Читати книгу - "Як (не) закохатися в дракона. Академія Торенвес, Марго Вольська"

Розділ шістнадцятий

У легкій сукні, на яку Норберт перетворив те нещастя, що на мене вдягли, бігти виявилось значно простіше, аніж я очікувала. Мене, ймовірно, намагались зупинити, але я навіть не відчула цього, просто втікала так швидко, як могла. Зупинилась лише на самісінькому даху, коли дісталась до своєї криївки. Спустилась, ступаючи по черепиці, мов по сходах, до невеликої ніші, думала пірнути всередину, та щось завадило. Сіла зрештою зовні, обхопила коліна руками і дивилась на небо.

Весна ще тільки-тільки вступала в свої права, тому було холодно. Я справді мерзла, але не змогла змусити себе навіть залізти глибше у потаємну нішу, не здогадалась дістати звідти щось тепле з одягу, який сама ж принесла.

Було темно. Та все ж я не пропустила ту мить, коли в повітря знявся величезний дракон.

Він з’явився нізвідки. Може, вистрибнув з вікна і перетворився?.. Я не могла цього знати. Тільки дивилась на нього, бачила, як переливається в місячному сяйві біло-синя луска. Дракон справді був мов виточений з криги, граційний і прекрасний. Він описав над столицею кілька кіл, а тоді, здається, визначив свою мету і полетів кудись.

Я не одразу зрозуміла, що він летить до мене. Лише коли тінь сховала палац від місячного сяйва, зіщулилась мимоволі… Як він збирається тут сісти?

Дракон склав крила прямо над палацовим дахом. Я прикрилась руками від жаху, та за мить зрозуміла, що нічого поганого так і не відбулось. Обережно підняла голову, аби подивитись, що відбувається, і охнула від подиву. Дракона окутало магічне сяйво, він стрімко зменшувався в розмірах та опускався донизу значно плавніше, аніж я очікувала. Коли його ноги торкнулись черепиці, це вже був Норберт, такий, як я його знала. Він роззирнувся, побачив мене і поспішив до моєї криївки. Опустився поруч та обережно накинув мені на плечі власний сріблястий камзол. Одразу ж стало тепло.

– Сумуєш, принцеско? – спитав він.

Я шморгнула носом. Це було геть не за етикетом, та зараз мені виявилось плювати на той клятий етикет. Всі чудові плани, які я будувала на життя, все, на що сподівалась, сьогодні просто перетворилось на пил. Звісно, Норберт в цьому не винен, я сама думала про своє життя… Інакше.

– Чого ти? – він обережно торкнувся мого плеча. – Ти мене боїшся?

– Ні, – я від подиву аж повернулась до Норберта. – А чому повинна? Бо ти крижаний дракон? Чи сніжний? Чи як ви там називаєтесь?..

– Та ніяк ми не називаємось насправді, – пояснив Норберт. – Просто звичайний дракон з іншим типом сили. Я взагалі-то вогнедишний.

Я моргнула.

– Серйозно?

– Ну, аякже, я ж не можу кригою плюватись, – знизав плечима я. – Тільки полум’я у мене не запалює, а навпаки, заморожує. Є ще вітряні дракони…

– А це які?

– Дуже швидко літають, трохи менші за нас, стандартних, прудкі і сильні. Вогнем майже не дихають, зате коли чхнуть, можуть бурю підняти. Тільки про них майже ніхто не знає. Драконів дуже багато видів…

– Особливо драконячих принців, – озвалась я похмуро і знов відвернулась.

– Ти що, через це сердишся? Це так важливо?

Я й сама собі задала це питання. Чи змінилось би моє ставлення до Норберта, якби він сказав мені про своє походження одразу?

– Просто у нас не прийнято випинати свою принцячість, – промовив Норберт. – Це моветон. Просто треба бути самим сильним драконом, от і все. У нас не кланяються королю на вулицях, а сам король – не манірна істота, з якою треба спілкуватись тільки на «ви» та пошепки. У вас інакше. Коли я тебе побачив, спочатку подумав, що ти така ж, як і всі інші. Я з батьком посварився, бо стверджував, що не всі люди однакові, але до нашої зустрічі, якщо чесно, майже переконався в тому, що він правий. Але ти виявилась інакшою. Сміливішою, яскравою такою. Мені стало цікаво, і я вирішив: а чому б не спробувати, не придивитись до тебе? Раптом щось вийде?.. Я думав сказати після балу, якщо ти сама за камзолом не здогадаєшся, але не встиг, бо тут вилізла ця паскуда. До речі, прекрасно розумію, чому ти так сильно не хотіла за нього заміж. Чесне слово, я б також не хотів.

Я підсунулась трохи ближче до Норберта.

– Насправді, – промовила геть тихо, – мене не лякає те, що ти дракон Проблема лише в тому, що ти принц.

– Чому?

– Тому що мій батько уже вигадує, як цим скористатись, розумієш? Для нього я – лише ресурс, який треба вигідно продати. Так, з Девісом навряд чи вже вийде, після того, як ти осоромив його перед всіма дворянами. Але тепер тато знайшов нову ціль – принц крижаних драконів! Він уже уявляє собі, як домовляється з твоїм батьком про зняття магічної межі з північних частин нашого королівства, приєднує відокремлені території, розширяє Альсорію. Можливо, я навіть на певний час стану його улюбленою донькою. Тільки це все мерзенно, розумієш? Він мене не любить. Я просто іграшка.

– Ти заслуговуєш набагато більшого.

Норберт обережно взяв мене за підборіддя, змушуючи повернути голову до нього, і зазирнув в очі. Тоді, продовжуючи дивитись ось так, уважно, пошепки спитав:

– Скажи, Розанно, а що ти плануєш робити далі? Підкоришся йому?

– Ні! – палко вигукнула я. – Втечу. Я й хотіла втекти сьогодні, тільки не впевнена, що тепер це буде так легко зробити. Але я все одно впораюсь. Мені плювати, що батько скаже, я…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍