Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Глава 9.1

***

Удвох вони вибралися в сад і опустилися на траву в тіні дерева. Над круглим озером неподалік дзвеніли комахи, в листі безтурботно щебетала велика пташина родина. Мовчазні служниці й охорона імператриці завмерли трохи осторонь.

Ясновельможна пані слухала настанови Іліяса зосереджено, щоб не проґавити важливих деталей. Верховний жрець говорив просто і зрозуміло, але от із втіленням у життя його слів відразу ж почалися проблеми.

Арселія багато разів бачила, з якою легкістю керує Стихіями імператор. З боку здавалося, що магія схожа на слухняного домашнього звіра: лащиться, грає, виконуючи всі, навіть найменші, примхи господаря. Мабуть, так воно й було, але, на жаль, тільки в руках досвідченого мага.

— Вогонь більше за інші Стихії залежить від емоцій та випадкових поривів душі, — говорив верховний жрець. — Повітря легке в заклику, але погано піддається контролю, намагаючись розвіятись, як ранковий туман. Вода слухняно стерпить будь-які зміни і збереже форму найдовше. Земля ж була доповненням та основою для інших Стихій, підживлюючи та закріплюючи їх. Впливати на Землю можна, лише відчувши з нею цілісний зв'язок.

Іліяс склав руки і злегка натиснув пальцями на центр живота.

— Стихія починається звідси. Подібно до того, як Вогонь колись народився з давньої і нині втраченої магії Світла, Земля найближча до первородної Темряви. Але якщо Темрява — всепроникна сила, яка володіє зачатками власної волі, то Землі потрібна вказівка, керівництво. Ви — розум, а вона — груба сила. Для початку Ви повинні відчути стихію в собі й навколишньому просторі.

На пальцях жерця з'явилося ледь вловиме зелене світіння. Іліяс доторкнувся долонею до трави, і його рука ввійшла в землю майже до ліктя.

— Земля погано піддається зміні форми, але вміє змінювати щільність. Це здається дивною властивістю, але іноді може стати в пригоді.

Він піднявся і тонкі вихори сили обвили його ноги. Верховний жрець підійшов до озера і, затримавшись лише на мить, ступив на поверхню води. Дзеркальна гладь навіть не здригнулася. Іліяс дібрався до середини й обернувся.

— Усе, що створено Землею і перебуває в нерозривному контакті з нею, підкоряється законам первородної Стихії. Пам'ятайте: Ви наказуєте, вона виконує, — Іліяс тупнув, і в повітря піднялося віяло бризок, хоча за мить до цього вода здавалася намальованою. Жрець простягнув руку Арселії. — Ходіть сюди.

Імператриця встала і, невпевнено наблизившись до води, торкнулася її кінчиком черевика. Атласна тканина вмить намокла, а по гладі ставка пішли кола.

— Як це повторити? — злегка нахмурилася вона. — Просто наказати Стихії подумки? Я ж її не контролюю.

— Не турбуйтеся, — в голосі жерця почулася усмішка. — Зрозуміло, контролю Ви не навчені, зараз я стримую Ваші потоки і направляю магію в потрібну сторону. Вам це не зашкодить, це найголовніше. Спробуйте уявити воду твердою, відчуйте, як сила йде від Вас у землю і назад. І робіть крок.

Арселія навіть закрила очі. Постояла так мить — і зробила крок. Почувся сплеск, розчарований зойк, до імператриці долетів стриманий сміх Гайди.

— Не вийшло, — прокоментувала Арселія очевидне.

І повернулася назад на берег, розчаровано розглядаючи вимазане в мулі взуття. Поділ сукні повністю змок, з нього тонкими струмками стікала вода.

— Але Ви хоча б спробували, — Іліяс уже підійшов до краю і різко окреслив у повітрі знак, що спалахнув блакитним світлом. — Зараз Ви відчуєте силу більш помітно. Спробуймо ще раз. Дайте мені руку, зберігати контроль легше при фізичному контакті. Закрийте очі й просто опишіть, що відчуваєте.

— Знову рух, — вона прислухалася до відчуттів. — Але не в мені, а немов десь внизу, в самій землі.

— Потягніть те, що рухається, до себе.

— Вислизає.

— Ще раз. Так, ось так, а тепер подивіться вниз.

Вона відкрила очі та з подивом побачила тонкий зелений серпанок.

— Постарайтеся не упустити його. Ходімо.

Разом вони знову спробували відійти від берега — цього разу водне дзеркало трохи прогнулося під їхньою вагою, але витримало. Один, другий, третій крок — вода погустішала і стала схожою на лід. Арселія навіть губи від напруження закусила.

— Ось бачите, — посміхнувся жрець. — Не так уже й складно, чи не так?

Вона радісно кивнула і поглянула на нього очима, сповненими дитячого захоплення. І в той самий час, ніяково хитнувшись, з криком провалилася у воду.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍