Читати книгу - "Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я бачив, що вона страждає від перенапруження, — м’яко мовив Пуаро.
— Ну…чесно кажучи… в неї було не дуже щасливе життя. Ні, не можна прикидатися, що так. Чесно кажучи, мсьє Пуаро, лорд Еджвер був дивною людиною — не такий чоловік, який міг би займатися вихованням дітей. Відверто кажучи, він тероризував Джеральдін.
Детектив кивнув.
— Так, я уявляв собі щось таке.
— Він був своєрідним чоловіком. Він… не знаю, як це сказати, але він насолоджувався, коли бачив, що хтось його боїться. Здавалося, це проносить йому хворобливу насолоду.
— Так.
— Він був надзвичайно начитаним чоловіком із дуже високим інтелектом. Але в чомусь… Ну, сама я з цим не стикалася, але так було. Я не дуже здивована, що дружина пішла від нього. Я про його другу дружину. Зауважте, вона мені не подобається. Я взагалі нічого не думаю про цю молоду жінку. Але одружившись з лордом Еджвером, вона отримала все і навіть більше, ніж заслуговувала. Ну, вона пішла від нього — і як кажуть, трагедії не сталось. Але Джеральдін не могла піти від нього. Довгий час він про неї не споминав, а потім, раптом, згадав. Мені іноді здається… хоча, можливо, я не повинна про це говорити…
— Так, так. Мадемуазель, скажіть це.
— Ну, я іноді думаю, що він таким чином мстився їй за матір — свою першу дружину. Я знаю, що вона була ніжним створінням, із дуже милим характером. Мені завжди було її шкода. Я б не згадувала про все це, мсьє Пуаро, якби не оцей нерозумний спалах гніву Джеральдін. Те, що вона сказала — що ненавидить свого батька — може прозвучати дивно для тих, хто не знає всіх подробиць.
— Уклінно дякую вам, мадемуазель. Лорд Еджвер, мені здається, був людиною, якій набагато краще було б узагалі не одружуватися.
— Набагато краще.
— Він ніколи не думав одружитися втретє?
— Як він міг? Його дружина була жива.
— Давши їй свободу, він сам став би вільний.
— Гадаю, він мав досить клопоту з двома дружинами, — похмуро сказала міс Керрол.
— То ви вважаєте, що не стояло б жодного питання про третій шлюб. Нікого такого не було? Подумайте, мадемуазель. Нікого?
Міс Керрол побуряковіла.
— Я не можу зрозуміти, чому ви так на цьому зациклилися. Звичайно, нікого не було.
Розділ чотирнадцятий
П’ять запитань
— Чому ви запитували міс Керрол, чи можливо, що лорд Еджвер знову захоче одружитися? — з цікавістю запитав я, коли ми їхали додому.
— Мені просто спало на думку, що це можливо, mon ami.
— Чому?
— Я все собі гадав, як пояснити раптовий volte face[33] лорда Еджвера щодо розлучення. Мій друже, тут є якась загадка.
— Так, — замислено сказав я. — Це дивно.
— Розумієте, Гастінґсе, лорд Еджвер підтвердив усе, що розповіла нам мадам. Вона найняла адвокатів, але він був непорушний. Ні, він не погоджувався на розлучення. А потім, раптово, він здається!
— Або просто так каже, — нагадав я йому.
— Цілком правильно, Гастінґсе. Дуже справедливе зауваження. Він так каже. У нас немає жодних доказів, що лист було написано. Eh bien, з одного боку, мсьє бреше. З певних причин він дав нам неправдиву інформацію, мішуру. Хіба це не так? Ми не знаємо. Але припустімо, що він таки написав цього листа, тож для цього повинна бути причина. А найприроднішою причиною, яку можна собі уявити, є та, що він раптом зустрів когось, із ким хоче одружитися. Що чудово пояснює таку раптову зміну. І тому природно, що я про це розпитую.
— Міс Керрол рішуче відкинула цю ідею, — сказав я.
— Так. Міс Керрол… — задумливо протягнув детектив.
— На що ви натякаєте? — у розпачі запитав я.
Пуаро вміло висловлює сумнів однією лише інтонацією.
— Яка ж причина того, що вона нам брехала? — запитав я.
— Aucune — aucune[34]. Але, розумієте, Гастінґсе, складно довіряти її свідченням.
— Гадаєте, вона бреше? Але чому? Вона здається дуже порядною людиною.
— От власне. Іноді дуже важко розрізнити свідому брехню і безкорисливу помилковість.
— Що ви маєте на увазі?
— Свідомо обманювати — це одне. Але бути настільки впевненим у фактах, своїх ідеях та їхній істинності, щоб не зважати на деталі — це, мій друже, особливість винятково чесних людей. Вона вже, зауважте, сказала нам одну неправду. Сказала, що бачила обличчя Джейн Вілкінсон, хоча точно не могла його бачити. То ж як це сталося? Погляньте на це з іншого боку. Міс Керрол дивиться вниз і бачить Джейн Вілкінсон у холі. Вона навіть не сумнівається, що це Джейн Вілкінсон. Секретарка знає, що це дружина лорда Еджвера. Вона каже, що виразно бачила обличчя відвідувачки, оскільки — а вона впевнена в цьому факті — точні деталі не мають значення! Їй вказали, що вона не могла бачити обличчя. Так? Ну, яка різниця, бачила вона обличчя чи ні — це була Джейн Вілкінсон. І так із будь-яким іншим питанням. Секретарка знає. Тож відповідає на запитання у світлі своїх знань, а не опирається на факти. До впевненого свідка завжди слід ставитися з підозрою, мій друже. Невпевнений свідок не пам’ятає, не знає, подумає хвилину — а! так, ось як це було — тому його свідченням можна більше довіряти!
— Боже мій, Пуаро, — вигукнув я. — Ви зруйнували всі мої уявлення про свідків.
— У відповідь на моє запитання, чи лорд Еджвер не хотів ще раз одружитися, вона висміяла ідею — просто тому, що це ніколи не спадало їй на думку. Вона не заморочувалася тим, щоб згадати, чи не вказували на це хоч якісь найменші ознаки. Тому ми і далі залишаємося там, де й були раніше.
— Вона взагалі не була спантеличена, коли ви сказали їй, що вона не могла бачити обличчя Джейн Вілкінсон, — задумливо зауважив я.
— Авжеж. Тому я вирішив, що вона — одна з тих щирих, але неточних людей, а не свідома брехунка. Я не бачу жодного мотиву для умисного обману, хіба що… Дійсно, а це варіант!
— Що? — нетерпляче запитав я.
Але Пуаро похитав головою.
— Мені раптом сяйнула одна думка. Але це неможливо, занадто неможливо.
І він відмовився сказати більше.
— Здається, вона
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті», після закриття браузера.
