.

Ежидень без попередження нахилився вперед. Жинь вдалося трохи краще відбити наступну серію ударів. Вона навчилася дивитися не лише на ступні, а й на стегна — часто саме стегно розверталося першим, рухаючи ногою і ступнею. Вона відбила серію випадів, але потім пропустила сильний удар у плече. Він не був болісним, але від несподіванки вона мало не випустила з рук тризуб.

Ежидень подав сигнал про ще одну паузу.

Жинь зігнулася перевести подих, а він витягнув з кишені набір довгих голок.

— А ще Імператриця любить робити ось так.

Він кинув три голки в Жинь. Вона квапливо відстрибнула вбік і змогла забратися з траєкторії руху голок, але невдало приземлилася на литку.

Жинь поморщилася. Полетіли наступні голки.

Вона нестямно замахала тризубом навколо себе, намагаючись відбити їх у повітрі. Це майже спрацювало. П’ять голок дзенькнули об підлогу. А одна впилася в стегно. Жинь різко висмикнула її. Ежидень не подбав про те, щоб затупити вістря. Козел.

— Дадзі подобається використовувати отрути, — сказав Ежидень. — Тепер ти труп.

— Дякую, я вже зрозуміла, — випалила Жинь.

Вона кинула тризуб додолу й опустилася навколішки, відсапуючись. Легені горіли. Куди поділася витримка? У Сінеґарді вона могла битися годинами.

Ну звісно ж, розсіялася в хмарці опіумного диму.

Ежидень навіть не спітнів. Жинь не хотіла здатися слабкою, попросивши про ще одну перерву, тож спробувала відволікти його запитаннями.

— Звідки ви стільки знаєте про Імператрицю?

— Ми билися пліч-о-пліч із нею. Під час Другої Макової війни у провінції Дракона були найкраще підготовлені війська. Ми майже завжди були з Тріадою на передовій.