Читати книгу - "Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра"

Глава 12

ГЕРМАН.

   Він помітив її раніше, ніж вона його. Відразу вичепив поглядом з натовпу першокурсників. Засмучена, вся у своїх думках і навіть не помічає, як оцінююче заглядаються на неї ці прищаві малючки-бойовички. Захотілося її у щось загорнути, а їм повиколювати очі. Стримав себе, оманливо усім посміхаючись.

   Взагалі, на заміну професора мав сьогодні йти однокурсник Германа Рон, але як тільки він почув у якій групі буде заняття, то напросився його провести. Йому було важко пояснити нащо це робить, але бажання її побачити й можливо навіть позлити було таке непереборне, що думати про причини просто не хотілося. Є непереборне бажання — треба його задовольнити. Такий девіз бойовика по життю 

– Ну що крихітки? Позаймаємося? – розважливо промовив Герман, пронизуючи поглядом лише єдину крихітку, яка його тут цікавила. А вона відповідала йому злістю, що так і читалася по її очах. 

   Зачепило це хлопця не на жарт. На яку дівчину не глянеш, усі відразу бісики очима пускають, зачіски поправляють та кокетливо посміхаються. А ця стоїть і свердлить його насуплено-вбивчим поглядом. Ніби тільки один він винен в усіх її бідах. Трошки звісно винен, але ж не так вже й масштабно щоб ненавидіти його.

– Герман, ти візьмеш мене у спаринг-партнери? – запитала симпатична блондиночка, з красивими, округлими формами у першому ряду.

    Іншого разу він так би й зробив, а потім вони б ще чудово розважились без зобов'язань. Хлопець добре вивчив такий тип дівчат. Їм навіть зустрічатись не треба було, головне побувати у його ліжку, а потім усім це розповідати. Типу досягнення таке. Германа це повністю влаштовувало. Щобільше, він саме таких і шукав, бо часу й особливого бажання будувати якісь там стосунки не було.

– Не сьогодні, кицюня, – посміхнувся дівчині хлопець, підмічаючи одним оком як невдоволено пирхнула його колючка. – Розбийтесь на пари та оберіть собі зброю для бою. Будемо відпрацьовувати ваш захист. Будете формувати щити для фізичного стримування. Вже проходили це?

– Так, – відповіли хором вони.

– От і добре. Тоді починайте тренування і бажано не повбивати один одного. Всі питання в кінці заняття. А я займуся вашою новенькою. Хто тут травниця, що бажає бути бойовим магом? 

ЕЛЬВІРА

    Захотілося запустити в нього усі бойові потоки, що так чітко зараз відчувала. Але великим зусиллям волі видихнула та підняла руку в гору. Травниця тут була тільки я. 

– Як тебе звати, травниця? – продовжував знущатись нахабний бойовик.

– Ельвіра Кортів, – тихо відповіла я.

– Ну що ж, Ельвіра, ходімо, оберемо зброю для заняття, – по дорослому, як справжній вчитель, промовив він і відправився за іншими до підсобного приміщення, біля якого на купі лежали мечі, шпаги, катани, шаблі та навіть сокири майже мого зросту були.

– Обирай знаряддя нападу, травниця, – навмисно виділяючи останнє слово, звернувся до мене Герман. 

    Всі шуміли та сперечались між собою стосовно вибору. Я ж мовчки роздивлялася добре затупленні мечі й розуміла що й підняти їх не зможу, не те що махати ними. А шпага вигляділа ну дуже непрезентабельно, ще й зі спеціальним наконечником.

  Хотілося таки ляснути чимось вагомішим того бойовика за те, що привселюдно знущається з мене, тому я обрала короткий меч. Якщо вперти його в землю, то він доходив мені приблизно до середини стегна. Важкуватий трохи, але підняти його спромоглася, тож думаю зможу і махнути кілька разів.

– Не поганий вибір. Практичний, як мінімум, – похвалив мене Герман.

    Я нічого не відповіла, лише уявила, як тим мечем гепаю його по спині. Дівчата, що ще недавно були налаштовані до мене прихильно, зараз косили не добрими такими поглядами. Тільки розборок за увагу старшокурсника мені й не вистачало.  

    Герман обрав теж такий самий меч і повів мене до краю поля. Таким чином що ми опинилися на певному віддалені від інших та за такою собі ширмою у вигляді підсобки й роздягалень, що тепер знаходились між нами та учнями.

– Для кого ти влаштував оцю виставу? – сердито запитала в нього, як тільки ми трохи відійшли від натовпу зівак.

– Хіба не ти хотіла, щоб ніхто не знав, що ми знайомі? – безпечно відповів він запитанням.

– А навіщо виділив мене серед інших?

– Боїшся помсти від нових подружок? Можу провести до твого факультету, якщо треба.

– Обійдуся. Ти такий нестерпний, – не втримала це в собі я.

– А ти сьогодні така, ммм, приваблива. Відразу пригадую твою білу сорочку. До речі, вона мені тепер сниться. 

   Як можна з такою людиною говорити про щось серйозне, коли в його голові одні вульгарні жарти. Вирішила змінити тему. 

– Добре, не будемо про це, але скажи мені нащо ти Ліма побив?

– Побив? Та нічого подібного. То був дружній привіт. Трохи сили не розрахував, – таким же несерйозним тоном відповів бойовик.

– Навмисно хочеш розгнівати мене? – здогадалася я.

– Емоції це, щоб ти знала, рушійна сила в бойовому мистецтві. Ну, давай, нападай на мене, – посміхнувся він, розставляючи руки в сторони.

    Матінко, я поки того меча несла вже втомилася, а тут ще й махати ним треба. Та робити було нічого, тому максимально напружилась та почала розмахувати затупленою зброєю, про себе сподіваючись, що хоч раз терну по ньому. Але дарма. Від моїх старань цей паскудник реготав як кінь і чим більше я намагалася задіти його, тим гучніше був його сміх.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍