Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Розділ 9

Я зробила декілька глибоких вдихів та видихів, щоб заспокоїтися. Гордій відпустив мою руку та підійшов ближче до автомобіля. Я ж просто залишилася стояти. Антон швидко закрив капот і відійшов трохи далі. Хлопець підморгнув мені, мило усміхаючись. Тільки для мене це все було не таким уже й веселим. Я озирнулася довкола, а тоді мій погляд зупинився на трасі. Тут справді можна добряче розігнатися. Від цих думок у мене мороз пройшовся по шкірі. Гордій відчинив дверцята з пасажирського боку й кивнув, щоб я сіла. Мої ноги затремтіли, але я все ж попрямувала до нього. Усередині з’явилося непереборне хвилювання, а ще якесь дивне піднесення, наче я перебувала в передчутті незабутніх емоцій.

Я сіла на сидіння, а Гордій нахилився до мене та допоміг мені защепити пасок безпеки. З’явилася змога порозглядати його, тому я вирішила не відмовлятися від такого задоволення. Він красивий, справді. Навіть це його волосся, що зараз було скуйовджене в різні боки, так і манило, щоб провести по ньому своїми пальцями.

— Боїшся? — раптом спитав хлопець, дивлячись на мене своїми сірими очима.

— Боюся, — тихо зізналася я.

— Не варто. Думаю, що тобі сподобається.

— Може, ти вирішив таким чином убити мене? — спитала я, примруживши очі. — Хочеш підлаштувати аварію, щоб позбутися мене?

— У такому випадку ми помремо двоє, — сказав Гордій і випрямився.

— Не дуже подобається такий розвиток подій, якщо чесно.

— Спробуй заспокоїтися. Якщо не зможеш боротися зі своїм страхом, то заплющ очі. Так буде легше. Ось тут є ручка, за яку можеш триматися.

Він показав мені на ручку біля дверей. Я ж кивнула головою. Гордій зачинив дверцята біля мене, а тоді швидко обійшов автомобіль і сів за кермо. Страх пробирав мене до самісіньких кісток, але й було щось таке, що змушувало моє тіло тремтіти в передчутті. Можливо, цікавість?

Я незчулася, як Гордій завів двигун, і автомобіль рушив з місця. Швидкість з кожною секундою наростала, а я міцно вчепилася за ручку. Усе було наче в тумані: швидко, різко та дуже небезпечно. Це налякало мене. Я скрикнула, коли автомобіль розвернувся на повороті, а я почула характерний скрип шин. Гордій раптом з’їхав з траси на ґрунтову дорогу. Він їхав так швидко, що за вікном здіймалася пилюка. Мною хитало в різні боки, тому я ще міцніше стиснула ручку. Автомобіль знову різко розвернувся, від чого мене ледь не знудило. Я глянула на спідометр, де стрілка уже перевищувала 200 км/год.

— Господи! — закричала я, глянувши на Гордія. — Ти що, дикий?

Він лише усміхнувся та знову виїхав на трасу. Автомобіль розігнався на ще вищу швидкість, тому я просто міцно заплющила очі. Емоції переповнювали. Страх змішаний з адреналіном та ейфорією. Мене вкотре відкинуло, коли авто звернуло на повороті. Було таке враження, наче шини горять та димлять під нами. У голові з’явився пульсуючий біль, все моє тіло тремтіло, а кров наче застигла в жилах. З’явилося таке незнайоме мені відчуття вседозволеності, ніби тут і зараз усе лише для тебе.

Автомобіль різко загальмував, і я ледь не вдарилася головою об лобове скло. Добре, що пасок безпеки втримав мене. Автомобіль досі гудів піді мною. Я своїми ногами відчувала, як він тремтів. У мене закрутилося в голові, а до горла підступила нудота. Захотілося якнайшвидше вибратися звідси. Я потягнулася руками, щоб відщепити пасок безпеки, але мені це не вдавалося.

— З тобою все гаразд? — спитав у мене Гордій, і я вперше за цей час глянула на нього. — Ти зблідла.

— Усе нормально, — пробурмотіла я, намагаючись розібратися з паском.

Хлопець раптом вирішив допомогти. Його пальці випадково зачепили мої, а мене наче вдарило струмом. Я здивовано сіпнулася і швидко забрала свої руки. Коли Гордій відщепив пасок, то я швидко вискочила з автомобіля. Глибоко вдихнула повітря, щоб приборкати своє хвилювання всередині. Звідки воно взялося? Усе ж добре. Ось я тут стою жива та здорова. Чому тоді далі так страшно? Я поклала свої руки собі на шию, бо мені стало надто жарко. У голові запаморочилося, а в очах потемніло. Мої ноги ослабли, а руки повільно опустилися вниз. Я відчувала, що от-от впаду.

— Ей, Поліно! — крізь шум у вухах почула голос Гордія.

Мої ноги підкосилися. Я вже була готова впасти на асфальт, але сильні руки міцно схопили мене за талію. Я майже втратила свідомість.

— Принеси води! — крикнув він комусь.

Гордій підняв мене та посадив на лавку. Сам же хлопець сів навпроти, удивляючись у моє обличчя. Крізь свій затуманений погляд я зустрілася з його очима. Він мав стурбований та збентежений вигляд. Може, удавав перед дідусем? Не думаю, що направду хвилювався за мене. До нас підбіг якийсь хлопець і передав Гордію пляшку води. Він відкрив її й притулив горличко до моїх губ. Я зробила декілька ковтків. Здається, стало трохи легше.

— Ти в нормі? — спитав хлопець.

Він вилив трохи води собі на руки. Спочатку Гордій поклав свої холодні мокрі долоні мені на чоло та щоки. Я весь цей час спостерігала за ним, не в змозі відвести погляд. Потім він знову змочив руки та легко торкнувся ними моєї шиї. Я ледь помітно здригнулася чи то від його холодних пальців, чи то від відчуттів, викликаних його дотиками.

— Усе добре, — сказала я та видихнула. — Трішки погано стало.

— Ти не звикла до швидкості, тому це нормально. Мабуть, мені не варто було так розганятися.

Я легенько усміхнулася. Він мав виглад справжнього турботливого чоловіка, що хвилювався через здоров’я своєї дружини. Дідусь буде в захваті від такого шоу кохання. Якщо чоловік так хвилюється через запаморочення своєї дружини, то що повинна зробити вона? Правильно! Треба заспокоїти його. Я нахилилася та міцно обійняла Гордія за шию. Він трохи напружився, але за мить одразу ж розслабився. Я поклала свою голову на його плече та підсунулася ще ближче до нього. Хлопець легко провів своєю рукою по моїй спині, а я непомітно вдихнула його запах. Щоправда, від нього тхнуло якимсь маслом і чимось горілим, тому я скривилася. Його дідусь, певно, тріумфує, спостерігаючи за нами. Згодом я все ж відсторонилася, а Гордій випрямився.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍