Читати книгу - "Заборонений плід, Валерія Дражинська"

16

Женя

 

- Так, Дімо?

- Чому не відповідаєш, коли я тобі дзвоню? - голос звучить роздратовано.

- Я купалася, - намагаюся говорити спокійно, але серце з грудей вилітає, - Мені що, телефон із собою у воду брати?!

- Треба буде - візьмеш! - знову на мені зривається, - Чим ти займаєшся?

- Виконую твою пораду.

- Яку з них?

- Ставлюся з усією серйозністю до ситуації, що склалася.

- І з якого ти вирішила почати? - переводжу погляд на Андрія, він встиг проговоритися, що я зустрілася з хлопцем?

- А це має значення?

- Женя, не зли мене! - голос звучить вже більш-менш спокійно, - Я сподівався, що ти вибереш інший шлях вирішення проблеми.

Точно Андрій здав.

- Я поки що просто розглядаю варіанти, - втомлено зітхаю.

- Ну, удачі! Дай мені Андрія.

- Тебе, - зло кидаю слухавку охоронцеві.

Цей зрадник, на мій жаль, із легкістю її ловить. Деякий час уважно слухає і потім видає коротке:

- Зрозумів.

Я, примружившись, його сканую.

- Вибач, Женя! - знизує він плечима, ні краплі не каючись, чим записується мені у вороги, - У тебе є двадцять хвилин.

- У сенсі? - не розуміючи перепитую.

Ніколас із веселою посмішкою спостерігає за нами.

- Для спілкування тобі дано двадцять хвилин, потім мені велено відвести тебе додому.

- Ти знущаєшся?

- Я людина підневільна, - усміхається він.

- Очманіти! Мені що тепер із людьми спілкуватися не можна?

До його честі він злегка червоніє та зніяковіло відвертається.

- Щодо цього в мене вказівок не було, - бубонить собі під ніс та нарешті залишає нас одних.

- Це хто? - глузливо цікавиться Нік.

- Охоронець, який, мабуть, перекваліфікувався в наглядачі.

- Твій дядько тебе дуже береже, - протягує задумливо.

А я впадаю в ступор. І по-іншому дивлюся на Дімині випади та дивні розпорядження охороні. Усе це попахкувало ревнощами. Обдумати "відкриття" не встигаю:

- Женяяяяяя! Ти ще зі мною? - махає рукою перед моїм обличчям Нік.

- Так, вибач! Задумалася, - від усвідомлення можливого розкладу в голові виникає повний сумбур, - Ти хотів про щось поговорити. Чув же, що часу в мене не багато.

- Дивлюся, ти сама слухняність! Хороша дружина з тебе вийде, - кепкує він, чим моментально мене вибішує.

Навіть не знаю, що розлютило більше. Те, що він це озвучив чи те, що це правда. Діму я завжди слухаюся не від нестачі характеру, а тому що це він. Так, я закохана в нього дурепа. У питанні управління компанією я йому протистою суто через повне неприйняття нав'язаним з дитинства обов'язком та із-за ослячої впертості.

- Це навряд чи! Бачиш, поки мій... дядько, - мені неприємного було його так називати, - Є головним, мені доводиться його слухатися, - безбожно брешу.

- Ясно. Ну тоді до справи?

- Давно вже пора.

Чому розумний, красивий, цікавий хлопець біля мене не викликає зовсім ніяких емоцій? Початкова зацікавленість безслідно зникла. Що зі мною не так?

- У мене до тебе ділова пропозиція, яка влаштує нас обох. 

- Я слухаю! - він мене заінтригував, витіснивши тим самим бардак із голови.

- Я пропоную фіктивний шлюб. Кожен живе своїм життям, ні в чому один одного не обмежуючи. Ти молода, красива дівчина. Думаю, тобі не потрібен ні справжній шлюб, ні офісний геморой. Будеш собі жити далі як і жила. Вчитимешся, потім працюватимеш де тобі заманеться, ну або не працюватимеш, - гарно викладає, мабуть підготувався, - А мені досвід управління такою великою корпорацією не завадить. Про мою, мммм, як би це висловитися? Порядність чи що? Тобі не варто хвилюватися, сама ж знаєш, що все записано на тебе. А потім будемо діяти за обставинами. 

- За обставинами? - його пропозиція звучить привабливо, ось тільки нюансів, що бентежать, багато.

- Підпишемо шлюбний контракт. Врахуємо все, що потрібно. Зустрінеш когось - розлучимося. Усе просто.

Простіше нікуди! Особливо для спадкоємиці величезних статків.

- Женя! Час, - наді мною нависає Андрій.

- Дай мені хвилину! - вимогливо дивлюся на нього.

- Добре, чекаю тоді в машині.  

- Усе не просто, Нік, - дочекавшись відходу охоронця, повертаюся до мого претендента у фіктивні чоловіки, - Але я подумаю над твоєю пропозицією.

- Іншої відповіді я й не очікував.

- А твоя дівчина так і залишиться нею бути? - не змогла втриматися, хоча й елементарних ревнощів зовсім не відчувала.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍