Читати книгу - "Веле Штилвелд: Сни далеких світів, Веле Штылвелд"

Але й тут усе було не так, а інакше, наче первинна молекула ігротеки не тільки приступала двоитися, але в якомусь абсолютно несподіваному режимі ще й прихоплювати під себе раптово зовсім сторонній зовнішній простір, яким і виявився цей гараж.
Десь прямо у новоствореному гаражному кутку стояв маленький ПАЗик, на якому перевозили колись земних радянських дітей у якийсь не тутешній дитячий садок, адже цей садок уже одного разу існував, щоправда, у моєму далекому власному дитинстві.
Так, саме в моєму дитячому світі колись дуже давно був уже цей напівбежевий, напіврожевий ПАЗик марки ГАЗ-49, який тепер існував тільки в моїй уяві, як подібність чи калька жахливої ??імперії Колима в уяві мого діда Наума, колишнього каторжанина планети ГУЛАГ , Яка раніше регулярно тягла самого мене за собою, а зараз уже я сам опинився в ролі мийника салону цього старенького приписного до великої зони мікробуса.
Тому що автобус продовжував своє існування але вже не польотному просторі десь між Кассіопею та Сонячною системою, а реально здійснював рейси між планетою Богів та нашою грішною землею.
І, природно, всередині його салону було так багато космічного пилу, що і реально якісь вкрай дорогоцінних мікрочастинок, які треба було неодмінно витягти, вловити і зібрати, раптово злиплися в деякі макрогранули і, стискаючись в якісь дивовижні монокристали, могли виявитися тією масою, що давить горло, слід було б здавати в комісію з галактичних дорогоцінних металів, і, природно, за рахунок цих дорогоцінних металів здійснювати будь-яке подальше переміщення і проникнення в далекий космос.
Тому я навіть не цікавився, з чого складаються всі ці космічні карбункули та кристали різних кольорів і різноманітної до них яскравості.
Все одно при прольотах через галактику, їх доводилося просто здавати під розписку гамузом, що я регуляно і робив, не знаючи того, що й самі ці порошинки просто промочують мене майже насухо. Так я і почав втрачати вже частинки себе.
Гаразд, я зараз розповідаю тут вам не про те, я тільки кажу вам про те, що я просто сумно, безбашенно і бувало в черговий раз прибрав зоряний автобус, і, так би мовити, вже за звичкою виявив коштовності в кілька сотень каратів, які звисали до підлоги дивними сталактитами.
Все це, воістину, було б мило, безглуздо і марно, якби не одне маленьке але... Все це прибирання доводилося робити під контролем цього самого Зоряного переміщено - чи то карлика, чи то чоловічка, який тулився в мені, чи розпався на молекули міжзоряною істотою, яка заздалегідь точно знала, скільки і яких кристалів я витягну з площі території, що прибирається, чи то вельми непорядним зоряним скапідомом, чи то й взагалі прощілигою яким…
Я йому якось запитав: а чому тобі самому не зайнятися прибиранням цього приміщення? Ну, ті, які переміщаєшся по галактикам погано розуміють слово приборка, - була мені дана на це відповідь, - за поняттями ж вашого світу цілком зрозуміло дійство арбайтен, і він виключно з твоєї частини.
- Ти б мені хоч якийсь мікроскоп видав, щоб я всі ці крихти міг з простору ретельно прибрати.
- А це, будь ласка, візьми там, у кутку, стоїть розтруб особливий – чим він тобі не дрібностоп… Там же і пензлик, і совок бери, працюй, не напружуйся!
Я взяв все мені запропоноване, і почав тут же працювати, зв. тому що було в мені сказаному щось спочатку шанобливе і до мого світу, і до моєї диспозиції в ньому…
і мені було запропоновано повагу, і я став поводитися куди більш шанобливо розумію, скільки належало в черговий раз цьому зоряному хлопчику переміщатися в далекому космосі, щоб виконувати місію зв'язного між планетами богів і Земля.
Мені навіть було шкода цього малюка він був якийсь весь безглуздий і в чомусь навіть великоваговий так що мені було дуже важко уявити що на планеті Богів він напівпарить в деякому розрідженому стані добре говорила я собі він лише Матриця яка підлаштовується під той чи інший світ за законами всесвіту так само не відає, як і ми
Благо, він хоч відав, навіщо нам ця нескінченна зміна місць, навіщо нам ці нескінченні кидки крізь галактику, що ми не знаходимо на тому місці, де нас визначило життя… І навіщо тільки ми гасаємо якимись суміжними світами, коли як можна було б просто відбутися прямо тут і зараз - на цьому місці і на даний момент часу, хоча б навіть у цій чортовій гротеці з її гімнастикою стінкою і з її розділеною двокімнатною сутністю, в яку не можна було вмістити всі наступні потуги кожного з нас - пацана, що впав нам зі зірок і мене, що так і не вирвався в зоряний простір.
Втім, уві сні між нами була якась рівність, в якій навіть вбачалося, що цей пацан лише моя власна міжзоряна проекція, якій випало особливе призначення метатися між світами, тоді як мені прикипіти було призначено щільно прикипіти до одного зі світів, і пихтіти в ньому самоваром чайником, чайничком, чайничком.

Самовари, чайнички, чайнички, чайнички...
Самовари, чайнички, в чайничках жар...
У чайничках дірочки, в дірочках – пара…

Видно і сни нам дано для того, щоб випускати пар навколишньої уяви,
але залишатися на тому самому місці - де і був раніше випущений пар...
 ...
Давайте, тепер розбиратися з цими двадцятьма вісьмома позаплановими людськими істотами, які раптово з'явилися на планету богів, з погляду їхнього подальшого харчування та змісту… Запитань це не викликає… Адже має якось здійснюватися експедиційне людство, що складалося з низки функціональних синтетичних гоміні давно готових і харчуватися, і утримуватися до часу строго в корабельному середовищі та в міру допустимих у них гуманітарних людських знаннях поступово доростати до якихось оптимальних квазіземних параметрів, які могли б дати їм на Землі, щоб стати елементарними недозорними людьми, тим самим. не менш шанують космічний кодекс.
Взагалі вихованням цих юних і по суті зіркових істот належало займатися синтетичні гомініди, завдання яких однак не входило виховання цілої групи юних істот, які прибули з планети, яку самі вони між собою традиційно називали планетою людей, навіть не розуміючи того, що самі вони ніколи не належали Землі, на якій був просто розсадник один - із мільярдів подібних розсадників у всесвіті.
Ось чому перше, що їм намагалися прищепити послужливі корабельні гомініди, була думка, що самі вони хоч і не боги, але не останні сутності у всесвіті. Хоч це і обурювало саму природу автохтонів планети Богів, на якій спочатку кожна булинка точно знала, що ці істоти просто первинні роботи… І з тим, щоб хоч якось поставити на місце групу раптово народжених істот, що зарвалася, їх розмістили в побічно розділених чотирьох окремих відсіках.
Описувати функціональне призначення цих ігрових відсіків, відразу скажемо, всього менш нецікаво, але зате була дивовижна біосинтетична конструкція, яка об'єднувала ці випадковим чином створені групи навколо одного єдиного дивовижного древнього дерева, яке щоранку проверталося рівно на 90°. свого фруктового саду.
Коли груші і дулі, коли плоди папайї, коли банани, а коли персики, і навіть нудотворні їжакі плоди Доріани, і ось тут весь фокус полягав у тому, щоб у кожній контрольній групі недолюдей, що прибули з космосу, опинявся над головами то той, то інший фрукт -компонент, але притому щоб фруктів у кожній групі діставалося в рівній мірі, і щоб малюки, що нічого не розуміють до часу, просто розповзалися по інших рекреаціях і не ставали ловцями їжі за межами їм дозволеної зони.
І все б нічого, але тільки фруктові ошкурки представлені собі немовлята не їли. Зате зі шкурок фруктів, які були з'їдені напередодні кожне немовля старалося по-своєму. Одним словом, з цим спостерігалося деяке непорозуміння, тому що тут немовлята надходили хто у що був у тому здатний: хтось майстрував з фруктових шкірок їжачків, хтось навіть прийде
Описувати функціональне призначення цих ігрових відсіків, відразу скажемо, всього менш нецікаво, але зате була дивовижна біосинтетична конструкція, яка об'єднувала ці випадковим чином створені групи навколо одного єдиного дивовижного древнього дерева, яке щоранку проверталося рівно на 90°. свого фруктового саду.
Коли груші і дулі, коли плоди папайї, коли банани, а коли персики, і навіть нудотворні їжакі плоди Доріани, і ось тут весь фокус полягав у тому, щоб у кожній контрольній групі недолюдей, що прибули з космосу, опинявся над головами то той, то інший фрукт -компонент, але притому щоб фруктів у кожній групі діставалося в рівній мірі, і щоб малюки, що нічого не розуміють до часу, просто розповзалися по інших рекреаціях і не ставали ловцями їжі за межами їм дозволеної зони.
І все б нічого, але тільки фруктові ошкурки представлені собі немовлята не їли. Зате зі шкурок фруктів, які були з'їдені напередодні кожне немовля старалося по-своєму. Одним словом, з цим спостерігалося деяке непорозуміння, тому що тут немовлята надходили хто у що був у тому здатний: хтось майстрував з фруктових їжачків, хтось навіть дивних нетутешніх інопланетних звідкись приблукавших зайдів... Та й потому....