Читати книгу - "Апологія Сократа. Діалоги"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Отже, Сократе, я розповів тобі міф і навів докази того, що доброчесності можна навчити; такої ж думки дотримуються й афіняни, і немає нічого дивного, якщо в хороших батьків бувають погані сини, а в поганих — хороші; так, наприклад, сини Поліклета, ровесники присутніх тут Парала й Ксантіппа, нікуди не годяться, порівняно з батьком, і так само й сини інших митців. [D] Але годі їм за це дорікати — не все ще пропало, адже вони молоді.
Виголосивши напоказ нам таку довгу й прекрасну промову, Протагор замовк, а я, вже давно зачарований нею, все дивився на нього, чекаючи, чи часом він не скаже ще що-небудь, бо хотів далі його слухати. Тільки тоді, коли я впевнився, що він справді закінчив, я ледве опам’ятався і, поглянувши на Гіппократа, сказав:
— Невимовно вдячний тобі, сину Аполлодора, за те, що ти намовив мене прийти сюди! [E] Для мене велику вагу має те, що я почув від Протагора. Бо досі я вважав, що добрі люди стають добрими не завдяки людській турботливості. А тепер я пересвідчився в протилежному. Тільки одна дрібниця не дає мені спокою, але Протагор, певна річ, і це легко пояснить, після того як уже нам стільки пояснив. Щоправда, якби хтось вступив із цього приводу в розмову з ким-небудь із красномовців, що виступають перед народом, [329] то він, мабуть, почув би промови, гідні Перікла або когось іншого з тих, що вміють говорити, проте, якби він потім запитав їх про що-небудь, то вони, мов книжки, не спроможні були б ні відповісти, ні самі запитати; а коли хтось перепитає про якусь дрібницю з того, що вони сказали, то вони [B] відгукуються, наче порожня мідна посудина, яка при ударі гуде довго й протягло, аж поки хто-небудь не візьме її в руки. Так само й ритори, коли їх запитати про якусь дрібницю, розтягують свою промову, немов біг на довгу відстань{131}. А оцей Протагор уміє, само собою зрозуміло, виголошувати довгі й чудові промови, але ж водночас він уміє відповідати й коротко на запитання, коли ж сам поставить запитання, може підождати й вислухати відповідь; [C] така риса властива лише небагатьом. Тепер, Протагоре, мені не вистачає однієї дрібнички, але я буду мати все, якщо ти відповіси мені на таке: ти твердиш, що доброчесності можна навчити, а вже кому-кому, а тобі я вірю. Одне лише мене бентежило під час твоєї промови, а ти тепер заповни цю прогалину в моїй душі. Річ у тім, що, за твоїми словами, Зевс послав людям справедливість і сором, і далі в твоїй промові часто мовилось про справедливість, розсудливість, благочестя й таке інше, немов це взагалі щось єдине, тобто доброчесність. Отож саме це розтлумач мені до пуття, чи доброчесність являє собою щось єдине, [D] а справедливість, розсудливість і благочестя є її складовими частинами, чи все те, що я тепер назвав, тільки найменування однієї й тієї самої речі. Оце є те, що я хотів би ще дізнатися.
— На це легко, Сократе, відповісти, — сказав Протагор. — Доброчесність — це єдність, а те, про що ти питаєш, —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Апологія Сократа. Діалоги», після закриття браузера.