Читати книгу - "Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна"

себе щось середнє. Але наразі в її рисах з’явилося щось позачасове — не власне вік, а радше сама квінтесенція часу — і я раптом усвідомив, що ніколи не знав, скільки моїй матері років. Я спостерігав, як на її обличчя наче впала вуаль стародавньої сили.

— Лоґрус, — промовила вона, — приведе тебе до величі.

Я не відводив від неї очей.

— Якої величі? — запитав я.

— А якої ти бажаєш?

— Не знаю, чи я взагалі колись хотів величі як такої. Мені це здається схожим на бажання вважатися інженером, замість хотіти щось конструювати, або на бажання називатися письменником, замість хотіти писати. Велич має бути побічним продуктом, а не річчю в собі. Інакше це буде лише проявом самозакоханості.

— Але якщо ти заслуговуєш на велич... якщо ти її вартий... чому б тобі її не мати?

— Мабуть, це справедливо. Але досі я нічого такого не зробив, — мій погляд упав на коло яскравого світла, що рухалося під темною водою так, наче шторм наступав йому на п’яти, — крім, хіба що, химерної машини, яка, може, й підпадає під цю категорію.

— Звісно, ти ще молодий, — сказала вона, — а часи, які ти мав зустріти унікально підготовленим, настали надто рано.

Чи відчує вона себе ображеною, якщо я магією викличу собі чашку кави? Мабуть, так. Відчує. Тому я вирішив обійтися вином. Наливши собі келих і зробивши ковток, я сказав:

— Боюся, не розумію, про що ти.

Вона кивнула.

— Так, самоаналіз навряд чи допоможе про це дізнатися, — сказала вона повільно, — і ніхто не був настільки безрозсудним, аби натякнути тобі на цю можливість.

— Про що ти, мамо?

— Про трон. Про володарювання у Дворах Хаосу.

— Мандор начебто порадив мені про це подумати, — сказав я.

— Гаразд. Тоді ніхто, крім Мандора, не був настільки безрозсудним, аби сказати тобі про це.

— Я розумію, що всі матері мають певний пунктик бачити своїх синів успішними, але, на жаль, ти обрала для мене професію, для якої мені бракує не лише досвіду, здібностей та освіти, але й бажання.

Вона склала докупи пальці обох рук і подивилася на мене поверх них.

— Ти більшою мірою придатний для трону, ніж вважаєш, а твої бажання не мають до справи жодного стосунку.

— Як зацікавлена сторона, я мушу просити дозволу не погодитися з тобою.

— Навіть якщо це єдина можливість захистити друзів і рідних і тут, і в Амбері?

Я знову пригубив вино.

— Захистити їх? Від чого?

— Лабіринт готується змінити серединні регіони Тіней за своєю подобою. Можливо, тепер він має достатньо сили, аби зробити це.

— Ти казала про Двори та про Амбер, а не про Тіні.

— Лоґрусу доведеться чинити опір такому вторгненню. Оскільки у безпосередній сутичці він, очевидно, програє, він, скоріш за все, використовуватиме для удару по Амберу своїх агентів, і в першу чергу, звісно, найкращих воїнів...

— Але ж це божевілля! — вигукнув я. — Має бути кращий шлях!

— Можливо, — відказала вона. — Погоджуйся сісти на трон, і ти віддаватимеш накази.

— Але моїх знань для цього недостатньо.

— Тобі допоможуть порадами, звісно.

— А як щодо законності престолонаступництва?

— Це не має тебе турбувати.

— І все ж таки, гадаю, я мав би поцікавитися, як це відбуватиметься. Наприклад, кому з вас, тобі чи Мандору, я маю бути вдячний за більшість смертей.

— Ми з ним обоє з Дому Саваллів, тому твоє питання має академічний характер.

— Ти хочеш сказати, що ви з ним діяли заодно?

— У нас є свої розбіжності, — сказала вона, — і на цьому я припиняю обговорення методів.

Я зітхнув і зробив ще ковток. Буря над чорною водою розійшлася не на жарт. Якщо за цим дивовижним підводним світловим ефектом і насправді ховається Привид, я хотів би дізнатися, що він надумав. Блискавки перетворилися на постійне тло, а грім йшов безперервним саундтреком.

— Що ти мала на увазі, — сказав я, — коли говорила про часи, до яких я мав бути підготовлений унікальним чином?

— Сьогодення й найближче майбутнє, — відказала вона, — і ті конфлікти, які мають відбутися.

— НІ, — сказав я. — Мене цікавить, що ти мала на увазі, коли казала про мою унікальність. У чому вона полягає?

Мабуть, це спалах блискавки дав такий ефект, бо мені раніше ніколи не доводилося бачити, щоб вона зашарілася.

— В тобі поєдналася кров двох славетних династій, — сказала вона. — З технічної точки зору твій батько був королем Амбера, короткий час, між правлінням Оберона та Еріка.

— Оскільки Оберон на той час був живий і не відрікся від трону, це правління не може розглядатися як таке, що мало законну силу, — заперечив я. — Рендом є законним правонаступником Оберона.

— У цьому випадку можна говорити про фактичне зречення, — сказала вона.

— Ти віддаєш перевагу такій інтерпретації, чи не так?

— Звісно.

Я подивився на бурю, ковтнув вина.

— Саме тому ти захотіла мати дитину від Корвіна? — запитав я.

— Лоґрус запевнив мене, що така дитина матиме унікальні якості, що зроблять її найкращим Королем Хаосу.

— А тато, виходить, для тебе ніколи нічого не значив?

Вона подивилася в інший бік, туди, де коло світла мчало тепер просто на нас, а за ним воду прохромлювали блискавки.

— Ти не маєш права ставити мені такі запитання, — сказала вона.

— Знаю. Але це правда, хіба не так?

— Ти помиляєшся. Він багато значив для мене.

— Але жодним чином не у звичайному сенсі.

— Я жодним чином не є звичайною персоною.

— Тобто я з’явився на світ внаслідок експерименту з селекції. Лоґрус підібрав самця, який дасть тобі... що?

Кружальце світла підплило ще ближче. Буря переслідувала його, підбираючись так близько до берега, як ніколи раніше.

— Ідеального Лорда Хаосу, — сказала вона, — створеного володарювати.

— Маю відчуття, що це не все, є ще щось, — сказав я.

Ухиляючись від ударів блискавок, яскраве коло вихопилося з води й, сяючи, помчало до нас. Якщо вона й відповіла на моє останнє запитання, я відповіді не розчув. Вона потонула в оглушливих перекатах грому.

Світло дісталося настилу тераси, підкотилося мені до ноги.

— Тату, ти можеш мене захистити? — запитав Привид, скориставшись паузою між