Читати книгу - "Затьмарення, Філіп Кіндред Дік"

Боб, — як, наприклад, до заднього сидіння цієї машини. Звідки він, маючи з собою свій смердючий однозарядний нікудишній німецький пістолет 22-го калібру з таким самим смердючим допотопним смішним глушником, якщо Лакмен, як завжди, заснув, міг би прострелити мій череп наскрізь, і тоді я загинув би, мов Боббі Кеннеді, якого вбила куля такого ж калібру — такий же малесенький отвір».

І таке може трапитися не лише сьогодні, а й у будь-який день. І будь-якої ночі.

«Однак коли я перевірю інформаційні носії голо-сканерів у будинку, то дуже скоро й достеменно дізнаюся, чим, коли і, можливо, навіть навіщо займаються в моєму домі всі, включно зі мною. Я спостерігатиму за тим,— подумав він,— як встаю серед ночі, щоб посцяти. Я спостерігатиму за всіма кімнатами впродовж двадцяти чотирьох годин... хоча й із затримкою. Небагато буде користі, якщо голосканери знімуть те, як я отримую „прощальну дозу“ якоїсь дезорієнтуючої наркоти, стиреної „Пекельними янголами“ з військового арсеналу й підсипаної мені в каву; хтось інший з академії, хто перевірить інформаційні носії, буде змушений спостерігати, як я трощу все довкола, не в змозі більше зрозуміти, де я і хто я. Для мене це буде непередбачуваністю, про яку я навіть не дізнаюся. Комусь іншому доведеться дізнатися про неї замість мене».

— Цікаво, — сказав Лакмен, — що відбувалося в будинку, доки нас не було цілий день. Знаєш, усе це доводить, що за тебе хтось серйозно взявся, Бобе. Сподіваюся, коли ми повернемося, будинок ще буде на місці.

— Ага,— відказав Арктор.— Я про це не подумав. І ми так чи інакше не взяли в оренду цефаскоп.

У його голосі прозвучала вдавана смиренність.

— Я б з цього приводу не переймався, — на диво весело мовив Берріс.

— Не переймався б? — розізлився Лакмен. — Боже, та вони могли увірватися й покрасти все, що в нас є. Принаймні все, що є в Боба. І вбити чи почавити тварин. Або...

— Я залишив невеличкий сюрприз,— сказав Берріс, — для того, хто ввійде до будинку, поки нас сьогодні не буде. Доробив його сьогодні рано-вранці... працював, доки не зробив. Електронний сюрприз.

— Який ще електронний сюрприз? — різко, але приховуючи своє занепокоєння, запитав Арктор. — Це мій будинок, Джиме. Ти не можеш встановлювати...

— Тихіше, тихіше, — сказав Берріс. — Як кажуть наші німецькі друзі, leise. Що означає — спокійно.

— Що ти зробив?

— Якщо вхідні двері відчиняться, — мовив Берріс, — під час нашої відсутності, мій касетний програвач почне записувати. Він — під диваном. Там двогодинна плівка. Я встановив три ненаправлених мікрофони «Соні» в трьох різних...

— Ти мав мене повідомити, — сказав Арктор.

— А якщо вони влізуть через вікно? — запитав Лакмен. — Або через задні двері?

— Аби збільшити шанси, що вони ввійдуть через вхідні двері, — продовжив Берріс, — замість того, щоб скористатися більш незвичними методами, я завбачливо лишив вхідні двері незамкненими.

Після паузи Лакмен почав посміюватися.

— А якщо, припустимо, вони не знатимуть, що двері незамкнені? — спитав Арктор.

— Я залишив на них записку, — сказав Берріс.

— Ти приколюєшся!

— Так, — одразу ж відказав Берріс.

— Ти, блядь, приколюєшся над нами чи ні? — перепитав Лакмен. — Я тебе не розумію. Бобе, він приколюється?

— Побачимо, як приїдемо, — мовив Арктор. — Якщо на дверях буде записка і вони незамкнені, значить, ні.

— Вони, мабуть, знімуть записку, — сказав Лакмен, — після того, як обнесуть будинок, а тоді зачинять двері. У такому разі ми не дізнаємося. Ніколи. Ніколи не дізнаємося напевне. Знову ця невідомість.

— Звісно, я жартую! — рішуче сказав Берріс. — Лише психопат на таке здатен — залишити вхідні двері свого будинку незамкненими й повісити на них записку.

— Що ти написав у записці, Джиме? — повернувшись до нього, запитав Арктор.

— Для кого вона? — додав Лакмен.— Я навіть не підозрював, що ти вмієш писати.

— Я написав, — поблажливо відказав Берріс, — «Донно, заходь; двері незамкнені. Ми...»

Берріс запнувся.

— Записка для Донни,— кострубато завершив він.

— Він це зробив,— мовив Лакмен.— Він справді це зробив. Усе це.

— Таким чином, — знову розважливо проказав Берріс, — ми довідаємося, хто це робив, Бобе. А це — найважливіше.

— Якщо вони не вкрадуть касетник, виносячи диван і все решту, — сказав Арктор.

Він швидко обдумував, наскільки велику проблему це насправді створило, цей черговий приклад вияву Беррісового заплутаного нікудишнього електронного генія, якому місце в дитсадку. «Курва! — виснував Боб.— Вони знайдуть мікрофони впродовж перших десяти хвилин і побачать, що ті ведуть до касетника. Вони точно знатимуть, що робити. Видалять запис, перемотають плівку назад, залишать усе, як було, залишать двері відчиненими й не чіпатимуть записки. Фактично, незамкнені двері лише полегшать їм роботу. Йобаний Берріс,— подумав він.— Геніальні плани, які призведуть до того, що пиздою накриється весь всесвіт. У будь-якому разі він, імовірно, забув увімкнути програвач у розетку. Хоча, звісно, якщо він знайде його непід’єднаним...

Стверджуватиме, що це доводить, що тут хтось був, — подумав Арктор. — Він зациклиться на цьому й докучатиме нам цим кілька днів. Заходив хтось, кому було відомо про його пристрій, тож він завбачливо його відімкнув. Тому, — вирішив Боб, — якщо вони знайдуть касетник від’єднаним від розетки, то, сподіваюся, додумаються його туди під’єднати, й окрім цього, ще й правильно все налаштувати. Насправді, їм варто перевірити функціонування усієї його системи стеження, перевірити весь цикл її дії так само, як вони перевіряють свою, абсолютно точно пересвідчитися, що вона функціонує бездоганно й лише тоді перевести її у стан готовності, чистого листка, на якому ще нічого немає, але щось неодмінно з’явилося б, якби хтось — наприклад, вони самі — зайшов до будинку. Інакше підозри Берріса ніколи не зникнуть».

Дорогою Арктор продовжив теоретичний аналіз ситуації, згадавши ще один добре підібраний приклад. Його втовкмачили йому в пам’ять під час тренування в поліцейській академії. Або ж Боб прочитав про це в газетах.

Замітка. Один із найефективніших видів промислового або військового саботажу зводиться до збитків, нанесення яких неможливо належним чином довести або ж узагалі неможливо довести, що вони завдані навмисно. Це щось на кшталт невидимого політичного руху; можливо, його взагалі не існує. Якщо до запалення автомобіля під’єднана бомба, то існування ворога стає очевидним; якщо хтось підриває публічну будівлю або