Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

159
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 264
Перейти на сторінку:
має жодного залицяльника.

— А ти впевнена, що то найкращий варіант для неї? — запитав я.

— Це заміжжя возвеличить її, — сказала Мойра, — навіть при тому, що за рік він покине Віаллу і вже ніколи не повернеться до неї. Бо що про нього не казали б, а Рендом таки принц Амбера.

— А якщо вона у нього закохається?

— Гадаєш, його хтось може полюбити?

— Ну, я люблю його — як брата.

— Уперше в житті доводиться чути від сина Амбера таке зізнання, і єдине, чим можу пояснити його, — це твоя поетична натура.

— Пояснюй, чим хочеш, — погодивсь я, — але треба бути дуже впевненим, що дівчину це повністю влаштовує.

— Я вже про це подумала, — сказала Мойра, — і я в цьому впевнена. Якого болю він їй не завдав би, вона це все переживе, а коли він залишить палац, Віалла буде далеко не останньою дамою при моєму дворі.

— То нехай буде так, — сказав я й відвернувся, відчувши, як мене проймає сум — сум за дівчину, звісно.

— Ти, лорде Корвіне, єдиний принц Амбера, якого я могла б підтримати, — сказала Мойра мені. — І ще, можливо, Бенедикта. Та вже двадцять два роки про нього ні звістки, і, мабуть, тільки Ліру відомо, де покояться його кістки. Дуже шкода.

— Я не знав... У мене зараз повна каша в голові. Ти потерпи вже, будь ласка. Дуже сумуватиму за Бенедиктом, якщо його справді нема серед живих. Він — мій військовий наставник, навчив володіти всіма видами зброї. Та Бенедикт був добрим.

— Як і ти, Корвіне, — Мойра, узявши мене за пояс, притягнула до себе.

— Ні, не дуже, — відповів я, сідаючи поруч із нею на канапі.

Потім вона прошепотіла:

— У нас до обіду ще є час...

І припала до мене плечем, що було напрочуд м'яким.

— А коли тут обід? — поцікавивсь я.

— Тоді, коли дам команду, — відповіла Мойра і зазирнула мені у самісінькі очі.

Отож, я притягнув її до себе і взявся навпомацки шукати пряжку пояса, що оперізував м'який живіт Мойри. Під поясом було ще м'якше, а волосся вона мала зеленого кольору.

На цій самій канапі я присвятив їй баладу. Губи Мойри відповідали без слів.

* * *

Коли ми пообідали — якщо буде слушна нагода, неодмінно розповім, як я, єдиний у цьому товаристві, ще й вчився їсти під водою, — то вийшли з-за столу, що був накритий у високій мармуровій залі, прикрашеній рибальськими сітями й канатами червоної та коричневої барв, і пройшлися вузьким коридором назад, а потім почали спускатися дедалі глибше, уже й нижче за море. Спочатку йшли спіральними сходами, що звивались у цілковитій темряві, хоча самі й світилися. Рендом зробив кроків із двадцять, тоді спересердя вигукнув:

— Чорт! — зійшов у воду і поплив попри сходи наниз.

— Так скоріше, — всміхнулася Мойра.

— А нам ще йти та йти, — сказала Дейдра. Довжину цього шляху вона знала з амберського досвіду.

Тоді ми теж зійшли зі сходів і поплили донизу, через темряву, попри підсвічені кручені сходи.

Мабуть, хвилин через десять наші ноги торкнулися дна, — дивна річ — ми стояли на твердій поверхні, а вода не штовхала нас угору й узагалі не заважала нашим рухам. Навколо нас палало світло — кілька слабеньких вогників у стінних нішах.

— Якщо Ребма — це відображення Амбера, то чому її води так відрізняються від морів і океанів у інших куточках світу? — запитав я.

— Бо має бути саме так, а не інакше, — відповіла Дейдра, і це мене чомусь роздратувало.

Опинившись у широченній печері, з якої в усіх напрямках розходилися тунелі, ми повернули в один з них.

Не знаю, скільки часу йшли цим тунелем, можу сказати тільки, що було то невимовно довго. Незабаром почали траплятися бокові відгалуження, на одних були двері, на других — решітки, на третіх не було нічого.

Ми пройшли шість таких відгалужень і зупинилися біля сьомого. Вхід до нього перегороджували величезні сірі двері, обкуті металом та вдвоє вищі за мене. При вигляді цих дверей мені раптом згадалось, яких розмірів досягають тритони. Потім Мойра всміхнулася, лише мені одному, дістала зі зв'язки на своєму поясі чималого ключа і запхала його у замкову шпарину.

Однак повернути ключа їй не вдалося. Замок, напевне, уже давно ніхто не відмикав. Рендом щось невдоволено буркнув, і правиця його потягнулася вперед, недбало відкинувши вбік ніжну руку Мойри. Він, міцно затиснувши ключа, почав повертати його.

Нарешті у дверях щось клацнуло. Потім Рендом штовхнув їх ногою, і ми всі дружно зазирнули в таємничу кімнату.

У приміщенні завбільшки з бальну залу побачили викладений Лабіринт. Він був нанесений на чорну й на вигляд гладеньку, мов скло, долівку. Саме той Лабіринт, до якого ми добиралися.

Він мерехтів, коливався, немов холодне полум'я (котрим, власне, й був), і через це вся зала здавалася примарною. Видимі та, напевне, відчутні на дотик, тонкі, хитросплетені лінії вогнистої енергії були здебільшого кривими, але ближче до центру я побачив і кілька прямих. Мені цей Лабіринт нагадував плутаний-переплутаний візерунок, дуже схожий на ті, які, не задумуючись, малюємо олівцем або ручкою, а потім шукаємо, де в них початок чи кінець. Тільки був цей візерунок не у формі чорнильної або олівцевої мазанини, а, так би мовити, в натуральному вигляді. Мені навіть здалося, що там, з протилежного від нас боку, бачу напис «Початок». Лабіринт мав близько сотні ярдів у найвужчому місці та з півтораста ярдів довжини.

У голові забамкали невидимі дзвони, в скронях застукала кров. Лабіринт торкнувся моєї свідомості — й вона відсахнулася від нього. Та якщо я принц Амбера, то цей хитросплетений візерунок мав бути якось закодований у мене в крові, у нервовій системі, в генах, щоб я міг вибрати правильний напрямок, пройти клятий Лабіринт і залишитися живим.

— Сигаретку б мені... — сказав я, і дівчата зайшлися смішком — надто швидко, ніби тільки й чекали нагоди; відчувалося, що спокій дававсь їм непросто.

— Повір, я намагався відрадити її від того, що вона задумала для тебе, — прошепотів я Рендому на вухо. — Але поки що марно.

— Я знав, що ти це зробиш, — кивнув Рендом. — Та нехай тебе це не хвилює. Можу й рік простояти на голові, якщо

1 ... 26 27 28 ... 264
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"