Читати книгу - "Сім вечорів"

книги, що є небесним архетипом Корану, перебуває на небі, і якій поклоняються ангели.

Таке уявлення про священну книгу цілком відмінне від уявлення про книгу класичну. У священній книзі священними є не лише слова, а й літери, якими ті написані. Цей концепт застосували кабалістик для вивчення Святого Письма. Я підозрюю, що modus operandi[64] кабалістів є наслідком їхнього бажання інкорпорувати судження гностиків у гебрайську містику, щоб виправдатися Святим Письмом, щоб бути ортодоксами. В кожному разі ми можемо легко спостерегти (я майже не маю права про це говорити), яким є чи яким був modus operandi кабалістів, які почали застосовувати свою дивну науку на півдні Франції, на півночі Іспанії (у Каталонії), а згодом в Італії, Німеччині й подекуди в інших країнах. Дісталися вони й Ізраїлю, хоча не походили звідти; вони походили радше від мислителів — гностиків і катарів{134}.

Ідея така: П’ятикнижжя, тобто Тора, — це священна книга. Нескінченний розум спустився до людського завдання створити книгу. Святий Дух спустився до літератури, що так само неймовірно, як і припущення, нібито Бог спустився до того, що зробився людиною. Однак тут Він спустився у більш інтимний спосіб: Святий Дух спустився до літератури й створив книгу. В цій книзі ніщо не може бути випадковим. У всьому, що написано людьми, є щось випадкове.

Відомо, яким забобонним обожнюванням оточені «Дон Кіхот», «Макбет» чи «Пісня про Роланда», як і чимало інших книг, зазвичай по одній у кожній країні, за винятком Франції, література якої така багата, що допускає принаймні дві класичні традиції; але я не заглиблюватимуся в цю тему.

Якби якомусь дослідникові Сервантеса спало на думку заявити: «Дон Кіхот» починається з двох односкладових слів, що закінчуються на n (en і un), далі йде слово з п’яти літер (lugar), тоді два по дві літери кожне (de la), а потім слово з п’яти чи то з шести літер (Mancha)[65], й робити з цього якісь висновки, одразу подумали б, що він збожеволів. Вивчення Біблії відбувалося саме в такий спосіб.

Кажуть, приміром, що вона починається з літери bet, першої у слові Breshit. Чому мовиться: «На початку Боги створив небо та землю», чому присудок стоїть в однині, а підмет у множині? Чому вона починається з літери bet? Тому що в івриті ця початкова літера означає те саме, що наше «б» — це перша літера слова благословення, адже текст не міг починатися з літери, яка б відповідала прокляттю; він повинен був починатися з благословення. Bet — перша літера слова brajá на івриті, що означає благословення.

На кабалу не могла не вплинути одна вельми цікава обставина: Бог, чиї слова були знаряддям Його творіння (як стверджує видатний письменник Сааведра Фахардо{135}), створює світ за допомогою слів; Бог каже: «Хай станеться світло», і стається світло. Звідси дійшли висновку, що світ був створений за допомогою слова світло чи то за допомогою інтонації, з якою Бог вимовив слово світло. Якби Він сказав інше слово чи з іншою інтонацією, результатом було б не світло, а щось інше.

Ми підійшли до чогось такого ж неймовірного, як і те, про що йшлося досі. До чогось, що не може не шокувати наше західне мислення (що шокує моє), але що я зобов’язаний переповісти. Коли ми думаємо про слова, то думаємо в історичній послідовності, думаємо про те, що слова спочатку були звуками, а потім зробилися літерами. Кабала ж (слово це означає прийняття, переказ) вважає, нібито літери передували, нібито літери були знаряддями Бога, а не означеними ними словами. Це однаково, що вважати, нібито письмо, всупереч усьому досвіду, передувало вимовлянню слів. У такому разі Святе Письмо не містить нічого випадкового: все визначено наперед. Наприклад, кількість літер у кожному вірші.

Потім вигадують еквівалентності між літерами. Святе Письмо розглядають так, начеб воно було шифром, криптограмою, і вигадують різні правила його читання. Можна взяти кожну літеру Святого Письма й побачити, що ця літера є початковою в іншому слові, і читати це інше значуще слово. І так щодо кожної літери тексту.

Також можна утворити два алфавіти: один, скажімо, від літери «а» до «l», а другий від «m» до «z», або якось інакше за алфавітом івриту; вважається, що верхні літери еквівалентні нижнім. А ще текст можна читати у спосіб, який по-грецькому називається бустрофедон: тобто один рядок справа наліво, наступний зліва направо, далі знову справа наліво. Крім того, літерам слід надати числового значення. Все це утворює криптограму, може бути розшифроване, і результати будуть вартими уваги, адже вони вочевидь були передбачені Божим розумом, а він нескінченний. Таким чином, за допомогою криптограми, за допомогою зусиль, що нагадують «Золотого жука» По, доходять до Вчення.

Я підозрюю, що вчення передувало способу дії. Підозрюю, що з кабалою відбувається те саме, що і з філософією Спінози{136}: геометричний порядок був опісля. Підозрюю, що на кабалістів мали вплив гностики, і вони — аби все збігалося з гебрайською традицією — шукали цей дивний спосіб розшифрування літер.

Цікавий modus operandi кабалістів ґрунтується на логічній гадці: на ідеї, буцімто Святе Письмо — це абсолютний текст, а в абсолютному тексті не може бути випадковостей.

Абсолютних текстів не існує: в кожному разі людські тексти не є такими. У прозі більше важить сенс слів, у поезії — мелодика. Але хіба можна уявити якусь похибку, якусь прогалину в тексті, створеному нескінченним розумом, у тексті, створеному Святим Духом? Усе мусить бути невідворотним, і з цієї невідворотності кабалісти виснували свою систему.

Якщо Святе Письмо не є нескінченним, то чим воно відрізняється від безлічі творів, написаних людьми, чим Книга царів відрізняється від якоїсь книги з історії, а Пісня над піснями від якоїсь поеми? Слід гадати, вони мають нескінченні смисли. Скот Еріугена зазначив, що Біблія містить нескінченні смисли, порівнянні з різнобарвним пір’ям павича.

Існує також думка, що Святе Письмо містить чотири сенси. Цю систему можна викласти таким чином: на початку є Істота, аналогічна Богові Спінози, але Бог Спінози нескінченно багатий, тоді як Ейн Соф{137} у нашій уяві нескінченно убогий. Ідеться про первісну сутність, і ми не можемо сказати про цю первісну сутність, що вона існує, адже якщо сказати, що вона існує, то існують також зорі, люди, мурахи. Хіба можуть вони належати до тієї самої категорії? Ні, ця первісна сутність не існує. Так само ми не можемо сказати, що вона мислить, бо мислення —