Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

      Названі учні піднялися, взяли до своїх рук підручники та почали опитувати своїх однокласників: що ж ті прочитали, ото щойно?

      До Фросі підійшла Світлана Нестеренко. Одяг у неї був дуже бідний – мабуть, ця школа дійсно була для бідняків. Але прямо зараз, Світлана виглядала ще нахабнішою, ніж п’ять днів тому. Тобто вчора. Тобто…. Коротше, у тому часовому вимірі.

     - Тож, Чупринка, розкажи мені, чим відомий Мехмед Четвертий?

     Фрося щось пробурмотіла, і Нестеренко оцінила відповідь однокласниці на трієчку. Фрося образилася, але Нестеренко вже опитувала Фросину сусідку. Та відповідала навіть гірше, але отримала четвірку. Чупринка вже збиралася підняти питання перед вчителькою про неадекватне оцінювання. Але її сусідка розплакалася. Виявилося, що тут найгірша відмітка п’ять, а найкраща – одиниця. У часовому вимірі Фросі все було навпаки. Але, як не крути, а трійка - всередині.

     “Хоч крейдою не кидаються”, бурмотіла собі під ніс Фрося, коли уроки, нарешті, закінчилися. До дівчини підскочив Прохор Гнатчук і запитав, чи Фрося піде із їхньою ватагою до клубу? Дівчина оторопіла, а її рот дуже негарно роззявився. Коли це вона подружилася із Прохором?

     - Та їй треба мамці допомагати, - відповіла за Фросю Світлана Нестеренко, повісилася на руці Прохора і відвела хлопця за межі школи.

      - Отакої! – Лише й вимовила Фрося. Тепер їй спало на думку, що Прохор, аж занадто причепурений. Чи може таке бути, що в цьому часовому вимірі він з хулігана перетворився на ботана? Можна було б прослідкувати за ними, але дівчині конче треба було йти у центр міста – до крамниці сучасного одягу на п’ятій авеню.

      У Львові жовтень часто буває теплим, але не спекотним. Це ж дурнувате Място Вілкув було схоже на велику розпечену лазню. Ще й ця велика вологість від Моря! Підручники у незручній пластиковій сумці відтягали плече, навіть за умови, що Фрося постійно перевішувала сумку з правого плеча на ліве, і – навпаки. Одяг мав якісь специфічний запах. Фрося ніколи не носила секонд-хенд, але запах її одягу підступно шепотів: “Оце ти вдягла секонд-хенд. І як? Подобається?” Фросі не подобалося. Єдиною втіхою було те, що одяг був натуральний – бавовняний, чи може з віскози.

      Великий екран, схожий на ті, що висіли ще тиждень тому у Львові, показував кіно про те, як Король Владислав Тринадцятий зустрічається із Московським Королем Агилем Другим. Потім, була вінценосна зустріч із Головою з Оранського Королівського Дому. Фрося якраз переходила вулицю, і ледь не потрапила під авто. Там, де вона звикла бачити Нью-Йорк, на мапі весело мерехтів люмінесцентними вогнями Новий Амстердам.

    Водій висунув голову з авто і довго розповідав дівчині, що їй не завадить сходити до окуліста, перевірити слух та ще щось казав про собак. Фрося його не слухала. Вона оторопіла. Десь у підсвідомості щось заворушилося. Якась дивна згадка, що давні голландці колись володіли Нью-Йорком. Але ж де США, а де Україна! Чи то -  Польща! Боже! Треба вибиратися з цього божевільного місця, як скоріше. Одна проблема – підступний Алан Михайлович не збирається брати її, Фросю, у наступну подорож часом.

     А може й правильно? Може, наступного разу вона знову щось утне, і всі українці потраплять до рук давньогрецьких циклопів. Ні, мотнула головою дівчина. Циклопів не існує, так само як Джинів, Драконів та Фей. Треба викрасти у підступного вчителя цю його пласку штукенцію та змотатися до тринадцятого сторіччя. Там вона схопить сама себе за руку, і триматиме доти, допоки Воєвода Дмитро не потоне у крижаній воді.

      - Це ти – Фросина? – Запитала струнка жінка, із цигаркою у роті, яка стояла на порозі величезного будинку.

      Фрося різко загальмувала та оглянула фасад будинку – суцільне скло та хром (а може - срібло?).

       - Це крамниця сучасного одягу на п’ятій авеню? – Припустила дівчина. Жінка уважно оглянула співрозмовницю. Потім вийняла цигарку з рота, потушила її о мідну застібку на величезному поясі своєї світлої сукні, кинула недопалок в урну з сміттям, та сказала:

      - Ти запізнилася на півтори хвилини.

       Всередині крамниці були самі лише вишукані речі. Від відомих дизайнерів з Кракова. Принаймні, оця бежева сукня та ота блакитна, були сестрами-близнючками суконь відомого Краківського дизайнера, чиї речі щойно рекламували з великого екрану.

      Фрося зітхнула. Не те, щоб їй подобалися ці дизайнерські речі, але вони були новими та вишуканими, тоді як її власна червона сукня була вицвілою та трохи побитою часом (включаючи деформацію на колінах).

     - Наші продавчині вдягають світлі сукні, щоб видаватися товстішими, - сказала жінка та провела дівчину перевдягатися.

     Навіщо світлі сукні, стало зрозумілим за пару хвилин. Дзвякнув дзвіночок та на порозі крамниці з’явилася дуже огрядна жінка у темній сукні, із великими ромбами.

     - Вони вважають, що темний одяг із великими геометричними малюнками зменшують їхній неосяжні обсяги, - пошепки підморгнула дівчина-продавчиня на ім’я Олеся. Фрося ледь посміхнулася: покупчиня дихала аж так важко, ніби зараз помре прямо тут: на хромованій підлозі.

      Жінка-курець кинулася до товстухи та почала їй показувати новинки. Мабуть, покупчиня була великою Цабе.

      Фрося помітила, що Олеся доволі повна. Тоді дівчина подивилася й на себе у дзеркало. У дзеркалі й Фрося виглядала доволі огрядною. Мабуть, ці світлі сукні додавали зайвих 5-10 кілограмів. Яка ж підступність!