Читати книгу - "Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння"

Розділ 10

 

– Вона мені не коханка! – вигукнув мій чоловік. – Так, колись ми були разом, я цього не заперечую. Але ми розлучилися ще до пророцтва. Просто Кенді ніяк не може це прийняти, дуже хоче стати королевою. А цього разу, вона вже перейшла всі межі. Якщо з’ясується, що вона найняла когось, щоб убити тебе, на неї чекає суворе покарання.

– Та мене за що вбивати? – обуренню моєму не було меж.

– Віщунка і відьма Олівія передбачила, що ти моя обрана, тому діти у мене можуть бути тільки з тобою.

Я недовірливо подивилася на Діна, що продовжив:

– Ось Кенді, напевно, і вирішила, що якщо тебе не стане, мені буде все одно, з ким одружуватися, то чому б і не з нею. А тепер, коли ми все з’ясували, йди до ліжка.

Я нарешті зрозуміла, що весь цей час не давало мені спокою. Дін наполягав, щоб я зайшла до нього в спальню, змушував мене, але сам нічого не робив!

Пригадала, як він тягнув мене під пахвою до церкви, а потім ніс до священника, і у мене з'явився неясний здогад: а йому чомусь важливо, щоб я сама пішла до нього в ліжко! І я пішла. У своє.

– Таліє, не зли мене, марш в моє ліжко, зараз же! – гаркнув чоловік і навіть рукою тицьнув, куди мені негайно слід було маршувати.

– Не кричи на мене, – підвищила голос я. – Нікуди не піду.

– Ти моя дружина і мати моїх майбутніх дітей, – голос Кордевідіона став ще загрозливішим. – Твій обов'язок слухатися чоловіка і виконувати всі його вимоги! Щоб негайно була в моєму ліжку!

Оце так! Від подиву у мене навіть щелепа відвисла. Здуріти можна, які вимоги! Чи, мабуть, мені тепер слід говорити: «О Боже, як я здивована цим вимогливим тоном»? І я розсердилася.

– Дорогий, не хочу тебе засмучувати, але ти серйозно помилився з вибором дружини, – в моєму голосі сарказму хоч відбавляй. – Я не Талія. Я – Наталія Вєтрова й абсолютно не можу бути твоєю парою, бо я з іншого світу!

Навіть якщо мене відправлять у кімнату з м'якими стінами після цього, не думаю, що там буде більший дурдом, ніж тут.

– Дорога, – у голосі Діна сарказму не менше, ніж у моєму. – Не хочу тебе розчаровувати, але я вибрав саме ту жінку, що треба. І я чудово знаю, що ти з іншого світу. Навіть якби ти була з місяця, це нічого не змінило б. Ти моя! Чим раніше ти це приймеш, тим краще тобі.

Я думала, він здивується, але здивувалася я. Мені навіть мова віднялася. Я дивилася на чоловіка переді мною і чекала, коли він скаже, що пожартував. Звідки він може знати?

– Звідки? – це єдине, що я змогла вимовити.

– Що звідки?

– Звідки ти знаєш? – трохи віддихнувшись, сказала я.

– Олівія розповіла, що моя обраниця з іншого світу, і показала тебе в кришталевій кулі. Це відьма прикликала Браму Світу до твоєї оселі, а коли я знайшов, де ховається Артур зі своєю дочкою, покликала тебе. А коли ви з Талією обмінялися, я тебе забрав. Тож ніякі відмовки тобі не допоможуть, ти моя, і цього не змінити.

Ось чому мені здавалося, що він мене знає. Тому що він справді знав.

– Та як же так можна? – я з жахом дивилася на чоловіка. – Як ви посміли, ти й ця чаклунка, відправити слабку, беззахисну дівчину в чужий їй світ? Ви хоча б на мить задумалися про те, що на неї там чекає, і чи виживе вона?

– Це ти, слабка і беззахисна? – насмішкувато поцікавився Дін. – Таким слабким тільки зустрінься на дорозі.

– Та я про Талію говорю, – мій голос уже зривався на крик. – Відірвали дівчинку від батьків, сестри, дому, рідного світу. Ти що, богом себе вважаєш? А якщо з нею станеться щось?

– Це має мене хвилювати? – піднявши чорну брову, спитав король.

– Має! Це має тебе хвилювати! – я вже просто кричала як базарна перекупка.

На що отримала злу відповідь:

– Шкода, але мене це не хвилює. Ну що, якщо ти вже з'ясувала все, що хотіла, знімай свої ганчірки та йди в мою спальню.

– Та йди ти лісом, полем і гаєм! Я краще з щуром ляжу в ліжко, ніж з тобою.

У відповідь прозвучала така лайка, що в мене навіть п'яти почервоніли від сорому. Мій чоловік, влетівши у свою спальню, так грюкнув дверима, що чашка на скляному столику біля краю, впала на підлогу і розлетілася на друзки.

Що це було? Я, як стояла посеред спальні, так і завмерла на місці. Нерви у мужика зовсім ні до біса. Оце лексикон!

Мені у своєму житті доводилося чути багато словесних оборотів, бо жила в місці, де поряд зі мною були не тільки хлопчики-дзвіночки та дівчата-кульбабки.

Але такого хитромудрого виразу, в якому одночасно згадувалися батьки, демони, секс з різними способами його використання щодо однієї незговірливої ​​шмакодявки, яка впала на його бідну голову, і виявилася, на жаль, обраною, яку і ворогу не побажаєш – я не чула.

Через цю несправедливість Дін засмутився. Дуже сильно. Ну, за змістом, якось так.

От же бідолаха. А я, значить, маю бути щаслива, що мене витягли в інший світ, видали заміж за незнайомця, привезли в палац, де живуть колишні та майбутні коханки мого новоспеченого чоловіка, і приставили до мене скелет у ролі покоївки.

Ой ні! Дивно, але саме це мене влаштовує. Террі вже почала мені подобатися, попри свою незвичайну зовнішність.

Ну що ж, непогане завершення дня. Довести чоловіка до такої люті, що він ледь зі шкіри не вистрибнув, не кожна зможе. А я змогла, отже, день пройшов не дарма!

З такими думками я попрямувала до ліжка, якщо так можна назвати монстра розміром три на три метри з золотистим балдахіном, що стоїть у кутку спальні.

Побачила поруч із ліжком червоний шнурок з китицею, очевидно, для виклику прислуги. Сукню сама не зніму, замок йде від шиї до нижче поясу. Інакше таку обтислу сукню було б не одягти.

Коли мотузка вже була в мене в руці, сусідні двері знову відчинилися, і я побачила того ж самого персонажа, який раніше зник через них. Але цього разу він виглядав спокійніше.

Чоловік увійшов у спальню і підійшов до мене, що все ще тримала у руці мотузка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍