Читати книгу - "Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора, Ольга Обська"

Розділ 17. Не вір очам своїм

 

Ентоні спочатку не бачив, за ким женеться, і не розумів, навіщо він женеться. Логіка запевняла, що треба перейти на крок — немає жодної причини переслідувати невідомих, але він не слухав підказки логіки, а лише збільшував швидкість.

Втікачів було двоє, Ентоні зрозумів це за звуками. Схоже, дві дівчини — їхні швидкі кроки здавалися легкими. Куди тікають? Чому? От пройдисвітки.

Наздогнати втікачок вдалося лише біля кінця сходів. І тільки в цей момент Ентоні зрозумів, що гнався не за дівчатами. Принаймні одна з них — наче хлопець. Одяг чоловічий.

Хлопець так сильно не хотів бути спійманим, що оступився і повалився на спину дівчини, що бігла попереду. Дівчина схопилася за перила, але це не допомогло. Ентоні відчував, що ще мить і обоє втікачів опиняться на підлозі.

Він діяв інстинктивно. Хотів підхопити обох, щоб підтримати. Але не зміг утримати рівноваги — впав разом із ними. От халепа! Причому на підлозі опинився він, а двоє переслідуваних зверху. Судячи з того, як блискавично обоє скотилися з нього вбік, вони анітрохи не забилися — весь удар прийняв на себе Ентоні. Та він і не засмутився — подумаєш, пара синців. Ось якби хтось із цієї парочки впав на підлогу, травми могли б бути серйознішими. Вони обоє: і дівчина, і хлопець були досить худенькі — кістки б переламали.

Ентоні піднявся на ноги і поквапився допомогти піднятися молодняку. Спочатку простягнув руку дівчині, але вона її навіть не помітила — опустивши голову, шукала щось на підлозі. Мабуть, окуляри. І оскільки дівчина поки що підніматися не поспішала — подав руку хлопцеві. Краще сказати, сам ухопив його за руку. Тому що той не поспішав скористатися допомогою.

Ентоні мимоволі звернув увагу, яка вузька й тендітна в нього долоня. Навіть побоявся, що може зробити боляче, якщо стисне її сильніше. З-під широкого рукава його камзола майнуло зворушливо тонке зап'ястя. У грудях сколихнулося незрозуміле почуття, схоже на ніжність. Ентоні здивувався собі. Абсолютно незнайомий молодий хлопець, звідки така реакція? Він поспішив випустити його руку.

— Куди ви так поспішали? — звернувся не до нього, а до дівчини.

Вона на той час вже відшукала і надягла окуляри. І… оце так несподіванка… Ентоні раптом упізнав у ній свою студентку.

— Тереса?

Вона, на відміну хлопця, із задоволенням скористалася допомогою Ентоні — піднялася, спираючись на його руку.

— Доброї ночі, дьєре Ентоні, — промовила Тереса незворушно, ніби не було нічого незвичайного в тому, що викладач зустрів студентку далеко від студмістечка вночі, та ще й у супроводі хлопця.

— Чому ти не в гуртожитку?

Ентоні надав обличчю суворості. Просто для годиться. Він знав Тересу як одну з найвідповідальніших і найрозумніших студенток. Вона йому подобалася, і він не схильний був думати, що вона здатна на дурості, проте статус зобов'язував його виявляти строгість.

— Мені була потрібна порада Корнелії, — почала пояснювати Тереса. Говорила жваво. Ця дівчина ніколи не мимрить і не ніяковіє. — Я б приїхала вдень, але віщунка приймає лише вночі.

Хотілося запитати, що за порада знадобилася Тересі, але Ентоні стримав цікавість. Хтозна які особисті справи можуть бути у студентки? Вона має право на конфіденційність. Зрештою, він тут теж відвідувач віщунки. І не хотів би ні з ким відверто говорити про причини свого візиту. Але ще одне питання він має поставити.

— Чому в такій компанії? — Ентоні перевів погляд на хлопця.

Той, як і раніше, викликав у ньому незрозумілі почуття. Може, Ентоні його знає? Він почав роздивлятися риси обличчя, наскільки дозволяло тьмяне світло, але згадати хлопця не вдавалося. Коротке кучеряве волосся, ніс із горбинкою, широкі вилиці. Загалом він справляв приємне враження. Але Ентоні його не впізнавав. Він точно не студент академії. Тоді що за тип?

— А це… — Тереса затнулася. — Тієн.

— Я її двоюрідний брат, — сказав хлопець хрипко. Застуджений? — Супроводжую кузину у її діловій нічній поїздці.

От не дарма Ентоні вважає Тересу дівчиною відповідальною та завбачливою. Не поїхала до віщунки одна. Попросила родича супроводити. Щоправда, замолодий він трохи для супроводжуючого. Але краще з таким компаньйоном, ніж самій.

— Нам треба йти. На вулиці нас чекає екіпаж, — усе тим же хрипким голосом по-діловому заявив хлопець.

Ентоні справді помітив екіпаж, що чекав неподалік вежі, коли вони з братом під'їжджали до входу. Тепер зрозуміло чий.

— Не сильно забилася? — хлопець підхопив Тересу під руку і повів до виходу з вежі.

Ентоні пішов слідом.

Зовні було набагато світліше, ніж усередині. Ентоні мав можливість провести поглядом двох нічних авантюристів, і ще раз вивчити кузена Тереси, щоправда, зі спини. У вежі він здався Ентоні худим, але це не так. Не худий — стрункий. Вони з Тересою швидко, мало не підстрибуючи, дійшли до екіпажу і заскочили всередину.

Час було Ентоні зайнятися своїми проблемами. Він прихопив забутий в екіпажі гаманець і поквапився повернутися до Корнелії.

— Ти довго, — здивовано глянув Джозеф.

А ось на обличчі віщунки не відобразилося жодної емоції щодо затримки Ентоні. Хоча вона взагалі рідко виявляє емоції.

Він відрахував їй потрібну суму і сів на стілець поруч із Джозефом, сподіваючись, що Корнелія насамперед відповість на найважливіше для нього запитання.

— Габріелла носить дитину?

Голос зрадливо зірвався. Ентоні боявся позитивної відповіді. Не тому, що боявся стати батьком, а тому, що боявся протилежного. Йому не дадуть стати батьком. Габі так і не повернеться.

— Я не відповідаю на запитання, — блиснула очима Корнелія. — Я даю поради. На твоє запитання вона має відповісти сама.

Віщунка знущається?

— Та якби я міг поставити це питання їй, хіба б я прийшов ставити його тут?

Якби Ентоні знав, де шукати Габі, він би діяв зовсім інакше. Він би вже був у неї. Він знайшов би слова, він би пояснив, він би пообіцяв. Він би не лише говорив, він би діяв. Він показав би, що вона для нього означає. Прокляття! Як він скучив за нею! За її хитрим поглядом, за її усмішкою, за її легким подихом, за її розкішними пшеничними пасмами, такими м'якими на дотик — Ентоні любив пропускати їх крізь пальці, за її гарячим шепотом, за її ароматом — вона пахне осіннім сонцем, за її солодкими устами, які смертельно хочеться зім'яти поцілунком... Якби він тільки міг побачити її...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍