Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

ГЛАВА 12

Вже наступного дня Софія забронювала для них два номери у готелі з окремими ванними кімнатами та спільною вітальнею.

І полегшено зітхнула, коли чоловік відповів повідомленням, в якому писав, що його все влаштовує. Говорити з Вороном у Софії не було ні бажання, ні сміливості.

Після того, як вчора, просто у коридорі, чоловік довів її до межі безумства, а тоді так легко покинув, Софія була ніби не в собі. До тієї злощасної «перевірки», вона і не здогадувалася, що можна так сильно хотіти чогось. Хотіти когось! І погасити це бажання самотужки у неї не вийшло, хоч вона дуже старалася…

Господи, чому вона погодилася на традиційний метод зачаття? Наскільки б простіше було прийти у клініку, зняти трусики, розставити ніжки й отримати дозу сперми. Але ж ні, захотілося Ворону нормально все зробити.

Ну, тепер, роздумувати про це було пізно.

Софія вже вирішила загуглити щось про те, як не бути колодою у ліжку, коли почула, як біля її будиночка зупинилося авто.

«Тільки б не Денис! Тільки б не Денис!», – молилася вона, підходячи до вікна. А коли визирнула на двір, подумала, що краще б це був Денис.

З машини виходив її тато. Двері з пасажирської сторони відчиняла мама. Жінка сильніше гримнула дверима, і чоловік відразу дав їй зауваження. Його коментар викликав відповідну реакцію у мами. І так, батьки, переступивши її поріг, вже ричали один до одного.

Софія, як тільки відімкнула для них двері, втиснулася спиною у куток.

– Привіт, доню, – першою заговорила мама і відразу пройшла у кухню.

Тато залишився у веранді.

– Я зайшов тільки для того, щоб привітатися. Їду в Яблунівку, а мама вирішила скористатися можливістю та погостювати у тебе кілька годин.

Дівчина полегшено усміхнулася. Якщо батьки будуть порізно, то їй не доведеться нервуватися.

– Ти ж не надто зайнята? Бо якщо у тебе робота, то…

– Ні. Я рада, що ти привіз маму. Ми давно не бачилися.

– Тоді добре. Я заїду по неї ввечері. Бувай!

– Щасливої дороги, тату.

Чоловік вийшов з дому, а Софія пішла у кухню.

– Як же в тебе гарно і чисто, – похвалила її мама. – А я все до порядку дійти не можу через того осла. Тільки одну тарілку помию, так він іншу на столі залишить. Ще вчора червоний борщ перевернув і низ білої скатертини, що ти нам на Різдво дарувала, заляпав. А якби ти знала, що він…

– Мамо, а хочеш, я тобі гарячий шоколад зроблю? – швидко перевела тему Софія. – Справжній. Не з пакетика! Ще й зефіру туди накидаю!

– О, люблю таке, роби.

Вкотре дівчина відчула сором за те, що не може і не хочу вислуховувати мамині скарги на тата. І дістали її не стільки історії про розкидані шкарпетки та шухляди, що не заходять у комод. А те, як саме її батьки розв’язують ці проблеми, – все через лайку. Доходило до того, що справи, з якими можна було впоратися за пів години, заморожувалися на тижні, бо і мама, і тато, гальмували роботу суперечкою.

Доки мама насолоджувалася шоколадом, Софія розповіла їй про свої плани на Великдень.

– Якщо Уляна залишається на свято сама, то нехай до нас приїздить, а не ти до неї. Погостює у тебе кілька днів.

– Ні. Я від Уляни відразу збираюся на десятиденний відпочинок на Закарпаття.

– Сама відпочиватимеш? – поцікавилася мама.

– Ну, ти ж знаєш, що ми з дівчатами в цьому питанні не сходимося, – тут вона говорила правду. – Тож, так, я відпочиватиму сама, – а промовляючи це, дівчина схрестила пальці.

– Зрозуміло. Але не забувай нам фото щодня скидати, щоб ми з татом не хвилювалися.

– Звичайно, – усміхнулася донька.

А сама подумала, що вже згодом, коли підтвердиться її вагітність, скаже батькам про те, що відпочивала з Денисом.

Вони мило і весело побесідували. За цей час Софія приготувала вечерю і зателефонувала татові, щоб запросити його. Коли батько повернувся, вони втрьох сіли за стіл. І навіть перших десять хвилин були нормальною сім’єю. А тоді…

– Будемо додому їхати, станеш, я хліба куплю, – проказала мама.

– А чому досі не купила? Я ж тебе на три години залишав. Магазин то за рогом!

– Я з донькою час проводила. І той хліб я не собі купую. Бо не я завтра вранці кричатиму, що масла немає на що намазати.

– Бо готувала б ти нормальний сніданок, як інші жінки, то я не тільки б один хліб з маслом їв!

– У мене є зайвий хліб! І на сніданок я вам маю що дати…, – лепетала Софія, але ні мама, ні тато, її вже не слухали, бо почали сперечатися через інші речі.

Коли через годину вони, хриплими голосами попрощалися з донькою, Софія відчувала себе ледь живою. Вона, навіть не заходячи у кухню, вимкнула світло, так і залишивши на столі весь посуд. Посунулася у свою кімнату, зарилася у постіль і притиснулася до стінки.

Дівчина твердо вирішила, що до вагітності має уникати стресу. А це, в першу чергу, означало, що їй потрібно менше бачитися з батьками.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍