Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Цей монстр здатен був убити білого мага самим лише своїм виглядом, я вже не кажу — звуком. Значить, про їзду містом можна було забути, мені тільки штрафів за порушення громадського порядку не вистачало. Доведеться завести гараж десь на околиці і залишати це чудовисько там… Тому що питання якогось іншого вибору більше не стояло.
Торговець привітав моє повернення сумішшю роздратування і захоплення.
— Мужик! Скільки воно коштує?! — Заволав я, перекрикуючи ревіння двигуна.
— Чотири тисячі! — загорлав він у відповідь. — Але ми дамо вам розстрочку на два роки!
— Беру!
Ось так я став власником найстрахітливішого транспортного засобу на всю Інгерніку. Одне слово — чорні рулять!
Мотоцикл став тим ковтком свіжого повітря, який дозволив мені вийти із викликаного чорною магією емоційного «запою», він об’єднав у собі старе і нове, життя напередодні і життя зараз, здобуту міць і завойовану свободу. Здається, я був останнім у групі, хто ще не прийшов до себе. Побачивши мене бадьорим і злим, Містер Ракшат зітхнув і з полегшенням взявся муштрувати нас з подвоєною енергією — цього року «природного відбракування» в нашій групі не передбачалося.
Монструозний агрегат (завбачливо помальований виробником в чорний колір) поселився в шопці на міському звалищі (тамтешній сторож мені ще давніше дещо заборгував). Зручність була подвійна: по-перше, ніхто не бачить, по-друге, ніхто не чує, і, нарешті, просто дешево, а красти щось у чорного мага мешканці звалища не наважилися би навіть під страхом смерті — виключно забобонна публіка. В цілому, ідеально, якщо не звертати уваги на сморід. Відчути усю повноту щастя мені заважали обмеження, які накладав на нічну їзду шум двигуна — маршрут мого слідування можна було прослідкувати за звуком, а це не сприяло конспірації (пам’ятати, пам’ятати про НЗАМПІС!). Оскільки зміна машини навіть не обговорювалася, слід було придумати, що можна зробити для її покращення. Алхімік я чи ні?
З точки зору чистої алхімії, проблема розв’язку не мала, якщо не вважати розв’язком велику купу подушок, примотаних з усіх сторін. Одначе я нутром відчував, що вихід є — на цю думку мене наштовхнула сама конструкція механічного зомбі. Використати закляття для управління двигуном було геніальним рішенням, котре позбавляло власника проблем з запуском і холостим ходом, конструкція не дотягувала до ідеалу лише зовсім дещицю. Образливо, ні?
Тиждень я копався у «Практикумі Бойового Мага», попутно забавляючись тим, якою кількістю евфемізмів можна замінити вислів «чорна магія». На трьохстах двадцяти сторінках я налічив двадцять чотири варіанти. Слово «прокляття» зустрілося лише раз. Просто патологія якась… Рішення прийшло по дорозі в Редстон від чергового клієнта: був уже вечір, сутеніло, а фара не хотіла вмикатися. Закляття, яке керувало двигуном, вирішило поігнорувати динамо-машину. Ну, не подобалася вона йому! Двигун грівся, як пічка, а розжарити один маленький волосок лампи-жарівки не міг — проміжні ланки у вигляді обмоток і дротів відторгалися. Проблема була принциповою: чорне закляття — не хімічна конструкція, створена майстром раз і назавжди, вона існує у вигляді рівноваги потоків, постійного руху, псевдожиття. Двигун був єдиним організмом, зі своїм ритмом роботи, а динамо-машина — чужорідною накладкою з іншою логікою буття; сильний організм хотів відторгнути чужорідне тіло. По-хорошому, їх треба було виконати у вигляді двох окремих модулів, які проходили б одне крізь одного, будучи при цьому взаємно незалежними. Задумавшись над конструкцію освітлювального блоку, я неминуче дійшов до питання про джерело енергії, і тут мене осяяла ідея: змінний струм! Хвиля!!
Алхімічні частини нової конструкції я виготовив у майстерні сам. З приводу магічної частини довго вагався, але все-таки креслити в пентаграму в гаражі не наважився — пішов до містера Ракшата просити місце в лабораторії. Інструктора помітно вразила ступінь моєї відповідальності, місце він мені дав і навіть проконсультував відносно результату.
— Не знаю лише, навіщо вам цей амулет, — багатозначно натякнув він.
— О, — засяяв я, — це буде революція в глушниках!
Хай помучиться цікавістю.
Оцінити моє мою виключну майстерність і унікальний талант був запрошений Чвертка. На той момент прилад було не тільки змонтовано, він вже двічі пройшов польові випробування — їздити стало набагато комфортніше.
Чвертка з повагою роздивлявся мій агрегат.
— Кльовий ровер! Швидко бігає?
Я відмахнувся:
— Не те, дивися сюда!
А краще — слухай. Я повернув стартер, і земля здригнулась.
— Вау! — потрусив головою незвичний до моєї машини Чвертка.
Я вишкірився і повернув на корпусі непомітний важіль.
Ревіння ніби відрубало, грім перетворився в басовите гарчання, а з фари, встановленої на кермі, линула хвиля сліпучого світла.
— Ва-ау!!! — Чвертка ніби прилип до мого мотоцикла. — Як зробив?
— Чорна магія.
Чвертка підняв догори брову.
— Ну, як тобі пояснити… Рух поршнів замість звукової хвилі генерує світлову.
— Патентуй!
— Що? — Не зрозумів я.
— То! Патентуй, — повільно повторив він. — Хто побачить — моментально зіпре.
— Та що ти… — Влазити в бюрократичні дебрі мені не хотілося.
Чвертка махом вловив мій настрій:
— Хочеш, я цим займуся? Прибутки — навпіл.
— Згоден!!
Адже половина — це краще, ніж нічого, вірно? Чвертка краще за мене знається на таких речах, у нього тато якийсь там магнат, а в самого Рона була теорія, що чуття на гроші передається в спадок. Її і перевіримо.
Життя для мене знову заграло фарбами, та що там, просто полилося золотим дощем. Гроші (багато грошей), лють бойових сутичок, смак перемог і свідомість того, що я, за словами Чвертки, «ге-ні-аль-ний»! Що ще потрібно чорному магові для щастя? (Дурне питання! Звістка про те, що НАЗАМПІС закрили, а капітана Бера повісили, природньо.)
Глава 10
Вікно кабінету Конрада Бара виходило на захід, що означало, що коли сонце сідало, воно дивилися точно в нього. Влітку від різкого світла кімнату захищало старе дерево, але зараз його безлисте гілля тільки додавало хаосу, вимальовуючи на стіні чудернацькі мереживні тіні. Однак затуляти штори господар кабінету не став — йому було вигідно додати в атмосферу деякого сум’яття (якщо поліцейський на промовисте прізвисько Паровоз примудряється дослужитися до звання капітана, у нього мимоволі з’являються отакі маленькі хитрощі).
Зі столиці у Редстон прибув старший координатор регіону, інший, не Ларкес, до якого Паровоз вже зумів був так-сяк притертися. Ларкес (як йому пояснили) змінив посаду, і було зовсім незрозуміло, чи то було підвищення, чи попереднє керівництво відправили на Острів Короля Шереха ганяти. Новий координатор (якщо вірити чуткам) чорною магією володів на рівні Магістра, був молодий і патологічно активний — прибувши до міста експресом о п’ятій, він вже на шосту зажадав зібрати екстрену нараду. Нікого з власних магів капітан на зустріч запрошувати не став (собі дорожче), але костюм вищого захисту натягнув (так, на всякий випадок), а секретарку замінив розторопним парубком зі збройної
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова», після закриття браузера.