Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

Страйкових клієнтів — людини, що перебуває під сильним тиском, і щойно принесли херес, він випив майже всю склянку одним ковтком.

— Може, ходімо? — запропонував він і, не чекаючи на відповідь, гаркнув: — Джорджино, ми вже будемо їсти.

Щойно сіли за стіл, застелений накрохмаленою білою скатертиною (точно як на весіллі Робін), Джорджина принесла товсті шматки холодного ростбіфа і варену картоплю. Це була типово англійська їжа, просто, без витребеньок, і все одно смачно. Тільки коли офіціантка залишила їх самих у їдальні, повній тьмяного світла, олійних картин і мертвих рибин, Чизвелл заговорив знову.

— Ви були на зібранні Джиммі Найта,— сказав він без преамбул.— Вас упізнав офіцер у штатському.

Страйк кивнув. Чизвелл закинув варену картоплину в рота, сердито прожував, ковтнув, а тоді провадив:

— Не знаю, хто вам платить за бруд на Джиммі Найта і що ви вже на нього маєте, але хай хто це є і хай що ви вже маєте, я готовий заплатити за інформацію вдвічі більше.

— Боюся, в мене нічого немає на Джиммі Найта,— сказав Страйк.— Ніхто мені не платив за присутність на тому зібранні.

Чизвелла це шокувало.

— Але нащо ви тоді прийшли туди? — спитав він.— Ви ж не хочете сказати, що протестуєте проти Олімпійських ігор?

Він з таким притиском вимовив «п» у «протестуєте», що виплюнув через стіл шматочок картоплі.

— Ні,— відповів Страйк.— Я шукав людину, яка могла бути на зібранні. Але її не було.

Чизвелл знову накинувся на ростбіф так, ніби той завдав йому особистої образи. Якийсь час чути було тільки шкрябання ножів і виделок по порцеляні. Чизвелл наколов останню картоплинку, запхав її в рота цілою, тоді з брязкотом кинув ножа і виделку на тарілку і сказав:

— Я думав найняти детектива ще до того, як дізнався, що ви стежите за Найтом.

Страйк мовчав. Чизвелл підозріло придивився до нього.

— Ви маєте репутацію професіонала.

— Дуже люб’язний відгук з вашого боку,— відповів Страйк.

Чизвелл дивився на Страйка з якимсь гнівним відчаєм, ніби вирішував, чи насмілиться сподіватися, що детектив не стане ще одним розчаруванням у житті, де розчарувань повно.

— Мене шантажують, містере Страйк,— різко сказав він.— Шантажують двоє людей, які уклали тимчасовий альянс, хоч і, напевно, хисткий. Один з них — Джиммі Найт.

— Зрозуміло,— сказав Страйк.

Він теж відклав ножа й виделку. З’явилася Джорджина, яка ніби якимсь шостим чуттям вгадала, що Страйк і Чизвелл вже доїли основну страву. Вона прибрала посуд, а тоді принесла пиріг з патокою. Тільки коли офіціантка повернулася до кухні, а чоловіки з’їли по великому шматку десерту, Чизвелл почав розповідати далі.

— Потреби у брудних деталях немає,— рішучим тоном заявив він.— Усе, що вам треба знати,— це що Джиммі Найту відомо, що я зробив річ, про яку не варто знати панству з лав четвертої влади.

Страйк мовчав, а Чизвелл сприйняв мовчання за обвинувачувальне, бо різко додав:

— Жодних злочинних дій. Комусь таке не сподобається, але це не порушувало закону на той... утім, це між іншим,— сказав Чизвелл і зробив великий ковток води.— Кілька місяців тому до мене прийшов Найт і почав вимагати сорок тисяч фунтів за мовчання. Я відмовився платити. Він погрожував, що все розповість, але оскільки не мав чим підкріпити свої заяви, я мав сміливість сподіватися, що погрози він не виконає. У пресі нічого не з’явилося, тож я вирішив, що Найт справді не має доказів. За кілька тижнів він повернувся і попросив удвічі меншу суму. Я знову відмовився. І тоді — гадаю, з метою збільшити тиск на мене — він пішов до Ґерайнта Вінна.

— Перепрошую, я не знаю, хто...

— Це чоловік Делли Вінн.

— Це та Делла Вінн, яка міністерка спорту? — спитав спантеличений Страйк.

— Та звісно ж, що та Делла-Вінн-яка-міністерка-спорту,— огризнувся Чизвелл.

Високошановна Делла Вінн, як знав Страйк, була валлійка п’ятдесятьох з чимось років, від народження незряча. Люди, незалежно від партійної приналежності, захоплювалися цією ліберальною демократкою, що до початку парламентської діяльності була адвокаткою з прав людини. Останнім часом вона багато з’являлася у пресі й головно фігурувала на фото в супроводі своєї собаки-поводиря, світло-жовтої суки породи лабрадор; наразі її єпархією стали Параолімпійські ігри. Вона завітала до Селлі-Оуку, коли Страйк лежав там, реабілітуючись після втрати ноги в Афганістані. В нього склалося позитивне враження про розум і співчутливість міністерки. Про її чоловіка Страйк нічого не знав.

— Не знаю, чи Делла в курсі, що робить її чоловік,— сказав Чизвелл, наколов шмат пирога і продовжив говорити з повним ротом.— Мабуть що так, але сама в бруд не лізе. Гарна підстава все заперечувати. Ми ж не можемо канонізувати Деллу, яка займається шантажем, так?

— її чоловік вимагав у вас гроші? — не повірив власним вухам Страйк.

— О, ні-ні. Ґерайнт хоче випхати мене з посади.

— Є якісь конкретні причини? — спитав Страйк.

— Між нами існує давня ворожнеча, народжена з цілком безпідставної... але це не має значення,— сердито потрусив головою Чизвелл.— Ґерайнт прийшов до мене, «сподіваючись, що це неправда», і «пропонуючи можливість усе пояснити». То гидкий, збочений чоловік, який половину життя носить за жінкою сумочку і відповідає на її дзвінки. Не дивно, що він захопився ідеєю отримати трохи реальної влади.

Чизвелл зробив ковток хересу.

— Отже, як бачите, містере Страйк, я тут міцно засів. Навіть якби я вирішив відкупитися від Джиммі Найта, мені доведеться змагатися з чоловіком, який зичить мені зганьбитися і має змогу накласти лапу на докази.

— Де ж Вінн дістане докази?

Чизвелл заковтнув ще великий шмат пирога і глянув через плече, чи Джорджина не вийшла з кухні.

— Я чув,— тихо мовив він, і з пухких вуст злетіла плівочка тіста,— що можуть існувати фото.

— Фото? — перепитав Страйк.

— Вінн, звісно, не може їх мати. Якби мав, усе б уже скінчилося. Але він може вигадати, як їх отримати. Саме так.

Він запхався останнім шматком пирога, а тоді сказав:

— Звісно, є шанс, що фотографії мене ніяк не підставляють. Жодних прикметних позначок, наскільки мені відомо, немає.

Уява Страйка відверто скипіла. Кортіло спитати: «Позначок на чому, пане міністр?» — але він утримався.

— Це все сталося шість років тому,— провадив Чизвелл.— Я сто разів уже все пригадав. Там були й інші, хто міг би щось бовкнути, але сумніваюся, дуже сумніваюся. Надто багато можна втратити. Ні, все зводиться