Читати книгу - "Мікроби гарні та не дуже. Здоров’я і виживання у світі бактерій"

може бути спричинена почасти якимось природним ревакцинаторним ефектом, який дає перехресна резистентність до нешкідливих мікобактерій із навколишнього середовища людини. Численні в багнистих, багатих на кисень болотах і на узбережжях водойм, більшість мікобактерій живуть за рахунок не зараження людей, а розщеплення й переробки рослинних решток. Пам’ятаючи про це, Стенфорди почали відбирати зразки ґрунту й води країни за схемою хрест-навхрест, аби побачити, чи можна знайти один або більше різновидів мікобактерій, що тісно корелюють із хорошою реакцією на БЦЖ серед місцевих дітей. З багнистої берегової лінії озера Кйоґа Джон виділив M. vaccae. З усіх мікобактерій у ґрунті навколо Кйоґи, пояснює він, саме M. vaccae мала той тип складної, багатої на антигени клітинної стінки, яку він вважав причиною найсильнішої імунної відповіді.

Спочатку робота Джона з M. vaccae зосереджувалася на створенні більш ефективної вакцини проти туберкульозу та прокази, самої по собі або в комбінації з БЦЖ. Обидва напрями принесли доволі непогані результати. Однак згодом у Джона з’явилося більш амбітне сподівання, що M. vaccae може допомогти людям на ранніх стадіях цих хвороб позбутися їхніх інфекцій. Як M. tuberculosis, так і M. leprae викликають хронічні й схильні прогресувати хвороби всього в 10 % інфікованих. В інших 90 % потужна імунна відповідь Th1 типу очищує організм від інфікованої тканини. Прогресуюче руйнування легень при хронічному туберкульозі й масштабне ушкодження кісток, хрящів та нервів у хворих на проказу виникають, коли імунна система обирає змішану відповідь Th1/Th2 типу, що руйнує тканини навколо інфікованих клітин, постійно відгороджуючи інфекцію, замість того щоб її знищити. Якби M. vaccae залучала імунну систему настільки ефективно, як сподівався Джон, то ін’єкція вбитих бактерій могла би стати одним зі способів переспрямувати імунну систему пацієнта в бік бажаної лікувальної відповіді. По суті, це могло б дати хворим надію у випадках, де антибіотики не в змозі знищити надзвичайно стійкий до лікарських засобів штам.

1975 року, перш ніж використовувати їхню експериментальну вакцину M. vaccae на комусь іншому, Стенфорди ввели її одне одному. «Якби ми не були готові випробувати її на самих собі, то навряд чи могли би пропонувати її іншим людям як нешкідливу», – пояснює Синтія. Вона тепер згадує, що, можливо, була першою, хто відчув її позитивний ефект. «Після того як маленька рожева ґулька в місці ін’єкції розсмокталася, я про неї забула, – згадує вона, – доки ми не опинилися посеред чергової холодної сирої англійської зими, і я усвідомила, що не страждаю від свого звичного синдрому Рейно».

Синдром Рейно, автоімунний розлад, що перекриває циркуляцію крові в кінцівках людини, може спричиняти болюче оніміння пальців рук і ніг зазвичай у відповідь на холод або стрес. Від нього сильно потерпали багато членів родини Синтії, а тому її мати, сестра та наймолодша донька Томазіна стояли в черзі на ін’єкції кожні кілька місяців упродовж усього наступного року. Їхні симптоми так само покращились. «А потім ми помітили, що й інші речі також зникають», – каже вона. У її матері пішов на спад рак спинного мозку, у сестри зник артрит, а в доньки астма взяла двомісячну перерву і вже ніколи не повернулася в повному обсязі. Лікарі, що проводили польові дослідження M. vaccae в Клініці туберкульозу та прокази в Азії, теж помітили неочікувані переваги. З Індії надійшли повідомлення про пацієнтів, у яких після вакцинації розсмоктався лускатий лишай (псоріаз). Цей автоімунний розлад виникає, коли імунна система знищує здорову тканину шкіри, а мертві клітини накопичуються, утворюючи товсті сріблясті лусочки.

Корисні побічні ефекти M. vaccae вже мали прецедент. Ще в 1960-х роках лікарі повідомляли, що діти, які проходили вакцинацію БЦЖ, мали трохи нижчий рівень алергії та астми, автоімунних хвороб, таких як цукровий діабет 1 типу, і навіть лейкемії. Починаючи з кінця 1970-х років вакцину БЦЖ навіть використовували як засіб для лікування раку, найуспішніше проти невеликих пухлин поверхневого раку сечового міхура. Працюючи в тому ж напрямі, на початку XX століття американський хірург-ортопед Вільям Ковлі став піонером використання бактеріальної вакцини для лікування сарком – злоякісних пухлин кісток, м’язів та іншої сполучної тканини. Вакцина Ковлі складалася з суміші вбитих Streptococcus pyogenes та Serratia marcescens. 1936 року цю вакцину схвалила Американська медична асоціація, але зі зростанням популярності опромінення й хіміотерапії в наступне десятиліття вона швидко вийшла з ужитку. Стійкішою виявилася цікава ідея про те, що контакт із певними бактеріями, живими чи мертвими, може якось підштовхнути імунну систему до ефективної дії. Стенфорди дійшли переконання, що M. vaccae є одним із багатьох різновидів бактерій у природному середовищі, від якого з часом почала залежати оптимальна робота імунної системи. «Ми ідентифікували цілу серію споріднених бактерій, що залучають імунну систему таким корисним чином», – каже Джон.

Невдовзі після того, як у 1975 році Стенфорди привезли M. vaccae з Уґанди, Джон почав працювати зі своїм колегою з Університетського коледжу Ґремом Руком, імунологом, зачарованим глибинними механізмами, завдяки яким бактерії взаємодіють з імунною системою. Перші ж їхні дослідження на лабораторних тваринах та кілька невеликих клінічних випробувань підтвердили, що ін’єкція мертвих клітин M. vaccae може не лише приносити полегшення у випадках алергій та астми, але й збільшувати можливості імунної системи в боротьбі з раком. У 1992-му за підтримки Університетського коледжу Лондона Стенфорд і Рук створили SR Pharma, акціонерне товариство відкритого типу, через яке інвестори могли фінансувати різноманітні клінічні випробування, необхідні для перетворення M. vaccae на повноцінний лікарський засіб. Обнадійливі результати їхніх перших досліджень та медично-детективна історія відкриття M. vaccae породили серію документальних телефільмів та журнальних статей про так звану вакцину з багна із заголовками на кшталт «Подавайте сюди мікробів!» та «Нехай їдять багно!».

Але потім прийшло розчарування результатами розрекламованого в ЗМІ дослідження на хворих із тяжкими формами раку легень, що також отримували традиційну хіміотерапію. Це дослідження не виявило жодного суттєвого збільшення часу виживання, а лише помітно вищу «якість життя» серед пацієнтів, які отримували M. vaccae. Люди з цієї групи повідомляли про свою значно більшу активність, комфортність, бадьорість, енергійність та соціальність, аніж ті, які отримували плацебо.

Стенфорди кажуть, що незалежна команда вчених, найнята для проведення цього дослідження, некоректно набрала учасників, змішавши хворих із різними видами раку легень. Повторний статистичний аналіз показав, що M. vaccae таки збільшила виживання (у середньому на 135 днів) пацієнтів з аденокарциномою, але ніяк не посприяла виживанню у випадках плоскоклітинного раку легень. Проте публікація перших результатів цього дослідження 2001 року обвалила вартість акцій SR Pharma. Члени правління компанії поспішили урізати витрати. Не минуло й року, як вони зупинили всі клінічні випробування M. vaccae, виключили Рука і Стенфорда з головної ради директорів (вони залишились простими радниками й акціонерами) та переключили увагу компанії на пошуки більш футуристичних біотехнологій.

Заглиблений у роботу Рук цього майже не помітив, продовжуючи сидіти за своїм лабораторним столом. Стенфорди ж, яким було недалеко до пенсії, 2004 року організували нову приватну компанію BioEos. Оскільки патентом на вакцину M. vaccae володіла SR Pharma, вони почали розробляти кілька видів близькоспоріднених бактерій для використання у ветеринарній медицині. Один із цих препаратів бактеріальних клітин Джон вводив у саркоїдні пухлини п’ятирічного чистокровного верхового коня його сестри. Після чотирнадцяти ін’єкцій тринадцять із чотирнадцяти пухлин тварини зникли. Фотографії показують, що найбільша пухлина, близько восьми